Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Massive Attack – Angel

Раніше. Каталонія

Гірський вітер змусив Асмодея заплющити очі, вбираючи аромати останніх днів жаркого літа. Він оглянув простір перед собою: гірський хребет, велику будівлю монастиря, що скромно сперлася на масивне каміння. Попри те, що це місце, за уявленнями людей, мало би викликати дискомфорт у демона, а надто у Князя Безодні, Асмодею тут було приємно. Тихіше, ніж у гамірному Нью-Йорку, та і теплий клімат чимось нагадував дім.

У монастирі о цій порі було людно, натовпи туристів відстоювали довжелецьку чергу, щоб мати змогу увійти у це священне місце і постояти хоч хвилинку біля “Чорної Мадонни”, загадуючи бажання.

Асмодей зітхнув, відвівши погляд. Естефанія ще була там. Довго сиділа у залі, молячись подумки, спинялась біля вітражів, дозволяючи кольоровому склу під сонячним промінням, лишати яскраві відблиски на гладенькій смаглявій шкірі. Проходячи пишно вбраними коридорами, Есті злегка торкалась руками золотих мозаїк. Це місце приносило їй полегшення, демон міг сказати про це, просто спостерігаючи за нею. Вона неначе сяяла, перебуваючи тут.

Він пригадав як ще кілька місяців тому зустрів її у готелі Нью-Йорка. Як дивно йому було усвідомлювати, що смертна жінка вкрала всі його думки, неначе крім неї там не існувало нікого.

Він бачив як вона напружується під його поглядом, бачив і як несвідомо шукає його очима у сповненому натовпом вестибюлі. Асмодей відчував, що його присутність впливає на неї не менше. Та Есті мала коханого. Хай як демону було складно у це повірити, та люди мали досить тісні емоційні зв’язки. Він бачив це часом у Пеклі та Безодні, втім ніколи не думав, що це так поширено серед смертних. Деякі з них кохали щиро і самовіддано. 

Для демона, вирощеного Ліліт, найжорстокішою істотою Безодні, це здавалось чимось дивним та неприроднім. Мати завжди вчила демонів того, що власні інтереси мають бути понад усе. Звісно, вище власних інтересів вона наказувала цінувати її, як Матір усього демонічного, втім Асмодей ніколи не мав інших почуттів до Ліліт, крім як щирої ненависті. А коли Ізуель, (занепала, що нині керувала з Люцифером всім Пеклом), нарешті вбила матір, демон не відчув ні краплі жалю.

Втім, втрата коханого вплинула на Естефанію. Вона шукала способів полегшити власний стан. Демон відчував її ауру, та тремтіла від болю, що спалахами прошивав її. Асмодей не міг пояснити собі того колючого відчуття, що долало його від цієї думки. Хай він не знав Есті досить добре, та розумів, що дівчина не заслуговувала на такий біль. 

Він дочекався вечора, коли Естефанія нарешті залишила монастир і зібралась на автобус, щоб поїхати до готелю, у якому вирішила спинитись. До зупинки дівчина крокувала поволі, Асмодей на мить забарився, йдучи за нею по залитій сонцем алеї, тож коли Есті озирнулась, він не встиг сховатись у тінях. Натовп між ними, звісно міг би сховати демона, втім дівчина зустрілась поглядами з ним і вклякнула. Всього на мить, а тоді вдала, що дивиться на когось іншого і відвела погляд, продовжуючи рух.

Увійшовши до салону автобуса, дівчина зняла наплічник і сіла біля вікна. Погляд Есті неспокійно блукав натовпом, неначе прагнучи підтвердити, що вона і справді бачила Асмодея (у її розумінні Кессіді Бозієра, бо саме так він представився тоді, заселяючись у готель у Нью-Йорці, кілька місяців тому).

Сам готель Асмодея цікавив найменше. Ховаючись у тіні, він прикликав суккубку і наказав слідкувати за дівчиною. 

Есті зітхнула, знявши сорочку із принтом фламінго і увійшла до номера. Вона зняла взуття і кинула наплічник на підлогу. Розглянула сорочку, вкотре сумуючи, що після стількох циклів прання, вона втратила запах Томмі. А тоді рушила до ванної кімнати, готуючись прийняти душ.

– Стій, – мовив Асмодей.

Суккубка заклякла перед відчиненими дверима. З цієї точки Естефанії не було видно. Лише її руку, що кинула сорочку та майку на білий кахель ванної, а слідом за нею й шорти. 

– Зазирни.

Суккуб послухалась, визирнувши за двері. Есті провела рукою по волоссю, відкинувши його за спину. Темно-синя білизна не була відвертою, та попри це, побачивши підтягнуте фігуристе тіло дівчини, демон відчув як нестримне бажання клубочиться внизу живота.

– Відходь.

Суккубка віддалилась від ванної. За мить почувся шум води. Білизна додалась до купи одягу на кахлі. Князь Безодні стиснув руки в кулаки й зітхнув.

– Зайди до кімнати.

Суккуб рушила вперед, пара ще не встигла піднятись достатньо, щоб огорнути легкою димкою скло дзеркала, та все ж з кабіни підіймався сизуватий серпанок. Схоже, Естефанія полюбляла гарячу воду для душу.

Від високої температури, до смаглявого відтінку шкіри додався легкий рум’янець. Темне волосся від вологи обважніло і закрутилось у дрібні хвилі, наче змії, що вилися по плечах.

Краплі води опускались прогином гладенької спини, торкаючись округлих сідниць дівчини. Вона вмилася, притуливши руки до очей.

– Ближче, – прохрипів Асмодей, відчуваючи як хвиля збудження змушує тіло тремтіти.

Суккубка проникла крізь дверцята душової кабіни, спинившись прямо за спиною дівчини.

Есті підвела голову, вимкнувши воду. Її плечі здригнулись, а шкірою виступили сироти. Вона озирнулась, прикривши рукою груди.

– Агов?

Темні очі блукали порожнім простором. Певний час вона так і стояла там: волога, оголена і насторожена, а тоді знову увімкнула воду і продовжила митися.

– Виходь.

Суккубка пірнула за дверцята.

– Чекай.

Вона слухняно спинилась.

– Що це? – спитав Асмодей, вказуючи на бюстгальтер, що лежав на груді одягу. До внутрішньої частини кріпилась срібна шпилька, з якої звисав маленький овальний кулон.

– Забери і вертайся.

Суккубка матеріалізувалась поруч з Асмодеєм. Він витягнув руку долонею вгору. Шкіри торкнувся теплий метал. Плечі демона здригнулись від усвідомлення, що ця річ досі тримає тепло грудей Естефанії. Він розглянув кулон.

Прикраса не була вишуканою. Тут були написи іспанською мовою і зображення Божої Матері, вочевидь релігійний оберіг. Та це було чимось важливим для неї, коли вже вона тримала його так близько до серця.

Асмодей певний час розглядав кулон, а тоді повернув його суккубці.

– Поклади назад. Вона шукатиме це.

Суккубка забрала кулон і зникла. Щойно прикраса повернулась на місце, шум води спинився, дверцята душової відчинились. Асмодей вклякнув, спостерігаючи за оголеним тілом молодої жінки, що не давала йому спокою. 

Він бачив все, що бачили його суккуби, і те, що постало перед його очима нині – вже ніколи не залишить Князя Безодні. Його живіт стиснувся, а дихання збилося. Жар прокотився всім тілом, змусивши його прикликати іншу суккубку, яку він негайно поцілував, не перериваючи зв’язку з тією, що стояла зараз посеред ванної кімнати, спостерігаючи за Естефанією.