Раді Вас бачити!

Пісня роздлілу:

▶Oasis – Wonderwall

Белі мовчки всілась на кухні Джима наступного ранку, терпляче чекаючи, доки детектив закінчить куховарити і зволить повернутись до неї. Та він, неначе знущаючись, лише помішував і помішував, викликаючи у Белі неабияке роздратування.

Вона змахнула крилами, скидаючи на підлогу серветки, конфорка згасла, змусивши Джима мовчки увімкнути її назад.

– Бляха! 

– Доброго ранку і тобі, – вишкірився Торнтон. – Як справи?

– Я тебе зараз потовчу.

– Погрози-погрози…– повернувся він, поставивши на стіл тарілку з паруючими ньокі*.

– Що це за гусінь? – скривилась вона.

– Це не гусінь!

– А схоже на гусінь…– вхопивши одну, Белі покрутила її в пальцях.

Джим пирхнув, вирвавши шмат вареного тіста з її рук і кинув на стіл.

– Грубо! – нахмурилась Беліал.

Торнтон склав лікті на стіл, уважно поглянувши на неї:

– Розповідай.

– Це було жахливо.

– Так і знав, – закотив очі Джим, хапаючи вилку.

Беліал реготнула, підхопивши пальцями галушку і закинула її до рота.

– Гм…непогано.

Джим посунув миску на себе:

– Не відволікайся!

Вона пирхнула, витерши пальці об скатертину.

– Він сорок хвилин патякав про себе.

– Може нервував? – прожувавши, припустив Торнтон.

– При цьому про мене не спитав ні разу, – зиркнула на нього белі, знову тягнучись до страви.

– Або дуже любить себе, – знизав плечима Джим.

– Трясця, оце я розумію детектив! – стукнувши долонею по столу, мовила Беліал.

Він хитнув головою, наколюючи на вилку кілька шматочків тіста.

– То, ти сама у нього щось питала? Ви взагалі про щось говорили?

– Переважно про його колишню, – буркнула вона, пережовуючи.

– Оу…погано, – хитав головою він.

– Не те слово. Більше тобі скажу: я з нею знайома, і вона нормальна! – Белі закинула до рота одразу кілька шматочків страви.

Джим пирхнув.

– То…ти втекла?

– Втекла? – з набитим ротом бурмотіла вона. – Я – Княгиня Безодні, одна з сімох найсильніших демонів, що коли-небудь являлись на світ. Такі як я не тікають!

– Вдала, що йдеш до вбиральні? – припустив детектив, звівши брову.

– Так, – опустила очі Белі.

Джим реготнув.

– Ясно, ну, перший млинець…

– Не треба кулірнарних метафор, гаразд? Я вже і так тим тістом напхана під зав’язку.

– Що, більше не ходитимеш? 

– Ні.

– Після однієї невдачі? – Джим з’їв ще, активно пережовуючи. – На тебе не схоже.

– Торнтоне, ти підбиваєш мене йти туди знову? – звела брову Белі.

– Ну, моя градація всього найгіршого зникла, щойно я потрапив до Пекла. Тож…не вірю я що буває паскудніше. Але, що мене слухати, я лише молоденька душа проти тебе, – знизав плечима він.

– О, ясно…– вона потерла долоні, відкинувшись на спинку стільчика. – То я маю знову піти на побачення?

Детектив склав руки на столі, піднявши очі на неї.

– Домовмося про пристойну кількість поганих побачень, після яких це діло можна буде зі спокійною душею закинути.

– Мені подобається напрям твоїх думок, – хмикнула вона. – Продовжуй.

– Перше не рахуємо.

– Авжеж…– звузила очі вона. – Не дуже й хотілося.

– Другого теж замало, щоб скласти адекватну оцінку, погодься.

– Припустімо: згодна, – склала руки на грудях Беліал. – Далі?

– Як щодо п’яти?

– П’ять побачень? – викрикнула княгиня. – Ти знущаєшся?

– Можемо скоротити, якщо до п’ятого побачення тобі хтось сподобається.

– Нащо ти це робиш?

Джим знизав плечима.

– Я ж обрав собі за місію допомагати загубленим душам.

– Я – не загублена душа, – пирхнула вона.

– Ти певна?

Беліал видихнула:

– Гаразд.

– Справді?

– Так, – єхидно посміхнулась вона. – Якщо ти сходиш на побачення з Клео.

