Спочатку:
На сторінку книги
26.2.
Ян вийшов на мат у простій чорній майці, що тільки підкреслювала його плечі. Марія стояла біля шведської стінки, намагаючись триматися максимально непомітно, але її нутрощі викручувало від передчуття. Вона бачила, як Марк — хлопець масивний і агресивний — готується до стрибка.
— Дивись, як вони на нього витріщилися, — прошепотіла Каріна Лізі, вказуючи на дівчат, які мовчки збилися в купку. — Зараз Марк його розмаже. У Марка чорний пояс, між іншим.
— Не впевнена, — тихо відказала Марія, і її голос прозвучав набагато глибше, ніж зазвичай.
Цілком очікувано Марк кинувся у бій першим. Спроба захоплення, підніжка — Ян ухилився так легко, наче знав кожен рух противника за секунду до його початку. Друга атака. Ян перехоплює руку суперника, робить різкий поворот корпусом, і Марк із гучним гуркотом летить на мати. Зал ахнув.
Вони сходилися тричі. Кожного разу Ян діяв нещадно. Він не просто перемагав — він демонстрував абсолютну перевагу. Наприкінці Марк уже просто важко дихав, не в силах підняти руки. Але Артур, який стояв поруч, раптом підскочив і спробував штовхнути Яна в спину, коли той уже розвернувся.
— Досить! — раптом вигукнула Марія, помітивши дивний рух Марка рукою. Її голос ущент розбив натиск залу, наче поряд влучила блискавиця.
Вона вийшла вперед, і в цей момент на неї подивилися всі. Дівчина відчувала, як її серце б'ється в ритмі старого барабанного дробу. Вся ця сцена здавалася їй огидною пародією на минуле.
— Ви поводитеся як дикуни! — Марія зупинилася посеред залу, дивлячись на закривавленого Марка й розлюченого Артура. — Це ліцей для тих, хто прийшов сюди вчитися, чи середньовічний ринок? Невже ви не бачите, наскільки це жалюгідно — намагатися довести свою значущість через піт і кулаки?
Вчитель фізкультури тільки ошелешено переводив погляд з хлопчачого гурту на Чортополох і назад…
Ян зупинився, важко дихаючи, і подивився на неї. В його очах ще палахкотів вогонь битви, але побачивши Марію, він миттєво згас, поступившись місцем чомусь іншому, що поки що ніхто не зміг би ідентифікувати, бо й сам Ян не розумів, що на нього находило, коли він дивився на цю дівчину.
Проте Артур зупинятися не планував. Його его було розтоптане на алгебрі, а тепер ще й тут.
— А ти хто така, Чортополох, щоб нам вказувати?! — він підійшов до Марії впритул, і вона відчула запах його злості. — Сидиш там зі своїми гербаріями, мовчиш, як блаженна. Думаєш, якщо твоя бабця — відьма на фармзаводі, то ти можеш повчати мене? Та ти ж нуль! Просто собі дівка з доісторичними дивацтвами! Закрий свій рот і не лізь, поки я...
Марія відчула, як усередині неї щось обірвалося. Темна, густа хвиля, яку вона так довго стримувала в оранжереї Аннет, раптом піднялася до самого горла. Вона не відступила. Навпаки, вона зробила півкроку назустріч Артуру, так, що їхні обличчя виявилися на одній лінії.
— Дивись на мене, Артуре, — тихо, майже пошепки промовила вона. І в цьому тихому голосі було більше загрози, ніж у крику.
Хлопець моргнув, але підкорився…
Вона глянула йому прямо в зіниці. На нього дивилась не ображена сімнадцятирічна дівчина, на нього дивилась сама безодня. Зіниці Марії на мить стали вертикальними, як у кішки, а колір очей з карих перетворився на колір потемнілого срібла, в якому відбивалися всі кошмари Артура. Повітря навколо них наче згустилося, стало холодним і, як здалося присмутнім, навіть непридатним, щоб ним дихати.
Присутні поряд завмерли, неспроможні поворухнутися.
Артур раптом заткнувся на півслові. Його обличчя зблідло до синяви, коліна почали дрібно тремтіти. Він відчув такий первісний, тваринний жах, наче перед ним стояла не однокласниця, а сама Смерть, що чекала на його помилку триста років. Він хотів крикнути, але язик онімів, став важким і чужим.
— Ти... ти... — прохрипів він, і його очі закотилися. Не в змозі витримати цей нелюдський тиск, він просто повалився назад на мати, закривши голову руками й згорнувшись калачиком.
У спортзалі стояла гробова тиша…
