Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Mansionair – Easier

Поцілунок Кессіді досі не йшов їй з голови. Вона крутилась на ліжку і все міркувала, що буде далі. Їй кортіло поцілувати його ще раз. Ті емоції, які він викликав у ній, були незрівнянними. Вона сумувала за тактильністю. Сумувала за відчуттям, що вона бажана, що вона кохана.

Есті схопилась на ліжку. Він нічого їй не обіцяв, не варто вигадувати. Кессіді міг просто бути одним з них, кому вона небайдужа рівно до моменту настання сексу. Це нічого не значить.

Єдиним, хто коли-небудь кохав її просто так, просто тому, що вона існує, а не через її вроду, вміння чи сексуальність – був Томас. І кидатись зараз з головою у нові, не факт що чесні стосунки, було би зрадою.

Есті закрила долонею лоба. Яка ж вона дурна, про що вона тільки думала?!

***

Асмодей підвівся з ліжка, аби залишити номер і піднятись до Есті. Хоч суккубка більше не чатувала у кімнаті дівчини, слідкуючи за кожним кроком, він все ще відчував найменші зміни у її аурі. Тож, негайно пішов спитати, що так засмутило дівчину.

Зустрівши Вівіку, вбрану у вишневий шовковий халат, він спинився. Дівчина саме збиралась навідати подругу. Вона окинула Кессіді невдоволеним поглядом.

– Доброї ночі, – мовила вона.

– Привіт.

– Що ти тут забув?

– Хотів побачити Есті.

– Завітай іншим разом.

– З якого дива?

– Бо наразі її навідати прийшла я.

– Просто вирішила навідати?

– Так, просто відчула потребу. 

– Потребу? – спитав він.

Аура дівчини нагадувала гладь води. Ніби прозора, чиста, та це була омана. Неначе Вівіка вміла добре брехати навіть собі. Асмодею раптом стало цікаво, чи не володіє вона чуттям. Адже, прийшла до подруги вона саме у ту мить, коли тій стало сумно.

– Таку ж потребу, як і сказати тобі, Кессіді, що як тільки-но тобі у голову прийде геніальна думка образити Есті – я змушу тебе відповісти за це. Вона пройшла багато…

– Я це знаю, – всміхнувся Асмодей. 

Вівіка хижо всміхнулась.

– Есті має чимало шарів, як і всі ми. А про те, хто ти – на пиці написано.

– І, хто ж я, на твій погляд? – криво всміхнувся демон.

Вівіка наблизилась, окинувши його презирливим поглядом.

– Небезпечна істота, що не усвідомлює власних почуттів і вирішила перевірити їх імпульсивними діями. Хочеш, я скажу тобі, що буде далі? Ти почнеш типові пікаперські штучки. Будеш зближуватись із нею, а тоді морозитись. Зараз ви близькі, чи не так? Отже вже завтра-післязавтра, тебе перемкне і ти почнеш вагатися. Есті не заслуговує на це. А ти не здатний дати їй іншого, бо сам у собі не розібрався. Тож, дам тобі дружню пораду: коли вже вона підпустила тебе до себе – цінуй, або забирайся під три чорти. Обміркуй це на шляху до свого номера. Солодких снів, – рявкнула вона, штовхаючи двері.

***

Есті плакала, притулившись обличчям до подушки. Легенька рука з довгими бордовими кігтиками лягла на плече.

– Я тут, люба, я поруч, – тихо мовила Вівіка, обійнявши подругу.

Есті зітхнула, розвернувшись і міцно обійняла подругу.

– Я така дурна…

– Це не так.

– Томмі, він…був таким чудовим.

– Безперечно, він був найкращим, – погладила її по спині Вів. – То було наше сонечко.

– Я не можу забути про нього.

– І не треба. Пам’ять про Томаса житиме завжди. 

– Але Кессіді поцілував мене, і я…

– Не кори себе за те, що живеш далі. Думаєш Томмі було б радісно, якби ти на все життя лишилась самотньою?

