Спочатку:
На сторінку книги
34.2.
— Його юристи готують не покупку, а облогу. По-перше, він може діяти через “сплячі” українські компанії. Він знаходить дрібних фермерів, які заборгували банкам, викупляє їхні борги через офшори й стає фактичним господарем їхніх земель, лишаючи українське прізвище в документах як ширму. Він просто затягне зашморг на шиях тих нещасних господарів, які взяли кредити під майбутній урожай і прогоріли. Для них це буде трагедія й банкрутство, а для нього — звичайна практика…
Варецький зробив паузу, подивившись на Олександра. Той насупився ще більше, але поки що слухав мовчки.
— Але найнебезпечніший варіант — це третій шлях. Він зараз активно фінансує “історичні дослідження”. Вони шукають нащадків польських шляхтичів, які володіли Кульчиївцями до 1939 року. Юридично вони не зможуть відібрати землю через реституцію — у нас немає такого закону.
— Але… — тепер не витримав Захар. — У таких статтях завжди є оте чортове “але”!
— Але, — спокійно продовжив юрист, — вони можуть завалити нас тисячами позовів про незаконність розпаювання колгоспних земель у 90-х. Його мета — не виграти суд, а створити правовий хаос. Коли на кожне поле Чортополоха буде накладено арешт як на спірне майно, жоден банк не дасть вам кредит під заставу врожаю. Агрофірма почне задихатися без обігових коштів. І от тоді, коли Захар прийде до нього просити допомоги, Кшиштоф запропонує “дружнє злиття” за копійки.
— Тобто він хоче не землю, він хоче нас з’їсти разом із потрохами, — першим дійшов висновку Данило Коваль, і його обличчя потемніло від гніву. — Поставити нас у стійло і змусити працювати на його “польську корону”.
— Ну, вашим компаніям формально нічого не загрожує, але саме так, — підтвердив юрист. — Він розраховує на те, що у нього більше ресурсів для затяжної війни. Він готовий чекати роками, поки ми знекровимося.
Олександр Чортополох важко вдарив кулаком по столу, так що попідскакували на блюдцях чашки з кавою, а потім обвів поглядом усіх, хто сидів у його кабінеті.
— Отже, він хоче війни? Він її отримає. Юристи, слухайте завдання: перевірити кожен папірець по Кульчиївцях. Кожну кому в договорах оренди. Знайдете слабке місце раніше за нього — зашиєте так, щоб і голка не пролізла. Підніміть усі архіви приватизації. Якщо треба — знайдіть тих голів колгоспів, які ще живі, і переконайтеся, що вони пам'ятають усе “правильно”. Старі люди зазвичай дуже поступливі, коли на кону стоїть спокійне життя їхніх онуків.
За хвилину юристи, які отримали завдання, прихопивши папери, вийшли з кабінету.
— Кіндрате, ти готуй зерно на експорт через ваші канали, нам потрібна валютна подушка в іноземних банках, якщо тут раптом почнуться арешти рахунків, — отримав свою частку роботи й Коваль-старший. — Даниле, з’ясуй, чим насправді займається цей… дипломат у себе в Польщі…
Коли партнери теж вийшли, у кабінеті залишилися лише Олександр, Захар і Аннет, яка до цього моменту негласно стояла в тіні біля вікна, спостерігаючи за садом. Сутінки, що спускалися на підстрижені газони маєтку, ніби огортали її силует, роблячи жінку схожою на привид з тих самих старих хронік, які так ретельно шукав Кшиштоф.
— Ти чув про новосілля, Сашо? — її голос пролунав м’яко, але в ньому відчувалася сталь, від якої в Захара мимоволі пробігли мурашки по спині.
— Чув. І ми туди підемо. Всією родиною, — Олександр повернувся до неї. — Скажи мені, Ганно, що ти відчула? Ти ж була у Кульчиївцях уже після того, як він туди приїжджав “на розвідку”. Моя інтуїція каже — там не тільки гроші. Там щось особисте. А коли людина керується особистим, вона втрачає холодний розрахунок і починає робити помилки. На цьому ми його й підловимо.
