Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Fall Out Boy – Just One Yesterday

Колись давно…

Із Євою все було інакше. Гадріель відчував це як ніколи. Її допитливість, жага до пригод, легкість – вабили його. Він хотів подарувати їй все на світі. Хотів робити із нею разом геть усе, не міг відпустити навіть на мить. 

Адам не турбував його. Цьому телепню навряд чи спаде на думку запідозрити свою пару у зраді. Було його навіть шкода.

Єва лежала на траві, поклавши голову на плече Гадріеля. Він огорнув її руками, цілуючи у маківку. Тепло її тіла було таким бажаним, таким рідним, що він не міг нічого з собою вдіяти. Кортіло торкатись її, обіймати, повсякчас проявляти ніжність. І вона відповідала йому тим самим і від того янгол не знав себе від щастя.

– Так би тут і пролежала…

Гадріель всміхнувся.

– Так…я теж.

– Чому ти йдеш? – спитала вона, провівши кінчиками пальців по його грудях.

Гадріель злегка здригнувся від того дотику.

– Бо мушу займатись садом, охороняти його, – хрипко відповів він.

– Від чого охороняти?

– Від раптових гостей, – знизав плечима янгол.

Єва всміхнулась:

– Нащо захищати від раптових гостей, якщо вони вже тут?

Гадріель реготнув.

– Так…твоя правда – я вже тут.

– А що буде, якщо ми просто підемо звідси? – спитала вона, піднявши голову.

Гадріель опустив погляд на неї:

– Куди?

– Куди завгодно, – зітхнула Єва. – Хіба не ти казав мені, що все можливо у світі?

– І ми просто залишимо все?

– А хіба нам тут добре? – спитала вона.

– Мені добре з тобою.

– Мені теж. Але цього мало.

Гадріель зустрів її погляд.

– Чого саме мало?

– Тебе, – вона підвелась на лікті, волосся ковзнуло оголеним плечем. – Я хочу бачити тебе частіше. Не ховаючись, щоб ти був моєю парою, а не він.

Янгол відчував, як серце завмирає від тих слів. Він поклав руки на її обличчя, наблизивши до себе. Гарячий поцілунок, вкотре сколихнув його.

– Я теж цього хочу, – хрипко мовив він, вдивляючись у її очі. 

– Тоді, що нам заважає?

– Ти ж знаєш…

– Творчиня?

– Вона не дозволить, не для того вона створила тебе і Адама, щоб дозволити мені забрати тебе у нього.

Єва зсунула брови на переніссі:

– А якщо попросити? Якщо я хочу цього?

Гадріель усміхнувся.

– Вона створила вас для чогось більшого, ніж просто життя в цьому саду.

– Мені не подобається, коли хтось вирішує, ким я маю стати, – хитнула головою Єва.

– Мені теж.

– Тоді чому ми повинні слухатись? Хіба не ти казав мені діяти за власними бажаннями?

Гадріель провів пальцями по її щоці.

– Так.

– Тоді… йдемо?

Він затримав погляд на ній.

– Ти справді готова?

– Так, – кивнула Єва. – Якщо ти підеш зі мною.

– Ти…лишиш Адама? – здивувався янгол. – Заради мене?

– Адам мені не належить.

– А ти йому?

– Звісно, ні.

– Ну, а я? – звів брову він, наблизившись. – Я належу тобі?

– А ти цього хочеш?

Гадріель всміхнувся:

– Безмежно.

Вона торкнулась його підборіддя, а тоді поцілувала. Гадріель притулив Єву до себе, всі думки тепер були лише про те як здійснити ту втечу. Як зробити так, щоб якомога довше Творчиня не підозрювала про це. 

Гіркота сповнила груди, при думці про Рідлі. Його почуття до неї були іншими. Не такими як до Єви, не глибинними. Та зараз його нещирість була меншою проблемою. Адже Рідлі ніколи не піде проти Богині і йому не дозволить зробити це непомітно. 