– Але це так рано…

– Якщо це те, що ти відчуваєш – хто може вказувати тобі коли рано, а коли ні?

Есті підняла очі на подругу, Вівіка стерла сльози з її щік, а тоді поправила волосся.

– Думаєш, варто?

– Думаю, це вирішувати тобі. 

Есті притулилась до шиї Вівіки.

– Дякую, що ти є. Я так скучила.

– І ми сумували за тобою, – зітхнула Вів, погладивши її по потилиці. – Я рада, що ти вдома.

***

Слова Вівіки засіли у голові демона. Він раз по разу прокручував їх, міркуючи. Спершу це розлютило його. Якась смертна буде вказувати Князю Безодні? Поводитись так, ніби знає всі грані його безсмертносі суті? Це безглуздя! Та заспокоївшись, зрозумів, що вона описала саме той сценарій, якого Асмодей боявся: що він знову зробить Есті боляче своєю непевністю.

Те, що дівчина одразу вирішила занурюватись у роботу після повернення демону не подобалось. Хоч Есті загалом почувалась значно краще, повернувшись до Нью-Йорка, все ж Асмодею не хотілось аби дівчина пропадала на цілий день. До того ж і вона, і друзі мали досить небезпечну роботу. Тож, він мусить бути поруч, аби убезпечити її.

– План з ліквідації включає одну з важливих точок: мотель “Спеса”. Загалом дешевий непримітний заклад, але там збиралися для підпільної гри у покер найближчі партнери Дюпона, – мовила Вівіка, не приховуючи невдоволення, що Кессіді присутній на зборах організації.

– Майлз і Ділан будуть із західного боку. Ваша задача контролювати периметр, доки ми із Тайлером проникнемо всередину. Есті займатиме позицію біля входу. Де вона, до речі?

– Скоро буде, – кивнув Тайлер. – Майлза краще перемістити до східного боку. Звідти кращий огляд.

Вівіка поглянула на мапу, міркуючи.

– Так, твоя правда, гаразд. 

– Думаю, периметр краще контролювати тобі разом з Майлзом. Ділан буває неуважним, ти краще реагуєш на рух. А мені Майлз пригодиться, на випадок раптових несподіванок.

– Гаразд, – зітхнула Вів. – Нехай.

– Есті займатиме позицію сама? – спитав Кессіді.

Вівіка зустріла його репліку невдоволено.

– А що? – звів брову Тайлер.

– Я можу долучитися? – спитав демон.

– Ти жартуєш? – пирхнув Тай.

– Я можу допомогти.

– Стріляти хоч вмієш? 

– Можу вбити голими руками.

Вівіка нахмурилась. Тайлер закотив очі.

– Ми не братимемо новачка на операцію, – хмикнув він. – Сидітимеш тут. Це не обговорюється.

– Я хочу його смерті не менше за вас. Після того, що вони змусили її пережити, це найлегше на що вони заслуговують.

– Чекай, – вклинилась Вівіка. – Вона сказала? Тобі?

Асмодей примружив очі. Вів відвела погляд. Її вочевидь зачепило те, що Есті поділилась особистим з ним, а не з подругою. Та вона швидко опанувала емоції і відійшла у бік, не продовжуючи розмову.

– Що я пропустила? – спитала Есті. – Даруйте, у нас якийсь бум на заселення. Попросила Лупе вийти на заміну.

Асмодей зітхнув. Смертні підбирались ближче до демона. Спраглі до тілесних насолод, вони активно заселялись у готель, де він перебував і навіть не підозрювали про це. Тішило єдине: будівлю зведено на славу, стіни досить товсті, а отже, чути звичні вуху стогони буде значно важче.

– Треба буде перерахувати їй подвійну на сьогодні. Вкрали вихідний у людини, – зітхнула Вів, уникаючи її погляду.

– Так, однозначно, – Есті помітила зміну подруги і замислилась, про що таке вони говорили тут, доки її не було, що Вів стала такою напруженою.

