Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Call Me Karizma – Nails 

Поява Азраель на землі відчувалась неприємно. Демон замислився, чого вона так активно розшукує Джима. Вочевидь сутність, що дрімала у ньому теж пробудилась. І хто це?

Він замислився. Люцифер щось белькотів про угоду з Вершником Апокаліпсису. Трясця. Якщо Вершник на землі – Есті може бути під загрозою. Вершників він бачив всього раз. Чума викликав у нього найбільше огиди. І саме він тепер на свободі, дідько.

Есті торкнулась його плеча і сіла поруч.

– Ти такий замислений. З тебе хоч портрет пиши.

Він кинув тінь усмішки.

– Як ти?

– Вів якась дивна, – знизала плечима вона. – Тай теж мовчазний, щось вони затівають. І знову без мене.

Асмодей перевів погляд на бармена, Азраель сиділа за стійкою, підперши підборіддя рукою.

Він прислухався до їх розмови.

– Чого тобі так цікавий Бог? – Азраель схилила голову вбік. – Ти не схожий на набожного, містере «скину продажного суддю зі сходів, хай всі думають, що він незграба».

– Просто цікаво чи є щось по той бік, – знизав плечима Тайлер. – Знаєш, ми щодня під загрозою скопититись, хочеться розуміти, що далі щось буде.

– По той бік є багато всього, Таю. І це не надто цікаво. 

Тайлер вичікувально дивився на Азраель. Асмодей звузив очі. Отже, він знає, хто вона насправді. Але чому вони не сказали Есті?

Демон придивився до аури хлопця. Він не був шокований, як був би будь-хто на його місці. Проте, чому? Хіба сам факт, що безсмертний янгол вселився у тіло твоєї подруги не має викликати заціпеніння, здивування чи взагалі страх? Трійця безперечно вирізнялась з-поміж інших смертних, проте вони лишались звичайними людьми. Слабкими, полохливими і надміру емоційними. Люди не були готові прийняти той факт, що не самі у цьому світі. Це жахало їх.

Він поглянув на Есті. Може, якщо Тайлер так легко прийняв, що у Вівіці тепер сидить сутність Азраель, і Естефанія колись зможе прийняти його суть? Це гріло душу. Асмодей дуже хотів бути собою з нею. Хотів, щоб вона кликала його на ім’я, а не якимось Кессіді. Хотів не ховатися перед нею, розповісти все до найменших дрібниць, щоб вона більше ніколи не почувалась “за бортом”. Щоб Есті не думала, що всі щось приховують від неї.

– Гаразд, – зітхнула Азраель. – Його звуть Творцем – це всесильна істота, наділена силою створювати світи з нуля. Одним з таких є ваш. 

– То, він хто? Бородатий дядько, що ходить і розсуває море?

– Взагалі, ніхто не знає, який він. Його лик недоступний іншим істотам. Творець може обрати собі образ. Часом це жінка, часом чоловік, якось йому дуже подобались лемури, та проблеми з комунікацією дещо перешкоджали сприйняттю…словом. Я, наче як його дочка.

– У Творця є діти?

– Так. Десятеро.

– А хіба не всі ми його діти? – закотив очі Тайлер.

– Якщо любиш пафос – безперечно.

Раптом Азраель підвелася. Тайлер підняв очі:

– Що сталось?

– Він поруч.

А тоді побігла геть з готелю, Тайлер напружився, кинувши рушник на стійку і побіг за нею.

Есті провела їх поглядами.

– Бачиш? Знову якісь секрети.

***

Десь за годину чи близько того, Естефанія кидала ножі у дверцята шафи. Глибокі подряпини вже вкривали, колись гладеньку поверхню дерева. Та дівчина вперто додавала нових, бо лише це дозволяло їй сконцентруватися.

Кессіді сидів у кріслі, зрідка поглядаючи на неї. 

– Вони знову кудись зникли, – бурмотіла вона. – Хоч би муркнули! Я розумію: Дюпон мертвий, його поплічники вмирають день за днем, все круто, але наша робота не скінчена! Мовчу вже про те, що ми друзі! Ніби як…

Вона підійшла, ривком витягнувши ніж з дверцят і повернулась на місце, кидаючи знову.

– Я така зла на них! А говорити вони не хочуть. Вів одразу тікає, мовляв має якісь там справи. Тай відморожується, що нічого не сталось і все як завжди. А я просто хочу бути частиною їх життя! Що такого вони не можуть сказати мені?

Кессіді кинув на неї погляд, сповнений розуміння.

– Я почуваюсь брехухою щодня, Кессіді. Я молюся щоранку, а майже щоночі когось вбиваю. Я паплюжу готельні меблі, бо мені хочеться щось руйнувати повсякчас, – вона сіла на підлогу біля нього і торкнулась чолом його плеча. – Що зі мною не так?

– З тобою все так, – він погладив її по потилиці. – Це світ дурний.

– Я ненавиджу секрети, – шепотіла вона.

