Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Damage & Priset – Obsession

– Доброго ранку, Лупе, – всміхнулась Есті, займаючи місце за стійкою.

– Все гаразд, як спалось?

– Неначе немовля, – збрехала вона. – Тож, цю нічну я візьму.

– Впевнена?

– Так, не турбуйся.

– Чула, що красунчик повернувся? – спитала вона, збираючи речі до сумки.

– Що?

– Ну, той, що винайняв люкс. Він знову тут, кілька хвилин тому блукав вестибюлем, потім піднявся нагору.

Естефанія, ледь стримала хвилювання.

– Он як? – вона опустила очі. – Нічого не казав?

– Ні. Він, як я бачу, взагалі не з говірких, – всміхнулась Лупе. – Гарного дня, люба.

– І тобі, – кивнула їй Есті.

Спостерігаючи, як Лупе прямує до службового виходу, Есті міркувала. Якщо Кессіді повернувся – чого не прийшов до неї?

***

Асмодей повільно ліг на ліжко. Повернення сюди без Андреса сприймалось як поразка. Навіть звідси він відчував образу Естефанії. Це викликало сором. Демон гадки не мав, що з цим робити. Певно, найкраще для них обох буде вдавати, що нічого не сталося.

Але, що як дівчина більше не захоче зближуватись із ним? Асмодей зітхнув, мабуть це на краще. Про що він взагалі тоді думав? Правильно, він думав лише про себе і власні потреби.

Роздався стук у двері. Демон сів на ліжку, не маючи навіть уяви, що казати.

***

Есті все думала чи варто було сюди йти. І що вона йому скаже? “Вибач, що мало тебе не осідлала?”, чи “ я надто зайнята образою на те, що ти втік, щоб справді відчувати жаль щодо власних дій?”.

Кессіді відчинив двері.

– Привіт.

– Привіт? – звела брову вона. – Ти зник на два з половиною тижні, мовчки повернувся і кажеш мені…”привіт”?

Він зітхнув, притулившись скронею до дверей.

– Я не тікав. Просто мав невідкладні справи.

– Це ж які?

– Пробач, що все сталось так раптово, – уникаючи відповіді, мовив він. – Знаю, ти злишся, я заслужив, та я мусив поїхати.

Вона багатозначно кивнула.

– Ясно. То…це не через те, що ми…

Він здійняв брови.

– Що, “ми”?

Есті зітхнула.

– Хочеш і далі вдавати, що нічого не сталось?

Він знизав плечима.

– Може, так буде краще?

Естефанія роздратовано пирхнула:

– Знаєш, що? А, гаразд. До біса все. Гарного перебування у “Velvet Bliss”, пане Бозьєр.

А тоді розвернулась і, швидко крокуючи, залишила коридор.

Хотілось кричати від того, як сильно їй насточортіла непевність Кессіді. Та, пішов він!

***

Асмодей лишався на місці, відчуваючи абсолютне сум’яття. Чого з людьми так важко? І як зробити легше? Як пояснити Есті, що він шукав її брата, але той обрав почуття провини замість того, аби побачити сестру? Як пояснити власний сором, що він витратив кілька тижнів деінде, замість провести їх із дівчиною, як того і хотів? Як повернути назад те почуття близькості, якого йому бракувало? 

Зараз демону кортіло тікати. Ховатись від тих почуттів, що сколихнули його. Ховатись від того докірливого погляду Есті, її образи на нього і того моменту, коли вони палко цілувались, а він знову все зіпсував. 

***

Наступні кілька днів були досить напруженими. Естефанія ігнорувала присутність демона, не відповідала на його погляди і взагалі повністю занурилась у роботу.

Організація готувалась до арешту Коріна Дюпона, всі у команді відчували неабияке піднесення. Вони святкували, танцювали і тішились тому, що багаторічна праця нарешті принесла плоди.

Всі, окрім Вівіки. Асмодей бачив тінь у її аурі. Вона хвилювалась за детектива. Схоже, її коханець має якийсь зв’язок із кримінальним авторитетом, хоч і сам гадки про це не мав. І дівчину це непокоїло.

