Спочатку:
На сторінку книги
36.2.
Ян, спостерігаючи за тим, що відбувається, глянув на Марію. Він бачив, як у її очах запалився той самий вогонь, що і в Аннет.
— Ти готова? — запитав він, знімаючи піджак.
— Ти знаєш джайв? — здивувалася вона.
— Десять років, хоч і з перервами, у Віденській школі бального спортивного танцю. Батько вважав, що шляхтич має вміти все. Погнали!
Вони вилетіли на середину кола. Те, що почалося далі, не мало нічого спільного з дитячими танцями. Це був спорт. Це була пристрасть. Марія летіла над підлогою, Ян упевнено вів, підхоплюючи її в повітря на складних підтримках.
Вони рухалися синхронно, на межі можливостей, вибиваючи ритм каблуками по паркету. Однокласники, які хвилину тому збиралися сміятися, тепер стояли з роззявленими ротами. Дарія застигла з келихом у руці — її план провалився з тріском. Марія виявилася не жертвою, а справжньою стихією, яка перетягнула на себе увагу всіх гостей.
Та за пів години вони вже летіли по нічному шосе в бік Конча-Заспи. У салоні автомобіля пахло тихо шумів кондиціонер і стояв аромат адреналіну, що ще не вщух.
— Моя мати мене вб’є, якщо дізнається, що я поїхала з тобою без водія, — Марія відкинулася на шкіряне крісло, спостерігаючи за профілем Яна.
— Твоя мати — можливо. А от бабуся — ні, — Ян коротко глянув на неї. — Вона знає, що я не такий, як мій батько.
Вони під’їхали до заміського маєтку Чортополохів, де цього вечора були тільки охоронець і тітка Злата, яка придивлялась за порядком, коли господарі жили у місті. Високі сосни кидали довгі тіні на лобове скло. Ян вимкнув двигун, але не поспішав відчиняти двері.
— Маріє, — він повернувся до неї, і його голос став глухим. — У п’ятницю мій батько спробує знищити твого. Він хоче вашу землю. Він хоче стерти твою історію. Він... він монстр, коли справа стосується його амбіцій. Я… не можу тебе не попередити.
— Я знаю, — Марія відчула, як холод підступає до серця. — А ти? На чиєму ти боці?
— Я на твоєму боці, — Ян різко притягнув її до себе. — Навіть якщо мені доведеться спалити все, що він будував.
І він… поцілував її, ніби кинувшись з високого берега у стрімку річку. У Смотрич… Спочатку поцілунок здавався майже грубим, з присмаком відчаю, наче він намагався врятуватися від того, що їх чекало. А потім… потім…
Марія, яка підсвідомо на це чекала, але навіть не сподівалася, що це станеться саме сьогодні, не відштовхнула його. Навпаки, вона відповіла, заплутавшись пальцями в його волоссі.
У салоні враз стало нестерпно гаряче. Вона відчувала кожним нервом його важке дихання і те, як сильно б'ється його серце.
Вони цілувалися довго, з тією відчайдушною жадобою, що буває лише у людей, які століттями чекали на ковток повітря. Це був не просто поцілунок двох ліцеїстів у дорогому авто, це було зіткнення двох стихій, що нарешті пробили дамбу обіцянок, заборон і родових проклять.
Ян відірвався від її губ лише на мить, щоб глянути в очі, які в напівтемряві салону здавалися двома озерцями розплавленого золота. Його рука, досі напружена, тепер повільно ковзнула від її потилиці до шиї, великим пальцем окреслюючи лінію підборіддя.
— Ти навіть не уявляєш, як давно я хотів це зробити, — прошепотів він, і його голос, зазвичай впевнений, тепер зрадницьки тремтів. — Кожного разу, коли батько говорив про активи й реституцію, я бачив лише твої губи. Марієчко, ти для них — лише частина плану. А для мене — ти і є весь план. Бо ти — мій світ…
Дівчина мовчала, намагаючись втихомирити шалений ритм у грудях. Вона відчувала на шиї холод срібної оправи бабусиного кулона, але він більше не здавався гарячим. Тепер він був частиною її захисту. Вона бачила в очах Яна те, про що попереджала Аннет: озон і холод шляхетської породи почали плавитися під її вогнем.
Але куди їх це заведе? Вона поки не знала, і не хотіла про це навіть думати…
