Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Stephen – Crossfire

Есті прокинулась першою. Пояс шортів колов у поперек, вона скривилась, смикнувши грубу тканину. Завжди ненавиділа спати в одязі. Дівчина потягнулась, повернувши голову. Уві сні Кессіді здавався таким умиротвореним. За весь час їх тривожного знайомства, Есті не пригадувала, щоб хлопець не був напруженим. Та зараз він неначе нарешті знайшов омріяний спокій. І те, що це сталось поруч з нею дівчину тішило.

Естефанія взяла речі і пішла до ванної, радіючи нарешті, що вона вдома. Де всі її речі, дорога сантехніка та щоденне прибирання номерів. Все ж, де б вона не бувала – їх готель у Нью-Йорку був найкращим.

Асмодей розплющив очі і заклякнув. Як він міг заснути? Коли він взагалі востаннє спав?

– Знайди, – прохрипів він суккубці.

Та спинилась біля зачинених дверцят душової кабіни.

– Мені йти далі?

– Ні, – хитнув головою Асмодей, знітившись.

Після того, як вона підтримала його демону геть перехотілось втручатися у її простір. Він досі пригадував таке просте, але таке цінне питання: чи можна його обійняти. Це не давало йому спокою.

Він підвівся, розгрібаючи сплутане волосся. Есті залишила ванну кімнату за кілька хвилин.

– О! Ти прокинувся.

– Пробач… – знітився він. – Не знаю, що сталось.

– Все гаразд. Хоча, мушу зазначити, коли співбесідник засинає під час розмови, це дещо принизливо, – реготнула вона.

Асмодей не зміг стримати усмішки.

– Я мушу загладити провину.

– Цікаво як, – звела брову вона, не припиняючи всміхатись.

– Справді, вибач. Я не мав лишатись.

– Тобі треба було відпочити, – знизала плечима вона. – Я рада, що ти хоч трохи поспав. 

– Котра година? Тобі, певно, вже час поснідати.

– А тобі?

Асмодей зустрів її погляд.

– Що?

– Що треба тобі зараз, Кессіді?

Демон розгубився. Його про це не питали.

– Я не…

– Не знаєш?

Князь Безодні коротко кивнув.

Есті всміхнулась.

– Тоді, підемо шукати, що тобі треба. Та спершу: сніданок.

Вона потягнулась до готельного телефона.

– Що ти любиш? 

– Мені…байдуже. А що ти любиш?

– Я снідаю фруктами, – реготнула вона. – Часом накладаю їх на бельгійські вафлі. Калорійно, але смачно. Візьму подвійну порцію.

Асмодей всміхнувся, спостерігаючи за тим, як вона лягла на живіт, набираючи номер.

– Яку каву п’єш?

– Будь яку.

Есті покосилась на нього.

– От вже б ніколи не подумала, що ти такий невибагливий.

Демон був повністю занурений у власні думки. Дівчина здавалась зараз такою спокійною, сповненою сил, неначе повернення сюди повертало їй спокій. І хоч аура Есті досі не повернулась до своєї норми, принаймні зараз вона здавалась спокійнішою. 

Вологе темне волосся хвильками спадало довкола обличчя. Пушкі губи були привідкриті, доки вона чекала на відповідь. Голос був м’яким і приємним, а її аромат зараз був ще насиченішим, це п’янило демона. 

Есті зробила замовлення і відклала телефон.

– Сніданок буде за десять хвилин.

– Я не мав тоді відвертатись, – випалив він, поглянувши на дівчину.

Естефанія затримала погляд на ньому, а тоді знизала плечима:

– Не будемо про це, гаразд?

– Гаразд, – розгублено мовив він.

– Тобі, може треба…освіжитись, можеш скористатись моєю ванною.

– Я винайму номер, – Асмодей підвівся.

– О, гаразд. Той, який ти орендував минулого разу зараз вільний. Я питала.

Асмодей на це чогось всміхнувся. Есті це помітила і сама не стримала усмішки.

– Чудово, – кивнув він. – Дякую.

Демон відчинив двері.

– Кессіді?

Він озирнувся.

– Так?

– Не забудь, що ми снідаємо за десять хвилин.

Вони зустрілись поглядами, дихання на мить забракло. Демон здався першим і кивнув, а тоді залишив її номер.

***

– Що це таке? – покосившись на тацю з бельгійськими вафлями та фруктами, спитав Асмодей.

Есті прослідкувала за його поглядом:

– Персики. Ти, що ніколи не їв персиків?

– Я не дуже люблю їжу.

– Як це можливо?

