Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Matt Maeson – Put It on Me

Асмодей довго думав, як йому чинити: чекати на Есті під номером було б безглуздо, з’явитись раптово посеред вестибюлю – поготів. Він крокував кімнатою, заклавши руки під потилицю. З якого це часу він взагалі міркує про те, який вигляд він матиме в очах смертних?

Демон важко зітхнув. Певно з того ж часу, відколи йому не байдуже саме на цю смертну. 

Він залишив номер, насолоджуючись тишею. Була пізня ніч, а отже, смертні, завершивши свої “шлюбні” ігри, нарешті поснули. Демон спустився на перший поверх, аби вийти надвір. Прохолодне повітря добряче тверезило, досі сп’янілого від поцілунку Асмодея.

Есті, як не дивно, заснула майже одразу, коли лягла. Сам же демон досі відчував як горять губи, а жар у тілі хай і затихнув – та не згаснув повністю.

Побродивши порожнім вестибюлем кілька хвилин, демон вирушив за ароматами з кухні, де вже готувались до сніданку. Кухарі метушились, всюди линула пара, змішуючи безліч різних ароматів у щось одне. Асмодей рушив вперед, штовхнувши двері до столової для персоналу. Тайлер сидів за столом, перекочуючи яблуко з руки в руку. Погляд його був замисленим, демон міг би закластися, що хлопець до пуття й не спав минулої ночі.

Помітивши гостя, той втупив невдоволений погляд у Асмодея і пирхнув:

– Тобі сюди не можна.

– Ну, прикро, адже я вже тут, – склав руки на грудях демон.

– До речі про це: чого ти тут?

– На кухні? Певно, щоб поїсти.

– У Нью-Йорку. У цьому готелі. Чого тобі треба від неї?

– А це вже не твоя справа.

– Гаразд, – Тай підвівся. – Та, щойно ти скривдиш Есті, це таки стане моєю справою. 

– От вже не знав, що Естефанія має цілих два цербери, – пирхнув Асмодей. – Пропоную вам з Вівікою видихнути: я не маю жодного наміру кривдити її, навпаки: хочу захистити.

– Побачимо.

Тайлер залишив столову, повертаючись на кухню. Асмодей замислено дивився йому вслід. З одного боку така гіперопіка від сторонніх людей його дратувала, з іншого ж – викликала повагу. Адже друзі у Есті, попри надокучливість та любов до погроз, були справді хорошими і дбали про добробут дівчини.

Демон пройшовся столовою і відчувши дещо приглушений, та все ж характерний аромат – спинився. Він шукав очима джерело запаху і, помітивши глибоку тарілку з персиками, наблизився. Фрукти були свіжими, помаранчевими згори та внизу і насиченого кольору марсала з боків. Їх щойно помили, крапельки застигли на ледь помітних сизуватих ворсинках.

Він всміхнувся і, взявши кілька персиків, покрутив їх у руках, а тоді залишив столову і піднявся до номерів.

Асмодей спинився і окинув кімнату Есті одним поглядом суккубки. Дівчина вже прокинулась і саме збиралась одягатися. Він зачекав ще трохи, а тоді постукав.

Естефанія не стримала усмішки, побачивши його на порозі. Асмодей простягнув їй персики.

– О! Ти приніс мені сніданок?

Демон всміхнувся.

– Як спалось?

– На диво спокійно.

– Радий це чути.

Телефон Есті дзенькнув. Вона дістала його із задньої кишені джинсів, поглянула на екран, її брови здійнялися, аура здригнулась від гніву.

– Що сталось? 

– Тайлер змінив дату операції.

– На яку?

– На сьогодні, – крізь зуби процідила вона.

***

Есті стояла у затінку, чекаючи на сигнал. Вона досі сердилась на Тайлера за те, що поставив під загрозу всіх, через дурні ревнощі. Сьогодні у неї була ключова роль: вона мала вивести ціль на себе і дати сигнал. У скронях пульсувало. Хай вона багато років у справі, все одно щоразу був один і той самий страх: що все піде не за планом.

Дівчина не любила налаштовуватись на негатив, та все сталось саме так. Нападник підкрався беззвучно, йшов тінями, за спиною Есті, тож вона не мала шансу помітити його. Дівчина відчула: щось змінилось і встигла лише розвернутись, коли кулак прилетів їй прямісінько в око.

Пекучий біль пронизав очницю, відгукуючись у скроні та вилиці. Око засльозилось моментально. На біса вона перед тим зняла окуляри нічного бачення?!

