Спочатку:
На сторінку книги
32.3.
Пальці наче затиснуло в невидимі металеві лещата. Він різко відсмикнув руку — на шкірі миттєво виступили червоні плями, що нагадували свіжі опіки, хоча він ні до чого не торкався.
— Земля не приймає, паничу? — почувся спокійний, але отруйний голос старого Сави за спиною, який тільки перехопив косу зручніше. — Вона тут з характером. Не любить тих, хто приходить із сокирою за пазухою. Краще їдьте звідси, поки сонце не сіло. Вночі тут дороги стають... плутаними.
Він нічого не відповів, лише сильніше стиснув обпечену долоню, відчуваючи, як у жилах закипає гнів. Ця поїздка лише розлютила його. Він хотів не просто викупити ці гектари заради прибутку. Він прагнув тріумфу, який би випалив саму пам'ять про тих, хто посмів зайняти це місце після його предків. Він прагнув відновити справедливість такою, якою розумів її сам.
А як розумів пан, у якого, як він думав, відібрали те, що завжди мало належати йому? Стерти цей музей з усім, що є біля нього, з лиця землі!
Кшиштоф уявляв, як на місці цієї вбогої хатини-музею знову виросте закритий від чужих очей маєток — сучасна фортеця з високим парканом, що відгородить вже сучасного пана від пилу сільських доріг. Він хотів засипати цю кляту криницю камінням, зрівняти сад із землею і засіяти його рівним англійським газоном, на якому не буде місця жодній бур’янині чи “чаклунській” траві.
Хотіти хотів, а того й не відав, що в руках Аннет будь-який бур’ян перетворювався на цілюще зілля.
Та для Кшиштофа це була не просто інвестиція, а особиста вендетта. Він відчував кожною клітиною тіла: поки стоїть ця хата і поки Ганна Галаганиха має змогу варити у ній свої зілля, справжнім господарем цієї землі він не зможе бути. Перемога над Чортополохом була лише першим кроком до того, щоб вирвати Кульчиївці з рук минулого і нарешті підкорити їх собі.
— Отже, план такий, — Кшиштоф повернувся до дружини, і його очі блиснули недобрим вогнем. — На новосіллі ти візьмеш на себе Ярину Чортополох. Вона жінка амбітна, обожнює увагу й відчуття приналежності до еліти. Розпитай її про плани доньки, про їхні сімейні справи, про те, чим живе старий Олександр. Вона забагато говорить, коли відчуває себе частиною вищого світу. А я займуся чоловіками. Один вечір, трохи лестощів — і вони самі відкриють мені двері до своїх сховищ.
— А Ян? — Ельжбета вигнула чітко окреслену брову. — Ти помітив, як він змінився за цей тиждень? Він став ще мовчазнішим, наче застиг у чеканні. Захар згадував, що він постійно тримається поруч із цією дівчиною, Марією. Ти впевнений, що наш син не зіпсує тобі гру своїм раптовим захопленням?
Кшиштоф на мить завагався, згадавши холодний, надміру дорослий погляд Яна, яким той зустрів його вчора ввечері.
— Ян — мій син, у його жилах тече та сама кров. Він отримає те, що хоче, але тільки на моїх умовах. Якщо йому потрібна ця дівчина, нехай забирає її як трофей. Але спочатку її родина має стати на коліна і визнати мою владу. Кохання — це лише хімічна реакція, Ельжбето, воно минає. А право власності на землю — це єдина реальна вічність у цьому мінливому світі.
Почувши ці слова, Ельжбета лише тонко, ледь помітно усміхнулася. Вона добре знала свого чоловіка: він не заспокоїться, поки не побачить герб Войцехівських над Кульчиївцями.
— Що ж, готуймося до п’ятниці, — сказала вона, легко розвернувшись на каблуках, щоб вийти. — Я подбаю про те, щоб атмосфера в домі була бездоганною. Ярина Чортополох почуватиметься королевою, поки ти забиратимеш у неї трон.
