Спочатку:
На сторінку книги
Приватна клініка репродуктивної медицини, де повинна була з’явитися на світ маленька Марія, зустріла їх стерильною чистотою й прохолодою кондиціонерів, яка після липневого пекла за вікном здавалася майже хворобливою.
Тут не пахло ні полином, ні розпеченою землею, ні розігрітими у мікроволновці котлетами. Лише дорогими антисептиками, ледь відчутними ефірними оліями й тією особливою впевненістю, яку дають великі гроші.
У цьому місці смерть здавалася неможливою, а народження — чітко спланованим бізнес-процесом.
Захар міряв великими кроками хол на другому поверсі. Його дорогі туфлі з м’якої шкіри беззвучно вминалися у ворсистий бежевий ковролін. Він уже чотири рази виходив на балкон, щоб викурити сигарету, і стільки ж разів розмовляв із батьком. Старший Чортополох, засновник агрохолдингу, чекав новин у своєму кабінеті, і його голос у слухавці скидався на гуркітдалекого грому.
— Так, батьку, я на місці, — Захар нервово стискав телефон, дивлячись на своє відображення у тонованому склі. — Професор Ковальський особисто оперуватиме, якщо щось піде не так. Ярину вже готують. Ні, я не відійду ні на крок. Ти ж знаєш, цей спадкоємець — це не просто дитина. Це нова сторінка для нашого прізвища. Ми пустимо коріння в ці землі так глибоко, що ніхто не вирве.
Він вимкнув зв'язок і з силою провів долонею по обличчю. У свої роки він уже звик бути господарем становища. Захар, якого батько привчав до правильного ведення бізнесу на землі, керував тисячами гектарів, домовлявся про експорт зерна, ламав конкурентів і купував лояльність чиновників.
Але зараз, за тими білими дверима з матового скла, відбувалося щось, що не підпорядковувалося його волі й розпорядженням. Біологічний хаос, таїнство, яке бісило його своєю непередбачуваністю.
Тож він скрипнув зубами й знову пішов на невеличкий балкон, де можна було викурити цигарку. Проте як дістав її, так і сховав назад, не помічаючи, що робить. Бо зустрівся очима з поглядом тещі, яка вже приїхала на своїй машині й дивилась на нього з парковки…
З-за дверей операційного блоку донісся приглушений стогін Ярини. Захар здригнувся. Він згадав її витончені пальці, якими вона ще вчора креслила ескізи нового інтер'єру для їхньої вітальні, а сьогодні ці самі пальці до тремтіння вчепилися у поручні медичного крісла. Його кохана завжди здавалася йому дуже тендітною для цього грубого світу, але зараз вона проходила через те, що не під силу було навіть йому.
Коли двері ліфта безшумно роз’їхалися, Захар навіть не повернув голови, але відчув, як змінилася атмосфера в коридорі. З кабіни вийшла Аннет, яка чомусь раптом вирішила, що теж повинна тут бути, хоч і не планувала.
А коли він таки подивився на неї, перед ним стояла зовсім не та жінка, яка зовсім недавно сиділа в кріслі-гойдалці й палила полин. Тепер на ній був елегантний брючний костюм кольору темного вина, волосся зібране у низький вузол, а постава була такою, наче вона щойно зійшла з трону.
Вона не просто йшла коридором — Ганна Степанівна пливла, помічаючи довкола себе тільки те, що їй було потрібно, і молода медсестра, що несла лоток з інструментами, мимоволі притиснулася до стіни, даючи їй дорогу, хоча Аннет навіть не глянула в її бік.
— Ви запізнилися, тещо, — кинув Захар, зупинившись посеред холу. Його голос пролунав з несподіванки дуже гучно в цій приглушеній тиші. — Ярину вже забрали в блок. Лікарі кажуть, пологи будуть стрімкими.