– Та, годі тобі.

– А що таке? – подалась вперед Белі. – Вже не такий сміливий?

– Вона ж мила!

– Тим краще! І копит уже й не видно, скажи?

– Та ні до чого тут її копита, трясця! Я до того, що вона дуже приємна і…я ж їй наче сподобався, хіба ні?

– Так. І в чому проблема?

– Це несправедливо щодо неї, – хитав головою Джим.

– А! То вона тебе таки лякає?

– Ні.

– Визнай, що лякає! – хитро посміхалась вона.

– Бляха, та не лякає вона мене!

– Чудово, – всміхнулась Белі. – Запроси її на побачення.

– Ти жахливе крилате створіння.

– Щиро дякую, зроблю таке тату на попереку. То як? Ми домовились? – простягнула руку вона.

– Одне побачення з Клео в обмін на п’ять твоїх з будь-ким? – покосився на бліду долоню детектив.

– Так.

– Нерівноцінний обмін виходить.

– А раптом Клео тебе вразить і я буду ридати на вашому весіллі?

– Демони укладають шлюби? – звів брову Джим.

– Здебільшого угоди панування, але це ж те саме?

– Ні, це геть не те саме, – хитав головою детектив.

– А як на мене схоже, – знизала плечима Белі.

– Нам треба ще чимало обговорити з тобою...

– Байдуже, – махнула рукою вона простягаючи долоню знову. – Домовились?

Джим зітхнув, потиснувши руку Беліал.

– Домовились.

– Чудово! – забираючи руку, відповіла вона. – Склади цю гусінь у контейнер, поїмо дорогою.

– Дорогою куди? – звів брову Джим, помітивши як Белі підвелася.

– До Клео. Запросиш на побачення.

– Що…сьогодні?

– Ні, бляха, через ще три життя! Звісно, сьогодні!

***

Джим нервував як ніколи. Він не ходив на побачення, а надто з жінками, з якими не планував будувати стосунків. 

Клео не спізнилась, мило всміхнулась йому і сіла навпроти за столик.

– Як…твої справи?

– Все чудово, Джиме. А ти як?

Він кивнув, вичавивши усмішку.

– Скажу відверто: я не чекала на запрошення.

– Я теж, – вирвалось у Джима.

Клео всміхнулась.

– Це Белі тебе підбила, так?

– Пробач, будь ласка, – видихнув він. – Я не знаю, що взагалі мною смикнуло погодитись на це. 

– Все гаразд, – вона поклала тендітну долоньку на його руку. – Я рада тебе бачити, тож ми можемо просто поспілкуватися, чогось по-поїсти і відпочити, згода?

– Звісно, – кивнув він.

– Куштував колись свинину на вугіллі?

Джим хитнув головою.

– М’ясо маринують у червоному вині з гострим перцем і дрібкою магії, а тоді смажать на жаринках Інферни. Воно має тверду скоринку, та всередині лишається дуже соковитим.

– Це…звучить цікаво.

Клео всміхнулась.

– До нього гарно пасуватиме фірмовий напій. Він слабоотруйний, ти не сп’янієш.

– Отруйний?

Демониця кивнула.

– У Пеклі алкоголь мало на кого впливає. Тож, у закладах типу цього переважно пропонують різні отрути.

– А…душам можна отрути?

– Певних видів, – мило всміхнулась вона. – Для демонів та янголів тут окрема карта отрут, тож не хвилюйся, тобі це не буде шкідливо. Я одразу прихопила меню для душ.

– Ти дуже турботлива.

Клео розрівняла скатертину перед собою.

– Я досить довго працюю у цій сфері. Навчилась розрізняти гостей, визначати їх смаки, – вона знизала плечима. – Мені це подобається.

Джим всміхнувся.

– Це добре, коли робота приносить задоволення.

– А чим ти займався за життя?

– Я працював у поліції.

– О, це цікаво, – вона підперла рукою підборіддя. – Чим тебе захоплювала твоя робота? 

Детектив раптом замислився. Здавалось би просте питання, та щоб відшукати відповідь, йому знадобився час.

– Певно…пошук фактів. Встановлення причин, співставлення із наслідками.

Клео замислено всміхнулась.

– Що? – спинився Джим.

– Ти, неначе описуєш переваги, рекламуєш мені власну професію. Це дуже гарно, та думаю відповідь дещо глибша.