Рука судомно шукала ніж, погляд сфокусувати не вдавалось. І де в біса її напарники?

Нападник скористався її секундною розгубленістю і дістав пістолет, Есті затамувала подих, міркуючи куди відступати. Аж раптом щось різко вхопило чоловіка і затягнуло в тінь. Роздався неприємний хрускіт, а тоді глухий стук.

Дівчина заклякнула, відчуваючи як гупає в грудях. Рука стиснула руків'я ножа. 

***

– З тобою все гаразд? – неначе народившись з темряви, прошепотів Асмодей, його очі палали гнівом.

Вона підскочила від несподіванки і видихнула, притуливши руку до ока, що досі спалахувало від болю.

– Есті, дивись на мене, – підхопив її демон.

– Я в нормі, – кліпнула вона здоровим оком.

Він полегшено видихнув, притискаючи її до себе.

– Я знав, що не варто було відпускати тебе саму, – бурмотів він у її маківку.

– Ти взагалі тут бути не можеш, – докірливо відповіла Есті, притулившись до його грудей.

– Можу, – відповів він, опустивши голову. – Бо ти тут.

– Кессіді, я…

Асмодей напружився, контролюючи периметр своїми суккубками.

– Тихо, – урвав її він. – Скажи Тайлеру, що за ним двоє. Біля музичного автомату.

– Що? – розгубилась Есті.

– Бігом!

– Двоє біля музичного автомату, – тихо мовила вона по внутрішньому зв’язку.

– Зняв, – відповів друг у навушник за хвилину.

Есті підняла на нього очі.

– Звідки ти…

– Ще троє наближаються зі сходу, – перебив її Асмодей, примруживши очі.

– Де в біса Вів? – бурмотів Тай.

Есті роздратовано видихнула. Через пусті ревнощі друга, і її власну недалекоглядність – подруга гадки не має, що пропускає всю операцію.

***

Асмодею було непросто перебувати з такою кількістю людей у замкненому, оббитому металом просторі. Організація, у якій працювали Есті, Тай та Вів була досить великою, і хоч Тайлер не був у захваті від того, що демон був наразі серед його команди – все ж у його аурі відчувалась вдячність, що той зміг відвести загрозу від Естефанії.

Тут панувала атмосфера напруги, Тайлер стискав руку в кулак і розтискав. Жовна грали на його вилицях, аура здригалась від роздратування. 

Есті проводила зустріч. Щоразу після операції, вони обговорювали всі слабкі місця і будували план для покращення.

– Хоч ми й знешкодили ціль – все пішло шкереберть, – завершила вона, оглянувши присутніх.

– Так, бо не всі учасники операції зволили на неї явитися! – рявкнув Тайлер.

– І ти б мав перевірити, чи Вівіка прибула, перш ніж гнати нас всіх туди, – нагадала другу Есті.

– Так! – скочив Тай. – А Вів мала б відірватись від свого лягавого і притягнути свою дупу на місце, як і домовлялись!

Асмодей напружився, йому не подобалось, що хлопець дозволив собі підвищити голос на Естефанію.

– Я не бажаю говорити з тобою таким, – відвела погляд Есті.

– Таким, це “яким”? – стрельнув у неї поглядом хлопець.

Двері офісу відчинились. Підбори гупали металевою підлогою. Вівіка широко всміхнулась. Її аура була чистою, грайливою, попри тіні, що згущувались у центрі. Дівчина щось приховувала, та вкотре прагнула замістити одні емоції іншими. Цікавий випадок.

– Здоров, командос! – весело привіталась Вів.

– О, ти тут… – тихо сказала Есті, визирнувши з-за злого, мов чорт Тайлера.

– Де ти вешталась? – рявкнув він.

– Я…– вона перевела очі на Есті, під правим оком якої виднівся чорно-фіолетовий синець. – Боги! Що в тебе з лицем?

– Ми вчора були на «Спесі».

– Дідько! Це було вчора?

– Вчора було двадцяте число, – наблизився до неї Тайлер. – Ти мала контролювати периметр. Есті думала, що там чисто і отримала в мордяку через тебе! Дякуючи Кессіді, вона не отримала на додачу кулі у скроню. А тепер дай відповідь: де тебе носило?

– Хіба “Спеса” не була запланована на двадцять друге? – звела брову Вів.

– Ні, бляха! – рявкнув Тайлер. – І ти б про це знала, якби була тут!

– Вона не винна, – простогнала Есті.