– А чому ні? Їжа – це одна з потреб. Те, що твоє тіло потребує чогось – не змушує тебе любити це.

– Це так дивно. Я ще не чула, щоб хтось казав, що не любить їжу.

– Гаразд, ти любиш воду?

– Чого саме воду?

– Бо воду потребує твій організм. Ти можеш пити, не знаю, каву чи цей…сік. Але саме вода потрібна тобі найдужче. Ти її любиш?

Естефанія замислилась:

– Ну…коли спрагла – безперечно.

– Ну, тоді я люблю їжу, коли голодний. А це вкрай рідко.

Есті пирхнула.

– Їжею ще можна насолоджуватись.

– Та, годі тобі.

– Скуштуй.

– Що це?

– Забув? Це персики.

– А чого воно таке слизьке? – скривився він.

– Це консервовані персики.

– Типу…несправжні?

Естефанія реготнула.

– Вони справжні, просто інакше приготовані, – Вона взяла один у руку і простягнула Асмодею.

Він покосився на фрукт скептично, перехопив його пальцями і поклав до рота. Солодка, слизька і липка субстанція була на диво непоганою. Есті з усмішкою поглянула на нього.

– Що? – прожувавши спитав він.

– У тебе…сироп на підборідді.

Він торкнувся пальцем кутика рота.

– Ні, з іншого боку.

Демон повторив рух біля протилежного кутика.

– Ось тут, – Есті потягнулась до нього, провівши пальцем по підборіддю.

Асмодей зустрів її погляд, серце враз прискорилось. Він застиг, перехопивши її руку. Есті завмерла, переводячи погляд з одного ока на інше. Тоді демон підніс її руку до губ і ніжно поцілував долоню. Князь Безодні навіть не замислився про цей жест. Той стався так інстинктивно, майже природно, як продовження його думок.

Його губи здавались гарячішими, ніж вона уявляла. Від того поцілунку, шкіру Есті вкрили мурахи. Кессіді не зводив з неї очей і під його поглядом її серце теж прискорилось. Він повільно відвів її руку від своїх губ, але не відпускав. Великий палець ковзнув по долоні, викликаючи нову хвилю мурашок шкірою. 

Асмодей злегка подався вперед. Естефанія слідкувала за кожним його рухом, дихання перехопило. Вона втигла зробити короткий вдих, перш ніж відстань між ними зникла.

Його губи зустріли її, легко, неначе він не впевнився щодо її реакції. Неначе демон питав дозволу на цей поцілунок. Очі Есті заплющились, вона видихнула, гарячий солодкий подих змусив Асмодея здригнутися.

Солодкий присмак сиропу змішувався із його власним: темним, пряним і загадковим. Тілом Есті розливались гарячі хвилі. Рука демона повільно піднялась до ліктя дівчини, тоді до плеча і, нарешті торкнулась щоки, від чого Естефанія затремтіла. Кожен його дотик змушував її тіло відгукуватись і тягнутись до нього.

М’які солодкі губи здавались гарячими. П’янкий аромат півоній та мигдалю оточив його, змішуючись із найглибшими бажаннями, які він несміливо прагнув втілити. Її пальці торкнулись його шиї і охопили потилицю. Пальці заплутались у волоссі. Цей дотик змушував Асмодея танути, бажаючи більшого.

Почуття наростали, перетворюючи тепло у жар, що здригав тіло. Поцілунок ставав глибшим та інтенсивнішим. Під колінами зденькотів посуд, вочевидь таця зі сніданком перевернулась на постіль. 

Асмодей стиснув її талію у обіймах. Есті притиснулась до нього всім тілом, погладжуючи його шию та вилиці. Вони притискались одне до одного, цілуючи із жаром та бажанням. Той поцілунок був голодним. Бо цей вид голоду Асмодей не міг втілити ніколи і лише зараз, поруч з Естефанією, він відчував як тамує його. 

Князь Безодні не знав таких почуттів. Власне, не мав і бажання їх знати, але зараз – він прагнув пізнати кожну найдрібнішу деталь і лишити її собі назавжди.

Поцілунок був глибоким, сповненим сумнівів, яким демон обрав просто здатися, бо сил на боротьбу вже просто не лишилось. Йому насточортіло обмежувати себе, заперечувати, забороняти собі робити те, чого справді хотілось.

Тепер, коли він бачив, що Есті прагне того ж, коли вона більше не соромиться цих бажань – хто він такий, щоб не дозволяти цього? Поцілунок сповільнювався. Амодей відчував, що їм обом забракло повітря. Рука Естефанії опустилась на його груди, туди, де серце демона гупало так само швидко, як і її власне. Губи Есті повільно відпустили його. Дівчина не розплющуючи очей, притулилась чолом до його чола.