Детектив посунувся на стільці, замислюючись.

– А чим ти займаєшся тут?

– Ходжу з Белі забирати душі.

– І все?

– Ну…говорю з ними, – зніяковів детектив.

– Ти дуже скромний, – всміхнулась Клео.

– Та, ні, – пирхнув Джим. – Я майже нічого не роблю.

– Я чула про тебе від інших душ. Твої слова знайшли відбиток у багатьох з них. Не знецінюй власних старань.

Детектив всміхнувся.

– Можна, скажу, що я бачу?

– Звісно.

Клео всміхнулась, опустивши очі.

– Мені здається, тобі кортить допомагати людям. Робота у поліції була твоїм покликанням, не через пошук винних. Ти прагнув справедливості для тих, хто постраждав. Думаю, після смерті ти робиш те саме, змінилась лише локація і обставини.

Джим видихнув, всміхаючись.

– Схоже на те.

Вони повечеряли. Клео розповіла про себе, їй, виявляється дуже подобається танцювати, хоч серед демонів, що мають копита існує певне упередження, що танцюристи з них не дуже. Клео довго боролась із цим і попри все, займається улюбленою справою після роботи.

– Для чого ти працюєш? – спитав Джим, коли проводжав її до дому.

Клео замислилась.

– А для чого працюють люди?

– Щоб сплачувати рахунки. Мати гроші на життя.

– У Пеклі грошей немає. Але у нас є енергія. Ми підтримуємо це місце своїми силами, а воно підтримує нас. Тут не ходять на роботу з примусу. Більшості просто нема чого робити. Для мене це можливість бачити інших, говорити з ними…

– Почуватись потрібною?

Вертикальні зіниці зустрілись із його поглядом. Клео мило всміхнулась, киваючи.

– Розумію.

– Ти дуже гарна душа, Джиме.

– Ти теж, Клео, – щиро відповів детектив.

– Я рада, що ми зустрілись і чудово провела час.

– Я також, дякую тобі. І…ще раз вибач.

– Не зважай, – всміхнулась вона. – Мені імпонує твоя щирість. Це дорогого вартує, не втрачай цю рису.

Детектив кивнув, всміхнувшись. Клео легенько поцілувала його у щоку, а тоді пішла до свого будинку. Джим ще певний час спостерігав за акуратними копитцями, що цокали асфальтом, доки ті кроки не зникли за воротами паркану.

Вона справді була чудовою. Розумна, цікава, щира та емпатична. Але Джим не міг зараз йти у нові стосунки. Не був готовий закохуватись і пізнавати когось, бо думки його досі крутились довкола Вів, він досі уявляв її, загадував як відчувались її дотики і не міг позбутися того відчуття, що будуючи нові стосунки, він зрадить одразу трьох: і її, і нову обраницю, і себе самого.

***

– Ну?! – спитала Белі, тарабанячи пальцями по стійці на його кухні вранці.

– Що “ну”? – стомлено видихнув він, діставши молоко з холодильника.

– Як тобі Клео?

– Чудова, – сперся на стійку Джим.

– Справді? – пискнула Беліал, плеснувши в долоні.

– Але я не жартував: я поки не готовий до цього. І до речі, Клео розкусила нас ще на самому початку.

– От, бляха…образилась?

– Ні. Відреагувала досить спокійно, та будьмо чесними: стати предметом парі огидно і неприємно. Не знаю, чим я думав.

– А я знаю чим. Ти дуже квапився влаштувати моє особисте життя. 

Джим зітхнув, повертаючись.

– Я готуватиму омлет. Ти будеш?

– Він ще й питає!

***

– Так, ходімо, – підвелась Белі, закидаючи останню порцію до рота.

– Куди?

– Сюрприз. Та, кинь той посуд.

– Воно ж присохне, – покосився на неї детектив.

– Чуваче… Ми ж про це вже говорили.

– Я, що можу уявити його чистим?

– Ну, звісно.

– А з іншими так можна? Просто уявити і…

– Ти вже не перегинай, Торнтоне. Це – Пекло, а не Дивокрай.

Летіли недовго, та до атмосфери землі, Джим досі не міг звикнути. Було щось у матеріальному світі таке, що змушувало його втрачати відчуття реальності. Хай і на мить. Та це було дуже неприємно, неначе він враз забував як дихати, рухатись і взагалі, ким був.

