Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Teddy Swims – Lose Control

 Асмодей спостерігав як трійця друзів піклується про детектива. Донедавна демон був певен, що вони дбають лише одне про одного. Враховуючи реакцію Тайлера на, фактично кожну появу Джима – він і сам не чекав, що Тай спробує підтримати його у скруті.

На самого ж детектива було важко дивитись, навіть йому. Аура була похмурою, чоловік перебував у надзвичайно пригніченому стані. Він був враженим, сповненим болю і каяття. Тим цінніше було, що зараз він був не сам. І знову його душа відчувалась важчою. Вочевидь Вівіка не єдина, у кого “вищі” сили вирішили вселитися. Асмодей примружив очі. В цілому, йому було начхати хто вирішив використати тіла смертних задля власних потреб. Обидва “квартиранти” поки спали, не втручаючись у життя Вівіки та Джима. Але зовсім скоро пробудяться. Демона цікавило лише одне: чи становитимуть вони загрозу Есті. Якщо ні – хай роблять що заманеться. 

– Ну, все хлопці, досить базікати, – сказала Есті, підійшовши до Джеймса. Вона уважно подивилась на Тайлера. – Ходім, Джиммі, тобі треба відпочити.

Асмодей провів їх поглядом. Дівчина вела детектива до кімнати, обійнявши за плечі. Хоч спостерігати за Есті у присутності іншого чоловіка було неприємно – їх аури свідчили про добрі приятельські стосунки, без чогось більшого. Та і Джим був аж занадто глибоко захоплений Вівікою, щоб звернути увагу на когось ще.

– Лягай і спробуй заснути, – сказала йому Естефанія. – Тобі потрібні сили, ти пережив сьогодні забагато.

– Я справді вдячний, ти дуже турботлива, Есті, – прохрипів він, коли дівчина накрила його ковдрою.

Есті всміхнулась.

– Але чому? Я ж лише…придаток до Вів, – пирхнув Джим.

– Ти казав, що я нагадую тобі Джессику, пам’ятаєш? 

– Так, – не розуміючи зв’язку, відповів він.

– А ти нагадуєш мені Андреса.

– Андреса? – прохрипів детектив.

– Мого брата, – вона сумно всміхнулась. 

– А він…

– Він є! – очі її заблищали. – Я просто поки його не знайшла. Але я знайду. 

Асмодей стиснув зуби. Якби ж ще той брат не був таким телепнем. Відчуття поразки знову сколихнуло демона. Чого він не наполіг? Чого не припер Андреса за чемері прямісінько до Есті? 

Він би ніколи не слухав смертного, якби його бажання йшли в обхід його меті. То, що змінилось у демоні? З якого часу він взагалі зважає на чужі почуття?

– Агов? – покликала Есті, торкнувшись його плеча. – Все гаразд?

Асмодей кивнув, перехопивши її руку і злегка поцілував кісточки пальців. Есті всміхнулась.

– Його правда – ти дуже турботлива людина.

Вона знизала плечима.

– Не щодня дізнаєшся, що твій батько – кривавий барон. Джим хороший хлопець і мені щиро шкода, що на його долю випало стільки лайна. Він заслуговує на краще.

Асмодей замислився. Аура детектива була дуже трагічною. Чоловік перебував на межі. Він мав багато втрат, демон не був певен, що темна смуга для Джеймса Торнтона скінчилась. Люди з такими аурами мають не менш трагічний кінець. Та засмучувати Есті йому не хотілось.

Вона вичікувально дивилась на нього. Попри всі події після їх поцілунку, схоже Есті не втратила запалу і це демона вельми тішило. Його тіло відгукнулось миттєво, хвиля жару знову прокотилась шкірою. 

Естефанія впевнено крокувала до свого номера, зрідка озираючись на нього через плече. Кожен крок давався складно, Асмодею кортіло підхопити її і переміститись до кімнати за мить, натомість вони повільно долали необхідну відстань, згораючи від нетерпіння.

Опинившись у темному просторі, Асмодей відчув як мурахи вкрили шкіру. Есті увімкнула світло, двері за ним зачинились із тихи клацанням, у номері запанувала тиша, яку уривало хіба їх неспокійне дихання.

– Якщо ти не готовий, ми можемо…

Він хитнув головою, наблизившись до неї. Поцілунок був глибоким і гарячим, Асмодей підхопив Есті, дівчина обвила ногами його стегна.

Демон провів рукою по її шиї, тоді торкнувся ключиці і застиг над грудьми, піднявши очі на Есті. Дівчина ледь помітно кивнула і Асмодей опустив бретельку вниз по її плечу.

Його губи торкнулись гладенької шкіри, дівчина закинула голову, зітхаючи. Волосся розсипалось, лоскочучи руку, якою Асмодей тримав дівчину за талію.