***

Асмодей довго міркував щодо почутого. Скільки разів він чув історію про зрадника, що порушив Божий закон? Про того, хто мав захищати сад, захищати двох смертних, та натомість вчинив настільки зле, що його було вигнано?

Гадріель був справжньою знаменитістю як у Пеклі, так і на Небесах. Тож обставини його усунення із Раю часто переповідались із вигадками та здогадами. Тепер Асмодей знав справжню причину того вигнання і почуте не давало спокою. Все тренування проходило доволі тихо. Демон виконував всі вказівки, майстерно користувався магією, проте майже не говорив. Рідлі час від часу підводила на нього очі, замислено спостерігаючи за виконанням вправ.

– Ти якийсь мовчазний, – помітила вона.

Асмодей знизав плечима, не знайшовши відповіді.

– Я думаю, тренування вже можна скоротити.

– Що? – звів брову він. – Чому?

– Ти вже всього навчився. Далі можна тільки закріплювати.

– То…мені не приходити завтра?

Рідлі знизала плечима.

– Не приходь.

Асмодей звузив очі. Чому йому здавалось, що вона сказала це неохоче?

– Маєш завтра учнів?

– Ні, – відвела погляд Рідлі.

– Я хочу спробувати затримку на десять хвилин. Ти…допоможеш?

– Для чого? – звела брову вона. – Ти вправляєшся з аналізом за чотири.

– Я хочу зануритись глибше.

– Ні, – хитала головою вона.

– Знайди душу, з якою можна повправлятись, – кивнув демон. – Я прийду завтра.

– Гаразд. Знайду тобі смертного.

– Чому завжди смертні? – звузив очі він. – Особиста неприязнь?

– Їх читати легше, – зітхнула вона. – До янголів ти ще не готовий.

– Ти казала, що я вже всього навчився.

– А ти чого так захищаєш смертних? Особливе ставлення?

Демон опустив очі.

– Ти сумуєш за землею? – спитала раптом вона.

– Ні. Лише за тими, кого там лишив.

– Хтось особливий?

– Так.

Рідлі здійняла підборіддя.

– Гаразд. Приходь завтра, о тій самій порі.

***

На перегляд фільму Белі все ж прийшла наступного дня. Вона зручно вмостилась на канапі поруч, Джим передав їй м’який плед.

– А це нащо?

– Для затишку, – знизав плечима він.

Белі пирхнула і одразу ж потягнулась до миски з попкорном, щойно детектив поставив її на столик перед ними.

– Якщо ти з'їси все до початку фільму – я тебе вижену, – пригрозив Торнтон.

– Це ти мене запросив, – обурилась Белі, закидаючи жменю до рота.

– Я запросив тебе на перегляд фільму. Про харчування мова не йшла.

– Ти ж мене годуєш ще з першого дня як створив цей дім!

– Фільм – це інше, – жартівливо мовив Джим.

– Ти просто не хочеш ділитися, визнай.

– Я просто розподіляю ресурси. Лиши собі до фіналу.

– Ти – жахлива людина, – звузила очі вона.

– Дякую.

Беліал пирхнула, знов потягнувшись до попкорну. Джим окинув її поглядом, всміхаючись:

– Тільки не кажи потім, що я не попереджав.

Впродовж перегляду, вона скептично звела брову:

– Він бреше.

– Звісно, – всміхався Джим.

– Звідки ти знаєш?

– У нього очі бігають. Та й на її слова він тоді відреагував, просто вдав, що йому байдуже.

– Ти зараз серйозно аналізуєш актора? – пирхнула Белі.

– Може це звичка? – знизав плечима він.

– Мої співчуття жінкам, що мали необережність з тобою зустрічатись.

– Одна з причин, чому я давно не ходжу на побачення, – пирхнув Джим.

Белі поглянула на нього, щось тепле ворухнулось в грудях, вона з силою відірвала погляд. 