– Привіт, – тихо привіталась дівчина.

Кессіді всміхнувся і повільно відійшов вбік. Естефанія провела його поглядом. Друзі це помітили.

– Бляха…– одноголосно видихнули Вів і Тайлер.

– Що? – звела брову Есті.

– Ти закохалась, – понизила голос Вівіка.

Естефанія опустила очі.

– Ні, неправда. Нумо до плану, – кивнула вона.

Тайлер відчув, як у грудях стисло. Вівіка напружилась не менше, та все ж мусила повторити план.

***

Естефанія стояла за стійкою реєстрації. Асмодей сперся на стільницю, піднявши на неї очі.

– Бачу, твій настрій поліпшився, відколи ти повернулась.

Есті зітхнула.

– Тут якось і дихається ліпше, – знизала плечима вона. – Колия збиралась до Каталонії, думала тільки там мені полегшає. Та помилялась.

Вона обвела поглядом вестибюль, помітивши друзів, що сиділи на диванчику і спілкувались. Вів як завжди: витягнута як струна, спина рівна, розкішна вечірня сукня з декольте, голівудська хвиля медового блонду, спочивала на оголеному плечі. А Тай, своєю чергою, сперся ліктями на коліна і уважно дивився на дівчину, щось їй вперто доводячи. Друзі весь час гиркались, це так дратувало. Попри все, Вівіка з Тайлером знайомі з дитинства. Хай як вони часом одне одного дістають – це найближчі друзі і так буде завжди. 

– Я не думала, що без них мені буде так тяжко. Та, зрештою, вони всі, хто в мене лишився.

– Не забувай і про мене, – знизав плечима Асмодей. – Я вже наче як довів, що мене позбутись не вийде.

Естефанія всміхнулась, подавшись вперед.

– Може, кудись сходимо, після моєї зміни?

– Обери місце, – опустивши погляд на її губи, тихо мовив він. – Я не надто добре знаю місто.

Есті хотілось поцілувати його прямо тут. Та згадавши, що друзі поруч, щоки дівчини вкрив рум’янець і вона посунулась.

Асмодей перевів погляд на Вівіку й Тайлера, що час від часу поглядали у їх бік. Він одразу зрозумів, що дівчина поки не готова повідомляти про їх стосунки, демон це схвалював. Чим менше людей знатиме про них – тим ліпше.

***

– До речі, чого Дюпон не спробував напасти знову? – спитав Тайлер, відвівши погляд від стійки, де стояла Есті та Кессіді. – Доки я лежав у лікарні, а Есті була у Іспанії, ти лишилась тут сама. 

– У мене ще лишились боржники у певних колах, – знизала плечима Вів. – Вони взяли на себе захист готелю і вас. Не безкоштовно і лише на кілька місяців.

– Що ти зробила? – насторожився Тайлер.

– Ти знав, що охоронці, яких ти послав до Есті зникли? – змінила тему вона.

Тай поглянув на дівчину. Вівіка кивнула.

– Довелося послати декого іншого. Він і розповів мені про Кессіді.

– Йому щось відомо?

– Лише те, що він прибув до Каталонії незадовго після Есті.

– То він шукав її?

– Не знаю. Стався інцидент. Який саме він не сказав, Есті теж мовчить. Та Кессіді зміг захистити її.

– І, що? Ми тепер довіряємо цьому вилупку, бо він захистив Естефанію?

– Тихіше. Чого ти знову гарчиш? – шипіла на друга Вівіка.

Тайлер провів поглядом Есті та Асмодея, що зніяковіло відступили одне від одного, помітивши, що стоять надто близько під час розмови.

– Вона забула Томмі надто швидко, – похмуро мовив Тайлер.

– Про це не нам судити, – хитнула головою Вівіка, відводячи погляд.

– Як ти можеш так казати? – розгнівався Тайлер. – Вона була з Томасом чотири роки, він був нашим другом. А цього...вона знає скільки? Місяць?