***

Асмодей зітхнув, обійнявши Есті. Відчуття, що він один з тих, хто має таємниці від дівчини було нестерпним. Кілька попередніх днів, демон робив все можливе, аби відволікти її від турбот. Вона потребувала цього, тож демон мусив, щось зробити і зараз.

– Навчи мене це робити, – підвівіся він, кивнувши на ножі у дверцятах шафи.

Есті поглянула на нього здивовано.

Асмодей простягнув їй руку, допомігши підвестись.

– Гм…гаразд, – розгублено мовила вона. – Ноги на ширині плеч, спину тримай рівно.

Демон слухняно виконував вказівки. Есті передала йому ніж і стала позаду, охопивши зап’ясток. Від її близькості, спину Асмодея вкрили мурахи.

– Дихай рівно, мені зручніше дихати животом, – її рука торкнулась його трохи вище пупка, дихання демона збилося.

 – Груди тримай настільки незворушно, наскільки можеш, це допоможе рівніше тримати приціл, – продовжувала інструктувати Есті.

Вона провела рукою від зап’ястка до плеча. Його тіло реагувало на кожен рух дівчини, концентруватись ставало важче.

– Лікоть сильно не затискай, відхиляй не лише плече, а й весь корпус, інакше можеш травмуватися.

Естефанія легко повернула його плечі назад, а тоді перед. Асмодей прослідкував за нею, облизнувши губи. Дівчина це помітила, кинувши тінь усмішки.

– Зараз спробуй не кидати, а лише імітувати рух. Я маю перевірити твою стійку.

Князь Безодні послухався, відхиливши корус.

– Добре. Зверни увагу на пальці. При кидку, твоя долоня має бути відкритою, щоб випустити ніж. Якщо стискатимеш пальці і кластимеш великий на вказівний – сам зіб’єш собі приціл.

Вона торкнулась великого пальця, переклавши його на стик між руків’ям і лезом.

– Спробуй ще раз.

Демон повторив рух.

– Добре. Тепер спробуй кинути.

Ніж вдарився об поверхню і впав на підлогу.

– Ти опустив лікоть і зарано розслабив зап’ясток, – хитнула головю вона, а тоді знову підхопила його руку, поклавши пальці на лікоть. – Запам’ятай це положення передпліччя. Як би не рухався корпус – ця частина руки має лишатись на одному рівні, зрозумів?

Асмодей розгублено кивнув.

– Зараз без ножа спробуй зробити мах.

Демон повторив дію.

– Добре, – схвально кивнула Естефанія. – Тепер щодо зап’ястка.

Вона взяла ніж і виставила руку перед демоном.

– Дивись уважно на мою руку, – попередила вона і, повернувши ніж вістрям донизу, кинула.

Ніж застрягнув у підлозі.

– Ти бачив положення зап’ястку?

– Пряме. Кисть майже не рухалась.

– Добре, – вона опустилась, аби витягнути лезо з підлоги, з цього положення декольте її майки було надміру спокусливим, Асмодей знервовано ковтнув.

Дівчина підвелася, так само витягнувши руку. 

– Дивишся?

З силою відірвавши погляд від грудей Есті, він кивнув. Дівчина кинула ніж знову, той вдарився об підлогу, відскочивши вбік.

– Яким було зап’ястя зараз?

– М’яким, ти зігнула його.

– Саме так. Тепер спробуй ти.

Асмодей випрямив руку, кинувши ніж. Той вгрузнув у підлогу до руків’я.

– Дуже добре! Тепер шафа.

Демон реготнув. Він і не думав, що це буде весело.

– Стійка, – нагадала Есті.

Він вирівняв спину і плечі, підняв руку, як його вчили та кинув ніж. Удар був досить гучним, дверцята скрипнули, коли вістря увігналось у глибину по саме руків’я.

– Ти гарно вчишся! – плеснула в долоні Есті.

– Це ти гарний вчитель, – всміхнувся він.

Дівчина зніяковіло всміхнулась і рушила до шафи, аби витягти ножі, що зараз стирчали у поверхні дверцят. Асмодей наблизився до неї, тож, коли Естефанія повернулась – вони опинились впритул.

Вона підняла на нього очі.

– Я так втомилась від всіх цих хвилювань, – зізналась Есті.

Асмодей провів рукою по її щоці.

– Вони спустошують. Наче відчуваєш багато, та у підсумку – немає нічого цінного. 

– Ти заслуговуєш на більше, – хрипко мовив він. – Я хочу, щоб ти мала більше.

Її погляд змінився, Есті стисла його сорочку у пальцях і наблизила до себе:

– То дай мені більше, – так само хрипко відповіла вона і впилась у нього губами.

Від несподіванки, демон задихнувся і притис Есті до дверцят, що жалісливо скрипнули під їх вагою. Асмодей торкнувся її талії. Пальці пірнули під майку, підіймаючи. За мить та вже впала їм під ноги, Естефанія наблизилась, палко цілуючи Асмодея.

Його губи опустились до її шиї, ключиць і торкнулись грудей, викликаючи майже полегшений видих Естефанії. Вона нетерпляче потягнулась до ременя його штанів, Асмодей поцілував її у вилицю, тоді у кутик губ, а тоді й сама дівчина повернула голову і поцілувала його, взявши обома руками за обличчя.