Фільм продовжувався, обоє час від часу коментували події, Джим сперечався з Белі, хто з персонажів поводиться дурніше, а коли головний герой утретє прийняв очевидно неправильне рішення, детектив не витримав:

– Ні! – він плеснув себе по колінах. – Все, я здаюсь. Ніколи не розумів дій цього ідіота!

– Вітаю у світі жінок, – реготнула Белі. – Абсолютно чітко розумію почуття героїні.

Вони переглянулися, Джим всміхнувся, опустивши очі. Наче коментар до фільму, але водночас…

За певний час сюжет набував серйозності. Герої нарешті кинули тікати одне від одного, а головний герой на екрані зізнався жінці, що давно її кохає.

Беліал враз перестала жувати. Джим теж нічого не сказав, лише покосився на подругу. Герої на екрані нарешті емоційно поцілувалися.

– Ну нарешті, – тихо мовила Белі.

– Ага… – розгублено відповів Торнтон.

– Але визнай: доходило до них…

– Як до жирафів, – кивнув Джим.

– Це ж було очевидно від початку, хіба ні?

Детектив зустрів її погляд.

– Маю на увазі…– не відриваючи очей від екрану, продовжувала Белі. – Всі ці погляди…їх жартики, постійно був цей момент, знаєш…наче вони от-от поцілуються.

Джим знервовано ковтнув.

– Так…твоя правда. Не думала у детективи податись?

Беліал реготнула:

– Збоку просто якось краще все роздивитись вдається.

– Бо ти бачиш картину загалом, а не один фрагмент.

Вона перевела на нього погляд і застигла усвідомлюючи, що весь цей час Джим невідривно дивився на неї. Темні очі мали замислений вираз. 

Згодом обоє зніяковіло відвели погляди, повертаючись до фільму. Беліал несвідомо змінила положення, влаштовуючись зручніше. Її плече злегка торкнулося його руки. Жоден з них не відсунувся.

Фільм продовжувався, та Белі вже не слідкувала за сюжетом. Лише ловила кожен рух Джима і завмирала у дивному очікуванні. Вона підняла погляд знову, Торнтон теж не відвів очей. Між ними залишалося зовсім небагато відстані.

Беліал ледь помітно нахилилась до нього, затамувавши подих, Джим зробив те саме. Їхні обличчя опинилися зовсім близько. Ще мить – і їхні губи б нарешті торкнулися. Белі спинилась і відхилилась, заплющивши очі.

– Ні…

Джим теж спинився. Вона потерла долонею шию, не поглянувши на детектива.

– Вибач, – тихо мовив він.

– Не треба, – хитнула головою Белі і підняла очі на екран. – Просто…

– Я розумію, – кивнув Джим.

Беліал обережно поглянула на нього:

– Справді?

– Справді.

Він відкинувся на спинку дивана, залишаючи між ними трохи більше простору. Кілька секунд вони мовчали.

– Дурний фільм, – тихо сказала вона.

Джим раптом всміхнувся.

– Є таке.

– Дивимося далі? – звела брову Белі.

– Авжеж.

***

– Та швидше роздупляйся! – гаркнула Рідлі, коли Асмодей налаштовувався на читання душі.

Вона вкрила смертну щитом, тримаючи при цьому дистанцію з нею. 

Щоразу як вона наближалась до демона, його сила неначе тремтіла. Він сердився на себе за неналежну концентрацію, але нічого з собою подіяти не міг. Сама присутність Рідлі на короткій дистанції відводила думки у геть інший бік.

– Ти забагато думаєш.

– Це смертний гріх? – звів брову він.

– Для тебе – підозріла активність, – хмикнула Рідлі. – Ще раз.

Він закотив очі.

Душа перед ним стояла, беземоційно дивлячись перед собою.

– Як ти змушуєш їх до співпраці?

– Переконую, що вони не постраждають.

– Ти це вмієш?

– Я вселяю їм відчуття безпеки. Так працює мій щит. Годі запитань, читай цю дурепу та завершуємо.

Асмодей провів її поглядом.

– Чого ти так квапишся?

– Бо дістав ти мене.

Вона склала руки на грудях. Демон схилив голову в бік, оглядаючи смертну.

