Спочатку:
На сторінку книги
Почувши таке, здригнулася Ярина, мимоволі втягнувши носом повітря. Крім запаху хлорки, якою знезаражували басейн, і розпеченого пилу з дороги, вона раптом справді відчула щось чуже. Щось таке, чого не мало бути в елітному котеджному містечку з розкішними англійськими газонами.
— Несе горілим… Наче хтось на сусідній ділянці сміття палить. Гіркий такий запах, аж у горлі дере, — озвалася вона, дивлячись на матір.
— Це не сміття. Це грабові дрова. Ті самі, що горять найдовше і дають таку температуру, від якої плавиться навіть воля, — Аннет різко подалася вперед, і крісло під нею видало короткий, болючий скрип. — Триста років тому я витягла хлопчика з самих пазурів хвороби. Я ночі не спала, я кров свою у те зілля цідила, щоб він, спадкоємець панський, дихати почав. Я дала їхньому роду шанс. Я думала, що життя за життя — це чесна угода з небом. Що пан, його батько, побачить у цьому знак. Що він зрозуміє: не все в цьому світі купується золотом і страхом. Що він не піднесе той клятий факел до її ніг…
— Мамо, досить! Досить! — Ярина затиснула вуха руками, відчуваючи, як по спині пробіг холодний піт, попри майже тридцять градусів у тіні. — Знову ці твої легенди про Кульчиївці! Ти вже це мені розказувала, я все напам’ять вивчила! Ну які відьми, які шляхтичі? Це було триста років тому! Та й чи було насправді, а не наснилось тобі після того, як ти дуже довго просиділа у своїй лабораторії над створенням нового зілля?!
Аннет тільки головою похитала, а Ярина продовжила:
— Мій батько залишив нам достатньо, щоб ми не вірили в ці казки, а Захар — серйозна людина, віце-президент холдингу. Все! Ти знаєш, що в мене буде дівчинка, не тому, що щось там бачиш чи тобі приснилося, а тому, що УЗД підтвердило це кілька разів. Ми назвемо дитину Марією, бо це ім’я моєї прабабусі, яку ми всі поважали. Просто гарне старе ім’я.
— Це не просто ім’я, Ярино. Це… борг, який минуле прийшло вимагати у майбутнього, — прошепотіла Аннет, і її пальці вчепилися в підлокітники. — Вона повертається. Я чую, як тінь уже лягає на її нову долю. І найстрашніше не те, що вона повертається. Найстрашніше те, що той, хто став причиною її біди тоді, теж уже десь набрав повітря в легені. Його гріх був занадто важким, щоб смерть просто так дозволила йому зникнути. Він прийде за нею. Знову. Він відчує цей присмак попелу крізь кілометри й роки, і піде на нього, як звір на запах своєї здобичі.
— Ти мене лякаєш… — Ярина раптом відчула, як її дитина всередині зробила різкий, несамовитий рух. Наче маленька п’ятка вперлася їй прямо в серце. — Навіщо ти це кажеш зараз? Тобі мало моїх нервів?
— Бо ти маєш знати, кого випустиш у цей світ, і як її ростити, — Аннет легко піднялася, мов хижа тінь.
Вона підійшла до доньки й поклала ще молоду, але неймовірно гарячу долоню на її живіт.
— Твій Захар готує їй золоті колиски й рахунки в банках. А їй потрібні будуть очі, що бачать крізь морок. Бо вона народиться з пам'яттю про вогонь під повіками. Вона вже чує, як тріщить повітря від несправедливості. Тому й кажу тобі все це зараз, щоб ти була готовою, коли раптом щось станеться…
— Що станеться? — на красивому обличчі молодої жінки з’явилась гримаса справжньої муки, бо вона знала, що її мати ніколи нічого не каже просто так, хоч і намагалася відмахнутися від її знань і умінь. — Ну що може статися з моїм ще ненародженим дитям, якого ми чекаємо з таким нетерпінням?
Раптом важкі дубові двері розчахнулися так різко, що на столику здригнулися декоративні кулі. Ввійшов Захар. У свої тридцять два він був втіленням успіху нового покоління — широкоплечий, енергійний, у сорочці, що прилипла до лопаток від поту. Він уже не просто допомагав батькові, він був двигуном їхнього холдингу.
— Ярино! — його баритон миттєво знищив ту містичну атмосферу, яка панувала біля жінок досі. — Мені щойно дзвонили з клініки. Лікарі вже готуються. Досить сидіти на цій пекельній спеці, тобі шкідливо! Збирайся, я не буду чекати, поки ти почнеш народжувати прямо тут, серед цих смердючих віників моєї тещі! — і він сердито поглянув у бік Аннет, яка навіть бровою не повела на цей випад коханого зятя.
То нічого, молоде — зелене, перемелеться — буде борошно…