Уривчасте дихання дівчини, розігрівало його шкіру, прагнучи знову впитись у неї губами, та він стримався, закусивши губу.

– Це, певно, не найліпша ідея…

– Певно, що так…– задихаючись, відповіла вона. – Та я рада, що це сталось.

Асмодей розплющив очі.

– Я теж, – прохрипів він.

***

Вже за годину, Есті домовилась із друзями, що приведе Кессіді до їх офісу. Дівчина трохи хвилювалась реакції Вівіки й Тайлера, що зі скрипом погодились прийняти хлопця.

А ще їй геть не йшов з голови той поцілунок. Хоч за межами номеру Кессіді тримався дистанції, вона бачила, що й він сам був добряче схвильованим їх раптовим проявом почуттів. Сама Естефанія поки не знала, що думати на цей рахунок.

З одного боку, вона хотіла його поцілувати ще тоді, на пляжі. З іншого боку, вона досі корила себе за “швидку” скорботу за Томасом і раптові нові стосунки. Хоча, чи це стосунки? Проблема полягала в тому, що з Кессіді чорт ногу зломить. Вона гадки не мала які у нього наміри. Якщо у Томмі все на обличчі було написано, то скільки секретів приховує її новий обранець – навіть уявити складно.

Вони тихо крокували вниз, де був офіс організації. Взуття гулко стукотіло металевими сходами. Йшли мовчки, зрідка кидаючи одне на одного обережні погляди.

Асмодей примружив очі, зустрівшись поглядами з Вівікою і Тайлером. Ті навіть не приховували настороженості від присутності демона. Обоє стояли біля столу, склавши руки на грудях. Есті це дратувало, та вона втрималась, щоб нічого не сказати.

– Ти маєш одну хвилину, щоб переконати мене, що дійсно зможеш допомогти, – холодно мовила Вівіка.

– Одне запитання, – звів брову Асмодей.

Дівчина здійняла підборіддя:

– Ну?

– Ви всі так прагнете знищити Дюпона, бо він вбив твоїх батьків?

Тайлер миттю схопив хлопця, притиснувши до стіни. 

– Таю! – скрикнула Есті.

– Звідки тобі про це відомо? – рявкнув Тайлер.

– Це ти йому сказала? – спитала Вів.

– Що? Ти справді думаєш, що я б патякала про таке? – вражено спитала Естефанія.

– Та годі! – пирхнув Асмодей. – Твоя ненависть занадто сильна. Так, ти можеш прагнути його смерті заради Есті, але тут очевидно щось особисте. А що може бути більш особистим, ніж смерть батьків від його рук?

– Що робитимемо з ним? – повернув голову Тайлер.

– Вб'ємо, – стиснула щелепи Вів.

– Вівіко, Ні!

– Ти краще спитай інше, – здійняв брову Асмодей. – Якщо випадковий тип здогадався про твою таємницю за одну хвилину, як багато часу це займе у твого коханця детектива з його поліцейською базою? 

Вівіка стиснула кулаки.

– Мені нема чого про це патякати, – знизав плечима демон. – Направду, я чхати на вас усіх хотів. Я не вхожий у всі ці банди, не веду подвійних ігор. Та це важливо їй, – Асмодей кивнув у бік Есті. – А вона, так вже вийшло, важлива мені. Тому я пропоную допомогу. Нічого особистого, Вів, чи як там тебе.

Есті відчула тепло від його слів, та обрала не виказувати власних почуттів. Тайлер зустрівся з Вів поглядами, дівчина ледь помітно кивнула. Хлопець відпустив демона. Асмодей самовдоволено всміхнувся.

– Ну? – самовпевнено фиркнув демон. – Показуйте мені вашу псевдосекретну базу, навряд чи вона мене вразить.

***

Есті захопливо спостерігала, як Кессіді швидко друкує щось на комп’ютері, вставивши до порту пристрій, що нагадував флешку. Нові дивовижні команди і функції тепер були доступні організації. Дівчина не могла повірити, що це можливо. За двадцять хвилин він підвів голову, кивнувши Тайлеру.

– Ось. Готово, можеш не дякувати, бо тебе знову перекосить, як середа на п’ятницю.

Асмодей витягнув пристрій з порту і підвівся.

– Прогуляємось? – спитав він у Есті.

Дівчина всміхнулась, киваючи. Вони залишили Вів і Тайлера у офісі. Ті здивовано переглянулися і повернулись до роботи.