Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ The Neighbourhood – How

– Прослідкуй, – хрипів Асмодей суккубці.

Рана затягувалась поволі. Чорний іхор стікав на паркет. Демон відновив можливість дихати і притулився скронею до приліжкової тумби. Перед очима досі було темно, слабкість повільно відступала. Князь Безодні заплющив очі і притулився потилицею до стіни, намагаючись глибоко вдихнути.

Суккубка рушала за Естефанією, що впевнено крокувала вулицею. Сонце вже прямувало до заходу, малюючи персикові, рожеві та червоні хвости на небі. Золотаве проміння лишало приємні теплі відблиски на вологій засмаглій шкірі дівчини та темно-каштановому волоссі, що зараз розгойдувалось за спиною, реагуючи на швидку ходу Есті.

Вона рухалась прямо до того огидного району. Сама, без речей, маючи при собі лише пістолет і ніж, вкритий його іхором. Асмодей підвівся. Він не міг лишити дівчину саму. Хай вона буде гніватись на його присутність – демон має зробити все, аби убезпечити Есті.

Звісно, якби він не вбив її охоронців вчора, зараз би мав час перевести подих, втім, Асмодей не хотів ризикувати зайвою увагою. 

У голові раз по разу лунав спогад його не надто приємної розмови з Ґабрієлем – янголом-охоронцем Есті.

– Вона має демонічну силу? – спитав Асмодей.

– Ні, – пирхнув архангел. – Вона має тінь, твою тінь. Саме тоді ти і збив її з курсу.

Демон нахмурився, пригадавши як колись він бавився із Азазель, являючись на поклик смертних у вигляді янгола. Як необачно він тоді вдав, що благословляє вагітну жінку, а на ділі передав їй частку власної сили. Повірити в те, що то була матір Естефанії було непросто. Цікавість до дівчини була продиктована покликом. Подібне притягувало подібне. Його темрява прагнула возз’єднатися з господарем.

– Вона жива і неушкоджена, – помітив Асмодей, обриваючи думки.

– Тепер – так. Та ти гадки не маєш, через що їй довелось пройти, через твої дії. Я мусив вручну скеровувати її.

– А той Томас? Хто він? Я не можу прочитати його, аура хлопця не має нічого видатного. 

– Я створив його для неї, – тихо мовив Ґабрієль.

Асмодей нахмурився.

– Як це “створив”?

– Його душа була викликана у цей світ як компас для неї. Доки він буде поруч – твій вплив їй не нашкодить. Тому тримайся від неї якнайдалі, Асмодею. Інакше вся моя робота буде марною.

Асмодей зітхнув. А тепер, створений для Есті “компас”, що підтримував її життєву лінію у балансі між темрявою, подарованою демоном, і світлом, з яким вона народилась – загинув. І Естефанія має всі шанси провалитись у ту пітьму.

Втім, Князь Безодні мав намір захистити її. Він був переконаний, що якщо буде завжди поруч, то зможе врятувати дівчину від всіх темних “сюрпризів” долі.

Він йшов за нею, ховаючись у тінях. Есті похитувалась, швидко крокуючи вперед. Навіть зараз, демон бачив якою вона була схвильованою та нестабільною. Службове авто поліції стояло неподалік, червоні та сині вогні миготіли, вкриваючи фіолетовими відблисками стіни будівлі, до яких тремтячи тулилися безхатьки.

Помітивши поліціянтів, Естефанія притулилась до стіни. Асмодей бачив, що один з вартових правопорядку встиг помітити дівчину і повільно наближався до неї з іншого боку. Демон вкрив її тінями.

Темрява Безодні впливала на смертних по-різному, та найчастіше викликала бажання якомога швидше відвести погляд, перемикаючи увагу на щось інше. Поліціянт не став винятком, ледь зачепившись поглядом за місце де мить тому перебувала дівчина, він відвернув голову і згодом повернувся назад.

***

Від страху, все тіло Есті стиснулось, піт вкривав лоба і збирався над верхньою губою, волосся прилипало до шиї, важке і вологе, з ним їй було ще спекотніше. Серце вистукувало в грудях, а голодний шлунок раз по разу стискався від хвилювання.

Вона притулилась до стіни, боячись, що її помітять. Рука у кишені стиснула руків’я ножа. Почулися кроки. Тікати було нікуди, з цієї точки її відхід помітили б. Есті втиснулась у стіну, молячись, аби до неї не підійшли. Вона знала, що зробить згодом. Що буде змушена зробити.

Естефанія ніколи не була жадібна до крові. Їй не подобалось забирати життя, тож вона робила це лише у крайніх випадках, лишаючи весь свій гнів виключно на причетних до болісного минулого. Втім зараз Есті була б змушена вбити, аби мати змогу втекти. Хоч мозок її ще не був готовий обмірковувати детальний план уникнення відповідальності.

Кроки ставали гучнішими. Спітнілі пальці стиснули руків’я ножа аж до болю. Есті готувалась. Серце стукало ще швидше, дихання перехоплювало. А тоді в очах враз потемніло. Вона на мить втратила відчуття простору і часу, не чула звуків, не бачила нічого перед собою. Здавалось навіть вітру більше не було. Страх скував тіло, зробивши його м’яким, а свідомість зникала, перетворюючись на цілковиту темряву. Асмодей підхопив її, перш ніж дівчина впала на землю. Із завмиранням серця охопив рукою тонку талію, іншою взявши під колінами. Демон геть не відчував її ваги. 

Шкіра Есті пахла сіллю, півоніями і мигдалем. Густе волосся торкнулося шиї, коли непритомна дівчина опустила голову на його плече.

Князь Безодні не міг пояснити собі того відчуття, що нагрівало його груди і хвилювало живіт. Поруч з нею, його жилами, неначе ширився рідкий вогонь, що спалював його і змушував нервувати.

Він повернувся і поніс дівчину назад до номера. Суккубки вже встигли прибрати залишки іхора на підлозі і скласти її речі. Певний час Есті проспить, демон сподівався, що коли вона прийде до тями – її аура знову стане такою, як була раніше. 

Асмодей опустив дівчину на ліжко, прибравши пасмо, що затуляло її розслаблене обличчя. Пухкі губи були привідкритими. Демону кортіло торкнутися їх, та він стримався. Його пальці застигли у кількох сантиметрах від них, завмираючи. Здавалося, Князь Безодні навіть забув як дихати поруч із нею.

Він відвернувся до вікна, склавши руки до кишень. Сонце пробивалося крізь нещільно затулені завіси, лишаючи тонку помаранчеву лінію на зблідлому обличчі. Асмодей відчував втому, якої раніше не знав. Йому було неспокійно, демон не розумів, що йому робити далі. Адже тепер, коли Есті знає, що він слідкував за нею, все стане складніше. А він страшенно не любив складнощів.

Занурившись у власні думки, Асмодей не почув, як змінилось дихання дівчини, ставши тихішим. Естефанія наблизилась до нього нечутно, накинувши на шию демона петлю. То був срібний ланцюжок, вочевидь перше, що трапилось їй під руку.