Спочатку:
На сторінку книги
40.3.
Але ще був на п’ять років старший Дан. Данило Коваль, син партнера Чортополохів.
Цей помічав усе. Щось сам, а щось — детектив, якого він найняв, щоб знати про кожен помилковий крок, який зробить Марія. Чому саме він вирішив так діяти, Дан і сам не розумів, але вирішив не заморочуватись, копирсаючись у власних мотивах.
Саме тому він бачив їх тоді, коли вони навіть не підозрювали. Він знав про кожну поїздку в Кончу. Кожна доповідь про синю Audi, що зникає за ворітьми, була для нього як тавро, поставлене на серце розпеченим залізом. Та він бачив і те, як Марія світиться поруч із Яном, яка вона щаслива, коли цей поляк просто підходить до неї, й тому мовчав, а не поклав на стіл Захара папку, де вже були зібрані всі матеріали.
Одного вечора Дан перестрів її в ресторані “Прага”, де вона чекала на Яна. Він повільно підійшов, і його широка постать затулила світло від лампи.
— Маріє, — дівчина навіть здригнулася з переляку, бо не очікувала зустріти тут когось зі знайомих. — Ти справді щаслива з ним?
А наступної миті, поки він чекав на відповідь, вона відчула від нього теплу, рідну енергетику, це був запах житнього хліба і старої кузні. Це був спокій, якого їй іноді так бракувало в бурхливих обіймах Яна.
— Я живу з ним, Дане. І поки не хочу нічого змінювати. Сподіваюся, що й не захочу… — Марися відповіла правду, не маючи наміру йому брехати.
Дівчина чомусь відчувала, що Дан не заслуговує на її брехню, навіть якщо правда завдає йому невимовного болю.
— Він син того, хто хоче нас знищити, — Данило сів навпроти, дивлячись на її руки. — Ти ж знаєш, що я люблю тебе? Я люблю тебе так, ніби пам’ятаю кожен твій подих з минулого життя, якщо воно у нас було… Мені здається, я все життя кую для тебе захист, а ти все одно йдеш у полум'я до того, хто його розпалив.
Відчувши, як на очах забриніли сльози, вона торкнулася його великої долоні.
— Дане, ти найкращий чоловік, якого я знаю. І якби я мала на це право, я б попросила тебе бути моїм другом. Назавжди. Але я бачу, як тобі боляче, і не хочу бути твоїм катом.
Данило перехопив її пальці, міцно стиснувши їх.
— Ти маєш право на все, Марічко, — і чоловік припав до її тоненьких пальчиків своїми гарячими спраглими губами. — Навіть на те, щоб розбити мені серце вдруге. Я просто хочу, щоб ти знала: якщо вогонь Яна почне тебе обпікати — повертайся. Я буду поруч, навіть якщо ти ніколи не будеш моєю…
Марія відчула, як на очах забриніли сльози. Вона знову простягнула руку і цього разу дозволила собі торкнутися його щоки.
Ян з’явився в дверях ресторану, миттєво зчитавши сцену. Його обличчя закам’яніло, а погляд став гострим, як польська шабля. Він підійшов до столика і впевнено поклав руки на плечі дівчини.
— Пане Коваль, сподіваюся, ми не завадили вашій діловій зустрічі, якщо вона тут у вас має бути? — процідив Ян.
Данило підвівся, дивлячись на Яна зверху вниз. Він був масивнішим, сильнішим, але в очах Яна була та сама фатальна рішучість, яка колись змушувала панів робити найбільші дурниці.
— Ми просто згадували минуле, Яне. Бувай, Маріє. Бережи себе.
І Данило пішов, не озираючись. Ян же притягнув Марію до себе, цілуючи її прилюдно, але в цьому поцілунку була вже не тільки пристрасть, а й страх. Але вона відповіла йому так само гаряче, і хлопець заспокоївся, повіривши почуттям і емоціям.
Тієї ночі в Кончі, коли Ян уже заснув, обнявши її за талію, Марися довго дивилася на сніг за вікном. Вона знала: зима вже майже добігає кінця, а з весною прийде час відкритих карт. Як знала вона й те, що батько вже готує удар у відповідь Кшиштофу.
Не знала вона одного — чим обернуться їхні з Яном стосунки, коли батьки з обох боків дізнаються про них. Не знала, але питати у Аннет цього разу чомусь боялася…