– Вона закохана.

– Це занадто швидко!

– Ну, так! – пирхнула Вів. – Кохання ж завжди приходить за планом!

– Тобі звідки про це знати? – пробурмотів Тайлер.

– Йди до сраки, Таю!

– Не груби мені.

– Сам почав, – звела брову вона. – До того ж, всі ми різні. І кожен бореться зі скорботою, як може. Мені цей Кессіді не подобається. Але якщо він допоміг і був поруч, коли не могли ми – я буду вдячна йому і підтримаю Есті. І ти зробиш те саме, Таю. Бо ми її друзі. А друзі ніколи не судять. Ясно тобі?

Тайлер зітхнув відвівши погляд. У теорії все було просто, та на практиці…

***

– Може…розкажеш про себе? – голос Есті вивів Асмодея із надокучливих думок, як би перевести розмову у поцілунок.

З того моменту, як вони поцілувались вперше, минуло кілька днів і обоє тримались незначної, хоч і варто зазначити, дещо напруженої дистанції. Демону кортіло відчувати близькість із Естефанією. Це було нове і ще незвідане почуття для нього.

– Що тобі цікаво?

Вона всміхнулась.

– Та…все. Де ти виріс, ким працював, чим любиш займатися?

Це були наче і прості питання для смертних. Втім для Князя Безодні відповіді не було на жодне. Він не міг сказати їй, ким є і де виріс. Не міг сказати, що зростав у Безодні під опікою Ліліт, не мав роботи, а найбільше полюбляв триматися якнайдалі від усіх, бо ненавидів формувати соціальні зв’язки.

– Есті! – перебив їх Тай. – Не бачила Вів?

– Вона у Джима. 

– Знову той клятий детектив, – пирхнув він. – Вів потрібна зараз.

– Слухай, в неї вихідний. Дай їй спокій хоч на два дні!

– Дюпон не дає спокою. Тож, і нам відпочивати ніколи, – пробурмотів він, відійшовши.

Есті закотила очі, провівши друга.

– Що між ними відбувається? – примружив очі Асмодей.

– Ну, Вівіка має стосунки з детективом, а Тай…

Вона прикусила губу.

– Закоханий у неї по самі вуха.

– Так помітно?

Демон знизав плечима. Хлопець добре тримав себе у руках, коли він бачив його минулого разу, ще до своєї поїздки до Каталонії. Зараз же щось у аурі Тайлера змінилось. Його долали ревнощі і постійне хвилювання, яке він все прагнув опанувати – та ніяк не виходило. Цікаво, що сталось з ним за той час, доки Есті тут не було.

Естефанія зітхнула, відпивши соку зі склянки.

– Я трохи наплужила…

– Що ти маєш на увазі?

Вона підняла очі на Асмодея.

– Не виказуй мене.

– Нізащо, – всміхнувся він.

– Я сперла телефон Вів і встановила на нього блокувальник. 

– Для чого?

– Щоб всі дзвінки переводили на мій телефон. Вона дуже втомилась, Джим класний хлопець, і йому теж чимало дісталось останнім часом. Я хочу, щоб вони мали нормальні вихідні, як і має бути в парі.

– Це так мило. 

– Якби Тай на когось перемкнувся, я б і з ним те саме зробила. Вони з Вів взагалі не вміють відпочивати. Я оточила себе клятими трудоголіками.

Асмодей реготнув.

– Ти – хороший друг.

– Сподіваюсь, – звела брову вона і відпила знову.

***

Вони посиділи у ресторані ще з пів години. Демон провів дівчину до її номера, вони спинились, намагаючись дібрати слова.

– Ну…Я вже певно…– почав Асмодей.

– Так… Добраніч, – кивнула Есті.

– Добраніч.

– Так, добраніч, – ніяково всміхнулась вона.

Кутик його губ ледь помітно здригнувся. То була така рідкісна несмілива усмішка, від якої у дівчини завжди перехоплювало подих.

