Спочатку:
На сторінку книги
38.5
У цей момент двері сигарної кімнати різко відчинилися. На порозі стояв Данило Коваль. Його обличчя було блідим, а погляд — скаженим. Він щойно повернувся з другого рівня, де випадково побачив, як двері однієї зі спалень зачинилися прямо перед його носом, а в щілині промайнув знайомий поділ синьої сукні Марії й рука Яна. Його серце колотилося від образи й приниження.
— Олександре Андрійовичу, нам час, — голос Данила тремтів. — Марія... вона вже чекає внизу.
Захар з Кіндратом, почувши голос Дана, підійшли ближче. Олександр же відразу відчув фальш у голосі сина партнера, але встав, не подаючи виду. Кшиштоф теж підвівся, задоволено поправляючи манжети — він вважав, що Чортополох пішов думати під тиском його аргументів.
Вони вийшли у вітальню. Марія з Яном уже були там — вони спустилися різними сходами з інтервалом у хвилину. Дівчина стояла біля Аннет, зосереджено розглядаючи свій манікюр, але її щоки палали, а губи були трохи яскравішими, ніж на початку вечора. Ян стояв біля вікна, байдуже гортаючи якийсь каталог, але його дихання теж було нерівним.
Дан підійшов до Марії максимально близько, майже впритул. Його погляд буквально пропалював дівчину.
— Ти швидко повернулася, Маріє. Я думав, ти пішла оглядати... архітектурні особливості другого поверху, — процідив він так, щоб почув тільки Ян.
Той підвів очі від каталогу. Його погляд зустрівся з поглядом Дана — холодний спокій проти, як він думав, мужицької люті. На мить у залі запала тиша, котра ризикувала вибухнути сваркою, та її розбила Ельжбета.
— Що ж, панове, сподіваюся, вечір був продуктивним? — вона підійшла до Ярини, знову з тією самою зміїною посмішкою. — Ярино, дякую за цей дім. Ми вдихнемо в нього справжнє життя.
— Вдихайте, Ельжбето, — відповіла Аннет, виходячи вперед. — Тільки обережно. Повітря в Кульчиївцях іноді буває дуже незвичним для тих, хто звик до сучасних кабінетів.
Ельжбета, різко повернувшись до тієї, про котру у певних колах ходили справжні легенди, у першу мить просто не знайшла що сказати. А потім усі почали збиратися додому.
Коли Чортополохи виходили, Дан Коваль навмисне затримався біля Яна.
— Ти швидкий, хлопче, — процідив він. — Але в цих краях швидких часто знаходять у ярах. Марія — не твій рівень, краще відступись...
Ян лише ледь помітно всміхнувся, навіть не глянувши на опонента.
— Подивимося, Даниле. Іноді яри призначені для тих, хто дуже довго вичікує в кущах.
Уже в машині, коли виїхали з парковки, облаштованої неподалік будинку, Олександр Чортополох важко зітхнув.
— Захаре, завтра збираєш усіх юристів. Поляк виклав карти. Він хоче Кульчиївці через реституцію. Але яка може бути реституція для громадянина іншої держави?! Це або нахабство, або…
Ярина мовчала, притискаючи до себе сумочку. Вона відчувала, що програла цей вечір Ельжбеті. А Марія дивилася у вікно на нічний Київ, відчуваючи на своїх губах смак Яна і знаючи, що справжня війна тільки-но почалася. І ця війна буде не за землю, а за неї саму.
Аннет, яка сиділа ззаду теж поруч із онукою, раптом стиснула її руку.
— Твій кулон став теплим, дитино, — прошепотіла вона так, щоб ніхто не чув. — Ти впустила вовка вівцям за пазуху. Але, можливо, саме вовк нам і потрібен, щоб розірвати ці папери…