– Ти знаєш її?

– Звідки? Я не спілкуюсь зі смертними. До того ж цю ти обрав сам.

– Чому тоді вона дурепа?

Рідлі відвела погляд, роздратовано зітхаючи.

– Як тебе звати? – звернувся він до душі.

– Єва, – беземоційно відповіла смертна.

Аура Рідлі здригнулась гнівом, Асмодей перевів на неї погляд, а тоді видихнув.

– Відпусти її.

– Що таке? Сил бракує на нещасну смертну?

– Оберемо когось іншого.

– З якого це переляку?

– Там читати нічого. Померла раптово, нікого не мала, не страждала…нудно.

– То мені шукати когось тобі на розвагу? – звела брову Рідлі.

– Чому б і ні? Хіба тренування не мають бути і пізнавальними, і цікавими?

– Я не витрачатиму час на пошук нових “тренажерів”. Не хочеш цю – йди до біса. Тренування завершене.

Рідлі пройшла повз, зашпортавшись на гілляці, що лежала, сховавшись у траві. Асмодей інстинктивно підхопив занепалу, притискаючи до себе.

Вона зустріла погляд демона, впершись долонями у його груди. Їх погляди перетнулися, гаряча хвиля прокотилась тілом Асмодея. Забута напруга сколихнулась торсом, опускаючись до живота.

Рідліель переводила погляд з одного його ока на інше. Князь Безодні робив те саме, ігноруючи прискорене дихання.

Та занепала здалась першою, різко відштовхнула його і повернулась до смертної:

– Йди геть, – мовила вона, знімаючи щит.

Дезорієнтована душа здивовано озиралась, а тоді повернулась і пішла із саду.

Рідлі відвернулась від демона.

– Твої тренування завершено.

Асмодей здійняв брови:

– Що?

– Спершу я думала, що ти не хочеш вчитися більше, та тепер бачу, що навчила тебе всього, чого могла. Далі тренуйся самостійно.

– Рідлі…

– Йди, – не озираючись кинула вона. – І не повертайся у цей сад.

***

Колись давно…

– Тобі обов'язково відстежувати кожну хвилину мого життя? – обурився Гадріель.

Рідлі завмерла, не зводячи з нього очей. Вже певний час він сперечався з нею, просто тому, що вона спитала як минув його день у саду.

– Ні…– розгублено мовила вона.

– Тоді не допитуй мене, – відвів погляд Гадріель.

Рідлі бачила яким він був роздратованим зараз і це чогось ранило її.

– Вибач.

Гадріель на мить заплющив очі:

– Я просто втомився. 

– Я розумію.

– Справді? – звів брову він.

Рідлі мовчала, не підводячи очей.

– Ти ж знаєш, що я нікуди не подінусь?

Гадріель підняв її підборіддя, доки очі Рідлі не знайшли його.

– Знаю, – тихо відповіла вона.

– Тоді довіряй мені. Лише твоя довіра має значення для мене.

– Я довіряю тобі, Гадріелю.

Він всміхнувся, цілуючи її.

– Кохаю тебе, – прошепотів він.

– І я тебе кохаю.

Гадріель кинув на неї останній погляд. Рідлі більше не ставила запитань. Саме цього він і хотів.

Наступного ранку янгол прийшов до Творчині сам.

– Як справи нині у саду? – спитала вона.

– Все цвіте, все родить. Нема причин для турбот, Творчине.

– Втішена це чути. Що скажеш про пару? 

– Не мав нагоди познайомитись, – відвів погляд він.

– Як твоя служба із Рідліель?

– Є дещо…що непокоїть мене, та я не певний, чи варто говорити. Не хочу діяти за спиною напарниці.

– Що турбує тебе, Гадріелю?

– Не певен, що маю говорити про це…

– Ти можеш розповісти мені про все, що бажаєш, запевняю. Я не гніватимусь на тебе за правду.

Гадріель опустив очі, збираючись із думками. Гірка грудка стисла горло.