– Був гарний день, – кивнула Есті.

– Так, справді гарний.

– Дякую!

– І тобі…

Вона злегка стиснула його пальці. Асмодей стояв незворушно, напружений, як струна. Демон стримувався, щоб не наблизитись. Як і вчора, позавчора, та з кожною новою хвилиною це давалось складніше.

Неначе тим поцілунком, вони перейшли рубіж, від якого тримати себе у руках ставало складніше. Есті розвернулась, щоб відчинити двері. Волосся гойднулось, вкриваючи її спину. Аромат півоній та мигдалю розливався у повітрі довкола. Асмодей вдихнув його на повні груди, дозволяючи тому проникати у легені і лишатись там. Він розплющив очі, усвідомлюючи, що те крихке терпіння залишає його. Князь Безодні підхопив руку Естефанії, повертаючи її до себе.

Вони зустрілись поглядами. Вона запитальним, він – із неприхованою жагою. А тоді її очі ковзнули до його губ. Він відчув сумніви у її аурі, втім не міг дати навіть хвилини обміркувати це. Його пальці торкнулись її талії, наближаючи дівчину. Дихання Есті враз прискорилось. А тоді їх губи зіткнулися, раптово й відчайдушно.

Жар враз охопив тіло, прокотившись під шкірою. Цей поцілунок відчувався інакше. Він не був обережним, запитальним чи бодай трохи сором’язливим, навпаки: він сприймався як вибух всього, що вони стримували ці кілька днів.

Його губи були гарячими, жадібними, Есті танула у його руках, всі думки зникли, змінившись непереборним бажанням. Несвідомий стогін, приглушений поцілунком, вирвався з її губ, це лише розпалило Асмодея, змусивши притиснути дівчину до себе ще міцніше.

Вона вічувала стук його серця, так близько він був, її пальці ковзнули по його грудях, викликаючи мурахи на шкірі. Есті провела рукою по його шиї, піднявшись навшпиньки, щоб бути ще ближче.

Демон міцніше підхопив її, відірвавши від підлоги, щоб їх обличчя були на одному рівні. Дівчина зойкнула, на мить відірвавшись від його губ, вони переглянулись, задихаючись, а тоді знову впились одне в одного, не в змозі відірватися.

Її язики перепліталися, збуджуючи обох дедалі дужче, Асмодей ледь відчутно провів зубами по її нижній губі. Есті затремтіла всім тілом, відчуваючи як мурахи сипнули шкірою. Черговий ледь чутний стогін підштовхнув Асмодея. Він притулив її до дверей, не розриваючи поцілунку. Дерево ледь чутно скрипнуло під їх вагою.

Дівчина, що досі висіла над підлогою, підтримувана Асмодеєм, інстинктивно охопила його стегна ногами, від чого хвиля збудження здригнула демона. Він оцілував Есті у кутик рота, тоді біля вуха, а потім і шию. Вона відкинула голову, притулившись потилицею до деревини, волосся розсипалось плечима. Важко дихаючи, дівчина намагалась покликати його, та голос її стишився і захрипнув, неначе вона кричала.

– Кессіді…

Він зустрів її погляд і поцілував знов, цього разу м’якше, стриманіше, неначе голод нарешті відступив. А тоді поставив Есті на підлогу і відступив на крок. Пальці досі тремтіли від збудження, Асмодей намагався відновити дихання, та де там! Серце калатало в грудях так сильно, що той відчував його, здавалося, в самісінькому горлі.

– Я…намагався стримуватись…

– Бачу не лише у мене проблеми із самоконтролем, – всміхнулась вона, все ще не відновивши дихання.

Вони помовчали, не зводячи очей одне з одного.

– Нам, певно варто…пригальмувати.

Асмодей приховав жалюче відчуття розчарування.

– Так, – кивнув він. – Твоя правда.

Вона злегка всміхнулась, дивуючись тому як підкошуються ноги, а у голові паморочилось, неначе вона випила, чи то цілунок був таким п’янким?