Вона наблизилась, шукаючи його губи і поцілувала, провівши руками по його щоках. Кінчиками пальців провела по шиї, спинившись біля коміра сорочки, а тоді пірнула під нього.

Кожен її дотик, викликав нову хвилю задоволення, від якої Асмодей втрачав розум. Він повільно опустив Есті на підлогу, обережно знімаючи сукню. Та з брязкотом впала до її ніг. Дівчина розстебнула ґудзики на його сорочці. Її пальці помітно тремтіли. 

Він потягнув сорочку, стягуючи з плечей. Очі Есті спрагло окинули його торс, це викликало усмішку у демона і він поцілував її знову.

Вони перемістились на ліжко, задихаючись від пристрасті. Не могли відпустити, припинити осипати цілунками шкіру одне одного. Есті опустилась на Асмодея, її коліна вперлись у матрац обабіч його стегон. Демон між цілунками заклякнув, розуміючи, що востаннє так його притискала Абаддон. Це викликало зблиск паніки, попри те, що зараз він хотів всього цього. Він хотів Есті, жадав відчути її так давно, що всі межі стиралися. Але те хвилювання, ті спогади й асоціації були занадто свіжими й не дозволяли йому розслабитись.

Дівчина відчула його зміну, вона розірвала поцілунок, піймавши погляд Кессіді.

– Що сталось? – хрипко спитала вона. – Щось не так?

– Я…Вибач, я…

Есті повільно пересіла на ліжко поруч.

– Все добре, чуєш? Тобі нема за що вибачатися.

– Ні, я хочу. Просто…не так.

– О…– розгубилась вона. – Звісно, а як би ти хотів?

Асмодею було незручно казати, та він гадки не мав як саме хотів, щоб це не нагадувало йому ті страшні миті з Абаддон. 

Це не вона. Есті б ніколи так не вчинила, – проносилось у його думках.

– Просто…поцілуй мене, і ми зробимо все так, як підказують почуття. Негативний досвід нас не визначає і не мусить становити перешкоду для набуття нового, згоден?

Це була досить розумна думка. Асмодей наблизився до Есті, притуливши до себе. Дотик оголених тіл, змушував його тремтіти від бажання. Її пальці гладили його плечі та груди, його ж – блукали вигинами талії та спини, опускаючись до стегон. 

Жар розливався тілом, гаряче дихання змішувалось у кожному поцілунку, демон відчував як загубився у всіх своїх почуттях. Він підняв її ногу, поклавши на своє стегно і наблизив дівчину до себе.

Есті трохи напружилась. Він одразу спинився:

– Не так?

– Ні, все добре, я просто маю дещо тобі сказати…

Вона знітилась. Асмодей взяв її обличчя у свої руки.

– Ти можеш сказати мені про що завгодно, ти ж знаєш?

Вона кивнула.

– Я…не можу мати оргазму від проникнення. Тільки…зовнішня стимуляція.

Він повільно кивнув, концентруючись на її аурі. Досить глибоко, у всіх шарах сутності дівчини були її страхи та напруга, що блокували почуття. Якщо Асмодей діятиме правильно, якщо буде добре сконцентрованим і дбайливим – зможе зняти блок.

Демон прагнув бути уважним і зібраним, та попри власні жалючі почуття, що сповнювали його зараз донестями – йому це вдавалось. Клятий шмат латексу трохи заважав у процесі, та все ж Асмодей розумів, чому для Есті це важливо. 

Контрацепція не була поширеним явищем у Пеклі, із демонів можливість народжувати мала лише Ліліт, янголам ця “функція” організму, попри його будову потрібна не була, та й будь-яких хвороб не знали там ні занепалі, ні творіння Безодні. Втім смертні до цього питання були нерідко досить уважними.

Асмодей відчув як аура Есті здригнулася, розливаючись барвами. Таких дивовижних кольорів йому ще не доводилось ніколи бачити. Дівчина стиснула його у обіймах, з її губ зірвався стогін, тіло здригалось від кожної хвилі задоволення, це прискорило і самого демона. 

Хвиля жару скувала низ живота, розповсюджуючись всім тілом, його очі заплющились. Вони затремтіли, не розмикаючи обіймів, дівчина притулилась чолом до його грудей, важко дихаючи. Князь Безодні ще не знав такого блаженства і не був певен, що зможе від цього відмовитись.

***

Коли Есті заснула, досі тулячись до його грудей, Асмодей певний час лежав, занурившись у власні думки, що супроводжувались рівним диханням дівчини. Демон все прокручував у голові ті миті, зв’язок який відчув із Естефанією і не міг збагнути як це взагалі можливо.