Асмодей спостерігав за тим, як Есті говорить з нею, прагне підбадьорити і вкотре замислився над тим, що Естефанія справді була хорошою людиною. Попри все лихе, що мала у власному житті.

Дівчина на мить піймала його погляд. Демон не знав чого, та злегка всміхнувся їй. Есті підійшла до Тайлера. Вони весело обійнялись і про щось говорили.

Асмодей звернув увагу, що Вів залишила кімнату і прослідкував за нею поглядом. Сам не знав чого, та пішов слідом.

– Що турбує тебе? – спитав він, коли дівчина почала підійматися сходами.

Вівіка окинула демона зверхнім поглядом. Асмодея це, від чогось, веселило. Смертна дивилась на самого Князя Безодні, неначе на огидну комашку, яку збиралась негайно задавити цими шаленими підборами.

– Чого ти вирішив, що я стурбована?

– Це через Джима?

– Що тобі відомо? – звузила очі вона.

– Що між ним і Дюпоном є зв’язок.

– І, що з того? – звела брову Вів.

– Ти хвилюєшся?

– Коли ти вже так добре все знаєш… – знуджено зітхнула вона, розвертаючись.

– Як ти пояснюєш собі це?

Вівіка звела брову, озирнувшись знову.

– Пояснюю, що?

– Ти вдаєш, що він байдужий тобі. Що він – гра.

Дівчина здійняла підборіддя.

– Навіть переконуєш себе у цьому. Але Джим насправді має для тебе значення. Як ти…уживаєшся з двома протилежними думками щодо людини?

– Чому ти питаєш?

– Намагаюсь зрозуміти людську психологію.

– Не до того ти звернувся, – пирхнула вона.

Асмодей примружився. Щось у аурі дівчини було дуже не так. З моменту його повернення, демон не міг позбутись відчуття, що її душа стала важчою. Неначе хтось пошкодив її, або…Він здійняв брови. Або, у неї хтось вселився. Але поки дрімає, не перехопивши контроль. Це вже цікаво.

***

– А де Вів?

– Щойно була тут, – нахмурилась Естефанія.

– Може пішла перевдягнутись. Для неї це нормально.

Есті зареготала.

– О, так, сьогодні вона змінить чимало образів, адже ми святкуємо!

– Ніколи не зрозумію це люте бажання жінок постійно змінювати власне вбрання, – закотив очі Тайлер.

– І не варто. Це просто поклик душі, деяким він не притаманний.

– "Деяким", це чоловікам? – всміхнувся Тай.

– Я не узагальнюю, – заперечила вона. – Всі люди різні, хтось постійно прагне виділятись, перевдягатись, щось змінювати. Хтось… – вона поглянула на Тайлера. – Носить одну і ту саму сорочку десять років.

– Агов! Не так довго я її ношу!

– В тебе декілька однакових? – примружилась вона.

– У мене декілька однакових, – здавшись, визнав він.

Есті розсміялась, закинувши голову, а тоді відпустила друга і пішла вперед.

– Ти куди? – здійняв брову Тайлер.

– Піду гляну, як там Вів, – у очах Есті зблиснуло хвилювання. – Вона мені не подобається.

– Якась напружена, скажи? – погодився хлопець.

– Так. Ніби щось її турбує.

Вони піднялись нагору, щоб піти до номера подруги. Двері були наполовину відчиненні. Тайлер вмить напружився і штовхнув їх рукою.

– Вів? Ти тут?

– У гардеробній, – крикнула вона.

Есті протислась вперед і звернула направо, відчинивши двері. У великій кімнаті, де раніше стояли високі тремпелі з рядами дизайнерського одягу, коробки зі взуттям, що займали всі полиці з протилежного боку та три дзеркала від підлоги до стелі – тепер творився справжній хаос. Одяг був розкиданий по всій підлозі, коробки безладно валялись зверху, або під вузлами різнобарвної тканини.

– Ти, що прибираєш? – здивувалась Есті, знайшовши Вів на підлозі біля шафи, з якої вона викинула всі речі.

– Та, ну…мабуть, щось випало з полички і вона розспихувалась розкидавши все, – припустив Тайлер.

Вівіка кинула невдоволений погляд друзям.

– Ідіоти, – закотила очі вона. – Я просто хочу перебрати речі у гардеробі.