– Не смій захищати її, вона занапастила всю операцію, – не зводячи розгніваного погляду з Вівіки, мовив він.

– Ні, Таю. Це я.

– Я ні чорта не зрозуміла, що тут несеться? – нахмурилась Вівіка.

– Приходив Джим… – почала Есті.

– Бляха! – прогарчав Тайлер. – Хоч один день без цього мудня може пройти?

– Цить! – зітхнула Есті, перевівши погляд на Вів. – Він просив для тебе вихідних.

– Він, що?! – спитали одночасно Тайлер і Вів.

– Знаю, я не мала, – Есті заплющила очі, Асмодей стиснув щелепи, відчуваючи як знов і знов здригається її аура. – Я встановила блокувальник на твій телефон, перевела всі дзвінки і повідомлення на свій.

– Якого дідька, Есті? – вирячилась на неї Вівіка.

– Він милий, а ти заслуговуєш на відпочинок, – виправдовувалась вона, наблизившись до подруги. – Я ж не думала, що Тай вирішить змінити день операції, бо вочевидь пухне від ревнощів і спермотоксикозу!

– Що ти мелеш? – скривився він.

– Коли ти востаннє з кимось був, Таю? – нахмурилась Есті, повернувшись до друга. – Відколи у Вів з’явився хлопець ти сам на себе не схожий! Вона тобі не належить, знайди собі когось і припини кидатись на людей. Ми тобі не інструмент для помсти Вів за те, що вона має особисте життя на відміну від тебе. І цей синець – доказ не її непрофесіоналізму, а того, що ти змінив дату операції, коли побачив, що вона не ночувала у своїй кімнаті, – Естефанія зітхнула. – Ну, і моя провина, звісно теж є.

– “Звісно теж є”? – пирхнув Тайлер. – Та ти здуріла!

– А ти ні? – звела брову Есті.

– Ви якісь прибацані тут всі, – зітхнула Вів. – Я піду.

– Що? – спитала Есті. – Куди?

– Як це “куди”? Назад до свого детектива, схоже не натрахалась. Погано справляється? – пирхнув Тайлер.

– От бачиш! Кажу ж: ти жити з цим не здатен!

– Стули писок, Есті.

Асмодей стиснув щелепи, зробивши крок. Та Вівіка випередила його, наблизившись до Тайлера.

– Не смій так до неї звертатись! – гаркнула вона. – І я поділяю її думку: піди і знайди собі когось. Бо ти недотраханий ще страшніший за пораненого. І, до речі, “цей мудень” – не мій хлопець і за те, що він забагато взяв на себе і спричинив дебільні напади сентиментальності у Есті – своє отримає. Але ти змінив дату операції, а отже наслідки за її невдалі моменти маєш брати на себе. А тепер дякую, але я на сьогодні вже на всіх вас надивилась.

Вівіка розвернулась і широким кроком рушила геть з офісу. Тайлер вилаявся, рушивши слідом, а тоді грюкнув дверима. Плечі Есті опустились. Асмодей відчув сум дівчини. Провина сколихнула її ауру, демону не подобалось, що друзі так засмутили її, хотілось піти і насварити Тайлера і Вів, не зважаючи на предмет тієї суперечки. Навіть, якщо причиною всього стали необдумані дії самої Есті – вона не заслуговувала знову відчувати неспокій.

***

– Ну, які ж вони придурки! – бурмотіла Есті, крокуючи номером вперед і назад. 

– Дай, погляну на синець, – наблизився до неї Асмодей.

– Не треба, я в нормі, – перехопивши його руку, мовила вона. – Як він міг просто зібрати речі і кинути нас?!

Асмодей пригадував ауру хлопця. Його сповнювали почуття тієї миті. Була у трійці спільна риса: вони були запальними. Нерідко надміру емоційними і вибухали у моменті.

– Повір, Тайлер сам шкодує про цей вчинок.

– Ну, шкодувати доведеться довго, бо що він, що Вів – два горделивих впертюха. Вона тепер увімкне примадонну і не розмовлятиме з ним тижнями. А Тай радо підтримає, бо гордий не менше. Це – гірські козли, серйозно кажу.

– Що, з рогами? – реготнув Кессіді.

– Тобі весело? – жартівливо штовхнула вона його у плече. – Я посварила друзів!

– Не бери на себе забагато, – взяв її за руку Асмодей. – Тайлер споров дурню, та й Вівіка з ним не дуже церемонилась. Ти лише хотіла допомогти, та ніхто не змушував його змінювати дату операції. 