Безперечно, він мав задоволення, коли був із суккубками, вони робили для нього все. Проте це…це було щось абсолютно інакшим. Асмодей був стомленим фізично, проте абсолютно наповненим емоційно і це було нове відчуття, ще незвідане. 

Водночас із тим, такі зміни лякали демона. Тепер він розумів, що відпустити Есті просто не зможе, хай як готував себе до цього. Минула ніч намертво прив’язала його до неї, Асмодей не бажав більше триматись на відстані, тепер він потребував аби Есті була з ним поруч завжди.

Він пригорнув її, торкнувшись губами маківки. Вдихнув аромат півоній та мигдалю і поринув у сон, теплий, спокійний, якого певно не мав ще ніколи.

***

Ранок був теплим і затишним, Есті чмокнула Асмодея у щоку, підводячись. 

– Куди ти, побудь зі мною ще, – прохрипів він.

– Я на хвилинку, – всміхнулась Есті, рушаючи до іншої кімнати номера. 

Асмодей знав, що дівчина молиться щоранку. То був її ритуал, та сама вона ніколи не розповідала про це, а демон не мав на меті лізти їй у душу, хай як і хотів, аби вона довіряла йому у всьому.

Він підвівся, рушаючи у душ. Прохолодні краплі вмить збадьорили демона. Асмодей провів рукою по вологому волоссю і залишив ванну кімнату.

Есті вже повернулась до ліжка. 

– Ходи, – всміхнулась вона.

Демон ліг до дівчини, обійнявши. Він все міркував про те, як легко звикнути до того спокою, який дарувала йому Есті. він більше не хотів мати іншихх ранків, лише такі – коли вони обіймають одне одного і мовчки лежать поруч, занурені у думки чи обговорення чогось простого та буденного.

– Думав колись, що для тебе щастя? – спитала вона, поклавши голову на його груди.

Асмодей нахмурився.

– Ні. А нащо?

Есті знизала плечима.

– Щоб до цього можна було прагнути.

– Якби я прагнув весь час до щастя – був би страшенно розчарований у цьому світі.

Вона підняла голову, аби зустріти погляд Асмодея.

– Чому?

– Бо щастя це щось короткотривале. Якщо витрачати все життя на очікування якоїсь миті – з часом втрачаєш бажання жити взагалі.

Естефанія замислилась.

– Може й твоя правда...

– А що для тебе щастя? – спитав він, погладивши її по спині.

– Розділити радість з кимось, – всміхнулась Есті. – Йти пліч-о-пліч з тим, хто знає про твій шлях і поважає його. Має власний, який поважатиму я. Але з певного моменту ми обрали рухатись разом. От цей рух і є щастям.

Асмодей не міг пояснити собі чому ця відповідь засмутила його. Дівчина зітхнула і повернулась на бік, обійнявши його. Він погладив її руку, продовжуючи міркувати над цим питанням.

– Не хочеш випити? 

– На барі сьогодні Тайлер? – звів брову Асмодей.

Есті захихотіла.

– Що у тебе з ним?

– Та нічого. Просто твої друзі мене ненавидять.

– Та, годі тобі. Вони просто не знають тебе.

– А ти? 

Вони зустрілись поглядами. Есті знизала плечима.

– Мені досить того, що я відчуваю.

Він всміхнувся, наблизившись і легко торкнувся її губ своїми.

– Ходімо! – скочила з ліжка вона. – Хочу “Маргариту”.

***

Енергійність дівчини тішила його. Есті неначе пробудилась від сну, більше всміхалась і жартувала. Вона відпустила руку Асмодея, підбігши до стійки і вмостилась на стільчик, постукавши долоньками по стільниці.

– Таю! – покликала друга вона. Що для тебе щастя?

Хлопець перевів погляд на Асмодея:

– Вона, що вже зранку налигалась?

Демон хитнув головою.

– Ой, та годі тобі! Я твереза!

– Авжеж, – пирхнув Тайлер.

– Хутко мені “Маргариту”!

Він хитав головою, та все ж всміхнувся, замішуючи коктейль. Есті перехопила мірну чарку.

– Що для тебе щастя?

Тайлер роздратовано зітхнув:

– Прокинутись у будній і розуміти, що мені не треба на роботу.

Есті реготнула.

– Серйозно, чого я бармен? Це місце належить нам! До біса роботу! – відкинувши чарку, пирхнув він.

– Бо ти готуєш шикарні коктейлі.

– Мій дар і прокляття, – закотив очі він.

– Чого розкидаєшся посудом? – звела брову Вівіка, що саме підходила до стійки.

Тайлер зустрів погляд Есті і закотив очі.

– Вів? – хитро всміхнулась Естефанія.

– Нема мене, – відвела погляд Вівіка.