Есті і Тайлер обмінялись підозрілими поглядами.

– Якщо вона скаже, що віддасть частину на благодійність – я дзвоню у божевільню, – тихо сказала Есті.

Тайлер притлумив смішок. Вів кинула у Есті смарагдовою шубкою зі штучного хутра.

– Краще посади свою гладку дупу і допоможи мені, – бурмотіла дівчина.

– Гладку?! – обурилась Естефанія. – Те, що вона в мене помітніша за твої кістки, ще не робить її гладкою.

Вів піднялась підставивши подрузі зад, обтягнутий шкіряними штанами з сексуальними шнурівками по бокових швах. Есті, не роздумуючи, ляснула її по дупі.

– Ну, гаразд, м’ясце там є, – визнала вона. – Але до краси моєї тобі ще далеко.

Тайлеру стало дещо незручно слухати обговорення задів своїх подруг, тож він тихо залишив кімнату.

Есті сіла поруч з Вівікою і почала перебирати речі, що лежали навколо неохайними купами.

– Яка краса… – охнула Есті, роздивляючись сукню в металевих пластинах. – Це що Бальман?

– Так, – знизала плечима Вів. – Хочеш – забирай.

– Серйозно? – гарне личко Есті осяйнула посмішка. – А як же моя гладка дупа?

– Матеріал непогано розтягується, – знову знизала плечима Вів.

Есті тріснула подругу сукнею по голові.

– Дурко! – хмикнула вона, Вів захихотіла. – Але, дякую. Одягну ввечері.

– А, що ввечері?

– Забула? “Ніч магії”.

– А…то це сьогодні припхаються ті голландські ілюзіоністи і почнуть різати дівок у ящиках?

Асмодей, за допомогою суккубки, спостерігав за тим, як подруги перебирають речі і спілкуються.

– Ну…Там буде таро, можна буде поворожити.

– Ой! Таро, – закотила очі Вівіка. – Це звичайні мотиваційні картки з фентезійним лором. Можу надрукувати тобі таких сотню!

– О, так! Тільки замість Верховної Жриці буду я у цій сукенці, ти будеш Імператрицею, звісно ж.

 – Звісно ж, – погодилась Вівіка. 

– А Тайлер… – Естефанія замислилась. – Дияволом?

– Та ні… – пирхнула Вів. – Який з нього Диявол?

Асмодей хихотів, слухаючи їх розмову.

– А чому ні? Уявляю цю карту…Топлес, з рогами, його цей проникливий погляд, що підштовхує до спокус…– вона облизала губи. – Чи на цю роль Торнтон пасує краще?

– Ото вже точно ні, – реготнула Вівіка. – Він не спокусник, радше…Король кубків. Людяний, турботливий, спокійний… – вона зустріла хитрий погляд подруги. – От, дідько!

– Хм… – хитро всміхнулась Есті. – Отже, таро – це мотиваційні картки з фентезійним лором, та ти все ж знаєш їх значення? Цікаво.

– Що цікавого? – роздратовано зітхнула Вів, відкидаючи шифонову блузку вбік.

– Коли ти взялась їх вивчати? І чому не сказала мені?

– Мені було нудно, Тайлер пішов трахатись, ти і Томмі були за містом, я лежала собі в номері, пила ламбруско і вирішила…ну, знаєш…вбити час.

Есті продовжувала глузливо посміхатись, посмикуючи бровами.

– Бляха, дістала! – рявкнула Вівіка. – Нехай дияволом твій Кессіді буде!

– Він – не мій, – усмішка зникла з обличчя.

Асмодей заклякнув, її образу можна було відчути на смак і це підбурювало демона зануритись у власний сором ще дужче.

– Що таке? – Вів зустріла погляд подруги. – Все складно?

– Він трохи…холодний, – знизала плечима Есті. – Я поки не розумію, що він відчуває.

Демон здійняв брови. Він і сам не розуміє, що відчуває, але це щось добре. Щось…чого він ще не мав. Невже дівчина справді думає, що йому байдуже? Це усвідомлення відізвалось гіркотою.

– Риба, – пирхнула Вівіка.

– Що?

– Він – морожена риба.

– Такої карти таро не існує, – хитнула головою Есті.