– Чекай, – крізь поцілунок мовила вона, а тоді запустила руку під спину і витягла крихітний ніж, що був увігнаний у дверцята шафи і впирався руків'я їй у поперек.

Вона покрутила його у пальцях, криво всміхаючись.

– Це мій перший.

– Хочеш погратися? – хрипко спитав Асмодей.

Дівчина підняла на нього очі, хитро всміхаючись.

– Востаннє, коли ми грались з ножем, я розпорола тобі горло, – вона легенько торкнулась вістрям його кадика.

Очі Асмодея потемніли, він перехопив зап’ясток Есті і підняв її руку над головою, притискаючи до шафи.

– Що ти…– задихнулась вона, та не встигла договорити – Асмодей увірвав її черговим палким поцілунком.

Він відчував її збудження. Аура тремтіла, здавалась щільною, густою і наповненою. Це тішило демона, він хотів, щоб Есті відчувала ще більше, а сама дівчина, пізнавши нарешті насолоду не лише від прелюдії – вочевидь, хотіла того ж повсякчас. 

Він опустився, аби зняти з неї залишки одягу і, підвівши очі, піймав її затуманений погляд. Губи торкнулись живота дівчини, опускаючись нижче, м’язи стиснулись, Есті затремтіла, заплющивши очі.

Кожен дотик до її гарячої шкіри змушував самого демона горіти від пристрасті. Кожен її стогін, впливав на Асмодея, неначе заклинання. Йому кортіло віддати їй усе без залишку, аби дівчина почувалась такою ж окриленою, легкою і задоволеною завжди.

Він підвівся, наближаючись, дівчина вхопилась за нього ще сильніше, неначе Асмодей був єдиним способом втриматись на місці. Вона обійняла його ногами, притискаючи до себе. Дотик шкіри, змусив обох здригнутись у передчутті.

Жар охоплював обох, кожен рух зараз здавався правильним, кожен поцілунок – гарячим і сповненим обіцянки до продовження. Асмодей губився у власних почуттях, контролюючи натомість найменшу зміну у аурі Есті. Він насолоджувався тим, що вона відчувала. Йому хотілось дати їй більше.

***

Есті цілувала його шию і плечі, неначе тавруючи. Щоб він нікуди від неї не подівся, бо ще одну втрату вона б просто не витримала. Дівчина хапалась за Кессіді з усієї сили, бо здавалось, що лише його присутність зараз тримає її. Лише з ним вона зараз почувалась живою і могла відкинути сором, біль і скорботу якомога далі.

Вона потребувала цього чоловіка у всьому. Його поглядів, мовчазної підтримки, його тіла, що зараз притискало її до шафи. Його уважності, бо навіть те, як він реагував на найменшу її емоцію, регулюючи кожен свій рух – вражало її. Есті почувалась важливою. Важливою для нього. Адже Кессіді робив все, аби їй стало легше.

Естефанія досі не вірила, що здатна дійти до розрядки під час сексу. Довгий час вона була певна, що це неможливо для неї. Вона просто не відчувала нічого у процесі. Так, звісно, дівчина завжди мала почуття до самого партнера, бажання. Але це було не тим. Сам секс для неї ніколи не мав особливої цінності, вона знаходила інші способи відчути близькість із коханою людиною. Вони дбали про потреби одне одного, робили маленькі приємності, аби день ставав кращим.

Томас завжди дбав про те, щоб їй було добре, нерідко відмовляючись від інтиму у його класичному розумінні, аби натомість доставити задоволення їй. Але це було геть інше. І тепер Есті справді розуміла, чого Вівіка так любить регулярний секс. Бо отримавши найвищу насолоду – ти просто не можеш спинитися, бо стаєш залежним від неї.

Навіть та перерва у кілька днів, що була між ними з Кессіді, вплинула на Есті досить сильно. Вона розривалась між бажанням і тим, що не мала на нього права. І хоч, їй здавалось, що й сам хлопець хоче цього з нею не менше – він жодного разу не тиснув на це і не вимагав від Естефанії того, що вона не могла йому дати тієї миті.

Серце вистрибувало з грудей. Кожен рух робив шкіру гарячішою, неначе венами ширилась лава. Есті вигнула спину, заплющивши очі. Вона відчувала, як задоволення наближається, хвилями накочуючи на тіло, всипаючи шкіру мурахами. А тоді всі почуття загострились, хвилі стали інтенсивнішими, майже гострими. Вони зростали, а тоді накрили її щосили, викликаючи хрипкий крик і тремтіння від якого все тіло пронизала пульсація.

Кессіді ніжно поцілував її у шию і за мить, вона відчула як і він сам дійшов до піку. Певний час вони так і лишались на місці, відновлюючи дихання. Есті провела рукою по його волоссю. Він підняв на неї очі, попри те, що в них було певний час тому, погляд Кессіді досі здавався голодним. Це викликало вдоволену усмішку у Естефанії і вона подалась вперед, щоб торкнутись його губ.