– Ні, ти є, – обійняла її Есті. – Що для тебе щастя?

Вона на мить замислилась.

– Добра їжа, якісний секс, вісім годин сну і пляшка медового віскі.

– Чого я не здивований? – поставивши перед Вівікою склянку з бурштиновим напоєм і двома кубиками льоду, мовив Тай.

– Що? Для мене щастя – закриття базових потреб і відсутність тривоги. Засуди мене за це.

Есті зареготала. Асмодей спостерігав як вони спілкуються і відчув, що дівчина справді щаслива поруч з ними. Та він тут почувався зайвим.

***

Час минав, після смерті Коріна Дюпона команда знову посварилась. І хоч Есті трималась гордо і відчужено – Асмодей бачив як важко їй не говорити з друзями. Тайлер здавався нейтральним, хоч демон вбачав і у його аурі слід від образи. Вівіка закрилась цілковито, а от сутність, що сиділа-сиднем у ній весь цей час, здавалось набирала силу і дуже скоро пробудиться.

Детектив теж більше не з’являвся, після всього що сталось чоловік був сам не свій. Хай як Асмодей дивувався, та йому по-своєму було навіть шкода Джима. Хай він всього лише смертний.

Есті була напруженою та мовчазною. Брала більше нічних змін, постійно хвилювалась. Демон намагався розрадити її, та дівчина не бажала ділитись переживаннями, що непокоїло Асмодея.

– Поговори зі мною, – попросив знову він, провівши рукою по її плечу.

Есті хитнула головою і потягнулась до демона, ніжно поцілувавши. 

Хай як йому подобались ті цілунки – мовчазність Естефанії сприймалась тяжко. Він поглянув на дівчину і зітхнув:

– Що ж, гаразд.

– Що ти робиш? – кинула тінь усмішки вона, коли Асмодей ліг на ліжко, склавши руки на животі.

– Збираюсь витріщатись у стелю і говорити про все на світі.

Вона пирхнула, демон поплескав долонею по ліжку поруч із собою. За мить Есті зітхнула і вляглася поруч.

– Ми не говоримо вже майже тиждень.

– Мушу зауважити: і Вівіка, і Тайлер говорять з тобою.

 – Але не так, – повернулась до Асмодея вона. – Я сердита на Вів. Вона не мала права приховувати, що знає хто такий Дюпон!

– Ти маєш рацію. Та, подивись на це під іншим кутом…

– Ні! Не захищай її, чуєш? Вона не знає, що робить. Того і кидається у небезпеку з головою. Ми з Тайлером дивились у очі смерті не раз. А вона…просто шибайголова. І я була згодна миритись із цим, розумієш? “Ну, така вже вона”, – казала я собі. Але це…це вже занадто. Вона знала про це майже пів року. А ми дізнались лише нещодавно.

 – Що б змінилось, якби ти дізналась про особистість Коріна Дюпона раніше?

Есті замислилась.

– Певно, нічого. Але вона моя найкраща подруга – і вона змовчала! 

– Ти питала, чого вона так вчинила?

– Каже, що не бачила сенсу всіх обнадіювати. Не була певна. Але ж згодом вона таки переконалась – і все одно не сказала мені!

– Може це через детектива? Хотіла його захистити. Він, все ж не знав, ким насправді є його батько.

– Ох, Джиммі…Він нам не пробачить цього. Та і Вівіка його просто знищила. Ти ж чув, що вона сказала? Джим стільки пережив, а вона…

– Думаєш це все були забавки?

– Я дуже хотіла вірити, що він їй небайдужий. Та, схоже Вів просто грається з усіма, як ляльками.

Асмодей не був певен. Він відчував біль Вівіки, та дівчина ховала його глибоко, дозволяючи тому накопичуватись.

Есті зітхнула, підводячись.

– Моя зміна. Побачимось згодом, гаразд?

Не дочекавшись його відповіді, дівчина залишила номер. Асмодей лишився на ліжку, знову занурившись у думки. Як дивно Есті впливала на нього. Здавалось би: у них все добре, вони проводять разом час, мають багато тілесності, демон відчуває справжню близькість із дівчиною. Але її хвилювання змушувало і його непокоїтись. Неначе переживання Естефанії ставали його власними.

Довгий час він не залишав номер, так і лежав собі там, чекаючи, коли Есті звільниться і прийде до нього. Вже майже тиждень вона ночувала у нього і це було приємно: торкатись її, обіймати уві сні. Асмодей вперше почувався потрібним і жадав цього.

Раптова зміна у аурі Есті, змусила його скочити. Щось здригнуло її, неначе старі, вже зажилі рани знову почали кровоточити. Сироти здійнялись на шкірі демона. Він хутко залишив номер, біжучи назустріч Естефанії.