Есті наблизилась, поклавши голову йому на плече.

– Я постійно щось роблю не так.

– Ні, неправда, – Асмодей провів рукою по її спині. – Не думай так.

Вона підняла голову, зустрівши його погляд, тоді провела пальцями його вилиці. Демон заплющив очі, зустрічаючи той дотик. А коли її губи знайшли його – Князь Безодні геть загубився у власних почуттях. І, що вона робить з ним?

Асмодей поривчасто зітхнув, коли аромат мигдалю та півоній оточив його. Той запах зливався з демоном, поглинався ним і вже відчувався як власний.

Його руки торкнулись її талії, притягуючи дівчину до себе. Асмодей посадив Есті собі на коліна, притискаючи ближче. Її губи були гарячими, пальці ковзали його щокою, опустившись до шиї.

– Ми ж наче не квапимось…– прохрипів він.

Есті сп’яніло поглянула на нього.

– Гм…так. Певно, не варто.

Вони дивились одне на одного ще мить. Асмодей подався вперед, поцілувавши дівчину знову. Вона занурила пальці у його волосся, від того дотику демон відчув мурахи на шкірі.

– Ні, ми справді можемо не квапитись, якщо ти не…– почала вона, та Асмодей обірвав її наступним поцілунком.

Есті торкнулась його вилиці, а тоді відхилилась, зазирнувши у очі. Її зіниці були розширеними, губи налилися від нещодавніх поцілунків. Яка ж вона була приваблива цієї миті. Демону перехопило подих.

– Справді, Кессіді. Якщо ти не готовий – я зрозумію тебе як ніхто.

– Я знаю, – зітхнув він, притулившись своїм чолом до її.

Асмодей заплющив очі, відчуваючи як гупає власне серце.

– Тому, якщо ти не хочеш – кажи мені це, гаразд?

Демон втупився у неї поглядом. Гарячим, голодним, Есті здригнулась, коли мурахи сипнули шкірою.

– Ти справді думаєш, що я здатен не…– йому було важко дібрати слів, коли вона була поруч, так близько, що він відчував як її кров біжить жилами. – Не хотіти тебе?

Есті зімкнула губи, знизавши плечима.

– Після всього, що ти пережив, це цілком нормально.

– Я не хочу про те, що було, – хитнув головою він, згадавши налиті кров’ю очі і хижу посмішку. – Я хочу про те, що зараз.

Він зустрів її погляд, взявши за руку і приклав до своїх грудей. Туди, де сорочка розійшлася, її пальці торкнулись прохолодної шкіри, від чого обоє здригнулися. Дихання ставало важким, вони не зводили одне з одного очей.

– Я хочу тебе. Це все, що мені потрібно зараз, чи завтра, чи…– він відвів погляд.

– Чи? – перепитала вона, кинувши тінь усмішки.

– Чи взагалі, – тихо додав Асмодей.

Серце Есті прискорилось, вона не мала відповіді на ці слова, тож просто поцілувала його знову.

– Володарю! – озвалась суккубка.

Асмодей не міг і не бажав розривати поцілунок. Та вже за мить, коли таки побачив те, що зараз демонструвала йому підопічна, відхилився, заклякнувши.

– Все гаразд? – нахмурилась Есті.

– Я маю йти, – мовив Асмодей і обережно пересадив дівчину на ліжко поруч, а тоді підвівся.

Треба рушати негайно! Всі думки демона були зараз саме про це. Естефанія спостерігала за тим, як він рушає до дверей.

– Я…щось зробила не так?

Він спинився, озирнувшись. Спершу демон взагалі не зрозумів про що мова. Як вона могла щось зробити не так?

– Що?

– Ти просто так різко йдеш…– знітилась вона. – Я подумала, може я десь переборщила, ну…знаєш…

Асмодей зітхнув, наблизившись і обережно підняв її підборіддя, щоб дівчина поглянула на нього:

– Ти – бездоганна, – тихо мовив він. – Просто з’явились невідкладні справи, я скоро повернусь до тебе. Гаразд?

Есті не зводила з нього очей, та все ж кивнула. У її аурі було повно сум’яття. Демону дуже це не подобалось, але він все виправить, щойно повернеться. Принаймні, Асмодей у це вірив.

Князь Безодні поцілував дівчину наостанок і рушив геть з готелю.

– Покажи, – наказав він суккубці, переміщуючись у просторі. – Покажи мені Андреса.