– Рідлі неодноразово залишала варту. Спершу це були тимчасові відходи з місця, та потім…вона почала підбивати й мене. Я мушу зізнатися: теж залишав варту, мною рухала цікавість. Пробач мені це.

Творчиня мовчала, сяйво було сліпучим, обрисів тіла Богині Гадріель угледіти не міг.

– Чому ти не сказав цього раніше?

– Я не хотів зраджувати її довіру.

– Але зараз вирішив це зробити?

Гадріель підняв очі.

– Я відчуваю зміни у ній. У її суті…Раніше Рідліель ревно відстоювала твої закони, та тепер… Я турбуюсь за неї.

– Що ти намагаєшся сказати мені?

– Я думаю, що вона більше не здатна виконувати свої обов'язки так, як раніше.

Гадріель вірив, що план близький до своєї реалізації. Гнів Творчині затримає Рідлі. Відволіче їх обох, а сам він забере Єву і втече світ заочі. Куди саме, він поки не знав, та й неважливо це. Аби вона була поруч.

Він летів їй на зустріч чимшвидше.

– Єво! Все вийшло! – Гадріель торкнувся руки жінки, допомагаючи тій підвестись. – Ходімо, хутчіш! У нас мало часу.

Вона нахмурилась, забираючи свою руку.

– Хто ти такий?

Гадріель закляк. 

– Що? Єво, ти чого…

– Я не знаю тебе. Творчиня не дозволяла спілкуватись із янголами. Залиш нас.

– Єво…

До саду увійшли архангели, навіть коли його руки закували за спиною, янгол не зводив очей із Єви. Лише тоді він усвідомив: Творчиня знала про все від самого початку. Знала про нього, про Єву, цей його дурний план. Все було дарма. Тепер Єва і не згадає про нього, не згадає, про їх почуття. Її виженуть із саду і кинуть доживати власні дні у іншому вимірі. Якнайдалі від нього.

***

До прохання Асмодей, звісно ж, не дослухався. Прийшов до саду вже наступного ранку.

– Що ти робиш тут? – не озираючись, спитала Рідлі. – Я ж сказала не приходити.

Демон проігнорував вдоволення від усвідомлення того, що занепала вже відчувала його присутність.

– У мене лишились питання з деяких вправ. Тож я прийшов потренуватися.

– Тоді ти спізнився.

Він нахмурився.

– На три хвилини.

Асмодей всміхнувся, наблизившись.

Впродовж тренування демон відчував на собі погляд Рідлі, намагався не відволікатись, проте не вдавалось, Асмодей раз по разу спинявся, вловлюючи її емоції. 

– Не на мене дивись, – рявкнула вона. – Ще раз!

Демон стиснув зуби, повторюючи вправу.

– Ти занадто напружуєшся.

– Я не напружуюсь!

– А це що? – спитала вона, перехопивши його зап’ясток. – Уявляєш свої пальці на чиїйсь шиї?

– Не спокушай, – понизив голос він, спостерігаючи за її пальцями на своєму зап’ясті. 

Її рука була теплою, гладенькою, дотик був міцним і від чогось викликав хвилювання. Асмодей підняв очі на Рідлі, її аура блискавично спалахнула, приваблюючи його погляд ще дужче.

Від цього химерного відчуття тіло вкрили мурахи. Рідлі оговталась першою, відпустила його руку, відійшовши. Демон видихнув, тамуючи жар, що раптово розгорівся у тілі.

– Ще раз, – повторила Рідлі.

Асмодей не ворухнувся, не зводячи очей із неї.

– Годі витріщатися.

– Тебе це хвилює?

– Дратує радше.

Демон всміхнувся, Рідліель звузила очі.

– Що?

– Продовжимо.

– Гаразд, – кивнула вона. – Тільки для цього доведеться припинити на мене так дивитися.

Асмодей пирхнув, знову зустрівши її погляд. Чи міг він? Безперечно, та проблема полягала в тому, що демон геть не хотів відводити від неї очей.