– Ходімо, – смикнула його за руку Белі.

– Де ми? – оглядаючи залиту сонцем галявину.

– Зараз зрозумієш.

Вони вийшли на схил, Джим нахмурився, спостерігаючи за гарно оздобленою весільною аркою і вкритими білими накривками стільчиками, рівно розставленими довкола.

– Ти пропонуєш узаконити наше партнерство? – звів брову він.

Беліал закотила очі.

– Ще одне слово і ти не поведеш свою подругу до вівтаря.

– Чекай, що? – озирнувся Джим.

Беліал знизала плечима.

– Ти казав, що Морін скоро одружується. Я подумала, що було б непогано, аби ти і справді відвідав її свято.

– Не може бути… – задихнувся детектив.

– Ходімо, – всміхнулась вона. – Звідси нічого не видно. Я хочу роздивитися ту сукню.

Вони наблизились до арки. Гості вже розсілись на своїх місцях. Струнний квартет награвав мелодію. Вистеленим білим хідником, вкритим пелюстками квітів повільно крокувала Морін. Вона тримала букет у руках і щиро всміхалась гостям. Дівчина була у білій спідниці, що тягнулась до підлоги мереживним шлейфом і короткому білому жакеті з бутоньєркою. Оригінальна як завжди. Голову вінчав обідок з маленьким відрізком фатину, що прикривав лише частину її обличчя.

Джим не втримав усмішки. Морін була щасливою і схвильованою. Як би йому зараз хотілося стояти поруч і жартувати про її дядька, що пхав носовичок у нагрудну кишеню, а тоді знов діставав його, щоб витерти носа. Чи про кузину, що з усіх сил шкірилась, а на ділі заздрила, злегка мружачи очі.

Він хотів би підтримати Морін, дати можливість подрузі почути як він тішиться за неї, як бажає всього найліпшого і хоче, щоб її життя було неймовірним, сповненим пригод, веселощів та щирої любові.

Морін спинилась біля арки, гості повернули голову на початок хідника. Кетрін, наречена дівчини, під руку свого тата повільно крокувала на зустріч коханій. 

Джим відчув, як сльози стали в очах у ту мить, як наречені побачили одна одну і щиро всміхнулись. Скільки любові та захвату було у тих поглядах.

Морін провела кінчиком пальця під оком, не зводячи очей із Кетрін.

– Боже, та вона аж сяє! – видихнув Джим і собі витерши вологі очі.

Белі здивовано поглянула на детектива. Його щира радість за подругу, чогось відізвалась теплом. Він невідривно слідкував за нареченими, що нарешті зустрілись і повернулись до священника.

Беліал наблизилась до Торнтона:

– Такий милий, аж…

– Там відерце для шампанського, – кивнув він, не зводячи очей з арки, а тоді разом з усіма плеснув у долоні.

– Нащо?

– Ну, я ж милий, що тебе аж нудить. Передбачаю репліку.

Белі пирхнула.

– Якщо ти не ридатимеш так на моєму весіллі – не вважатиму тебе своїм другом.

– О, то це таки буде весілля? – реготнув Джим. 

– Ні. Угода про панування.

– Сказала весілля, – помітив Торнтон.

– Мала на увазі панування, – склала руки на грудях Беліал.

Джим пирхнув.

– Звісно, ридатиму. Якщо це буде той з третього побачення.

– Якщо це буде той з третього побачення – ридатимемо разом, – зітхнула Белі. – Навзрид.

***

Поверталися мовчки, втім, обоє чудово провели час. Джим виголосив тост, хоч почула його тільки Беліал, та йому стало легше, що він сказав ті слова подрузі і її обраниці. Найдужче йому кортіло, щоб Морін була щасливою. Вона заслужила на це, а сам він страшенно сумував за подругою і згадував повсякчас.

– Дякую, – всміхнувся він до Беліал. – Я був дуже радий бути поруч з Морін у такий важливий день. Шкода лише, що вона про це не знала.

– Я думаю, вона відчула.

– Гадаєш?

Белі знизала плечима, замислюючись.

– Хочеться вірити, що ті, кого ми так сильно любимо, відчувають нашу любов, навіть, коли не бачать і не чують нас.

*Ньокі – італійські галушки, (маленькі шматочки тіста зазвичай округлої форми), які варять у воді чи бульйоні, а потім подають з різними соусами.