Спочатку:
На сторінку книги
Ще якусь мить Захар роздратовано дивився на розсипаний полин, а потім коротко махнув рукою, наче цим рухом відміняв усі пророцтва, разом узяті.
— Захаре, мені за термінами ще цілий тиждень, — озвалася до нього Ярина, намагаючись підвестися. — Лікар казав, що голівка ще не опустилася…
— Мені байдуже! Батько вже тричі дзвонив, питав, чому ми ще не в палаті, — Захар підійшов, підхопив її під лікоть, легко піднімаючи.
Його долоні пахли дорогим парфумом і шкірою салону нового автомобіля, який він купив минулого тижня.
— Я не ризикуватиму спадкоємицею. Моя донька народиться у найкращих умовах. Вона — Чортополох, і має отримати все найкраще з першої секунди.
— Вона народиться відьмою, Захаре, бо вона — кров нашого роду, — кинула Аннет, не відводячи погляду від зятя. — А ось королевою агрохолдингу, як ти кажеш, стане лише тоді, коли розрахується за старий борг. І жодні гроші вашої родини не загасять той гнів, коли він спалахне знову. Ти думаєш, що купуєш їй майбутнє, а насправді ти лише оплачуєш декорації для великої відплати.
Захар лише пирхнув, знову роздратовано поглянувши на тещу. Він поважав її за дивну здатність відчувати «рух грошей» і прогнозувати ціни на врожай, але терпіти не міг її вічні пророцтва й інші «відьомські» штучки.
— Аннет… Моя мила тещо, залиште свої страшилки для вечірніх казок, які ви будете розповідати своїм… кавалерам. Зараз час діяти. Хочете ви того чи ні, а моя Марія буде королевою цього агрохолдингу, коли виросте. Вона матиме таку владу, про яку ваші сільські ворожки й мріяти не могли. Вона — моя кров!
Ярина раптом здригнулася і міцно вхопилася за сорочку чоловіка, затискаючи в пальцях тонку тканину. Її обличчя вмить спотворилося від раптового, нестерпного спазму, що пройшов хвилею від попереку до грудей.
— Захаре… Мамо… Здається, все.
На плитку тераси хлюпнула вода. Захар на мить завмер, але тут же зібрався. На обличчі промайнула суміш тривоги й азарту — він звик перемагати в будь-якій ситуації.
— Все, поїхали! Машину під вхід! — крикнув він водієві, який чекав на вулиці, й підхопив дружину, яка намагалася глибоко дихати, як учили на курсах, на руки.
Аннет підійшла впритул, ігноруючи настрій зятя, і прошепотіла прямо в живіт Ярини:
— Йди, маленька. Не бійся… нічого не бійся. Цього разу ти не будеш мовчати. Цього разу звинувачувати будеш ти. А я буду твоєю тінню, твоїм захистом.
А десь далеко на стайні раптом пролунало дике іржання вороного жеребця. Він бив копитами в двері так несамовито, наче бачив саму смерть. І хоч вони знали, що в їхньому коттеджному селищі ні в кого немає коней, окрім їхнього Грома, якого зараз не було у стайні, це іржання почули всі.
Захар здригнувся, але не озирнувся — він ніс дружину до свого чорного позашляховика, де сотні кінських сил уже чекали команди.
Аннет же залишилася на терасі, їй не треба було зараз їхати з ними в лікарню. Ще буде час, коли вона поспілкується зі своєю внучкою. А зараз вона повільно підняла з підлоги гілочку полину, яка випала з пальців Ярини, і кинула її в попільничку. Гіркий дим востаннє мазнув по її обличчю, перш ніж остаточно розчинитися в гарячому мареві липня.
— Колесо, зробивши коло, повернулося, — прошепотіла потомственна провидиця у порожнечу, дивлячись на хмару пилу, що осідала за машиною Захара. — Який уже раз за ліком?! Тепер ти прийдеш не з факелом, а з квітами. Тільки кров у нас обох та сама. І нехай Господь помилує вас обох, коли ти спробуєш її поцілувати. А ти спробуєш… І не тільки поцілувати.