– То намалюємо.

***

 Асмодей не збирався йти на вечірку, та зміни у аурі Естефанії зацікавили його. Дівчина справді любила організовувати всілякі розважальні заходи. Вона перебувала у своїй стихії, повністю занурена у процес і абсолютно захоплена творчою хвилею. Це була приємна зміна. У такі моменти дівчина дистанціювалась від напружених думок і зайвих хвилювань.

Він застиг перед дверима, міркуючи з чого почати розмову. З недавнього часу демон почувався розгубленим у присутності Есті і намагався побороти хвилювання.

Це здавалось достобіса дивним. Подібні почуття йому були не притаманні, неначе Естефанія якимось чином впливала на нього, змінювала його і це чи не вперше, геть не лякало Асмодея.

Двері її номера відчинились. Есті здійняла брови, окинувши демона поглядом. Він і сам роздивився дівчину у золотистій сукні з металевих пластин і симпатичному бандо, що лягало ланцюжком на її чоло.

– Ти чого тут тупцюєш?

– Вибач, я…

– Байдуже, – махнула рукою вона. – Я вже йду.

– Куди?

– Внизу буде вечірка, – не озираючись, кинула Есті.

– Ти дуже гарна, – тихо мовив демон, склавши руки до кишень.

Вона повільно озирнулась через плече.

– Ти міг би піти теж.

– Нащо?

– Не знаю, нащо ходять на вечірки? Розважитись.

– Ти б хотіла, аби я був там?

– А твоє рішення неодмінно має залежати від мене?

Асмодей зітхнув, не відповівши. Есті повернулась, продовжуючи рух. Демон спостерігав за тим, як вона віддаляється і міркував, як скоротити ту відстань. Образа дівчини все ще була гострою. Князя Безодні це тривожило.

***

– Як тут гарно! – всміхалась Есті. – Вів ще не прийшла?

– Ти ж знаєш її любов до епічної появи посеред вечора, – закотив очі Тайлер. – Певно почне повільний спуск сходами десь за годину.

– Я рада, що ти тут.

– Хіба я мав вибір? – звів брову Тайлер.

– Ну, в тебе вихідний. Вечірок ти не любиш…

– Це важливо для тебе. Та й для Вів, хоч вона цього ніколи не визнає. Чого стирчати в номері?

Есті реготнула, обійнявши друга:

– Дякую, Таю.

– Ой, які ми ніжні, – всміхнувся він, пригорнувши дівчину до себе. – В тебе все гаразд?

Естефанія підняла на нього очі.

– А в тебе?

Тайлер знизав плечима. В цілому, у Есті була та сама відповідь.

Гості танцювали у образах чаклунів, відьом та магічних істот. На кожнім кроці снували оракули, ворожки та фокусники. Тут було атмосферно, а це Естефанія любила понад усе: відчуття повного занурення у локацію та настрій вечора. Коли не просто стоїш посеред декорацій, а почуваєшся їх частиною.

Вона широко всміхнулась, кружляючи у неоновому освітленні. Металеві пластини її сукні брязкали одна об одну. Дівчина піймала погляд Кессіді і спробувала проігнорувати те, як тьохнуло у серці.

Він стиснув губи, неначе відчував те саме. Чому між ними все так складно? Есті ненавиділа порівнювати, втім, з Томасом їй було так само легко, як дихати. Він розумів її, вони все робили разом, вибудовували свої стосунки, дбали про них. Не мали секретів одне від одного, не тримали образ.

Зараз же, Есті гадки не мала, що на душі у Кессіді і це непокоїло її. Вона боялась робити кроки, не знаючи яку реакцію вони викличуть. А сам хлопець ставав таким далеким і мовчазним, що Естефанія мимоволі жалкувала про кожен свій прояв, відчуваючи, що образила його.

Вона відчула його присутність ще до того, як рука Кессіді торкнулась її. Есті заплющила очі, дозволяючи музиці проникати всередину, малювати несміливі образи, підсилювати фантазії, яким вона не давала свободу.

Його пальці повільно торкнулись її долоні. Есті повернулась, зустрівши погляд Кессіді. Якийсь час, вони мовчки стояли одне навпроти одного.

Натовп підштовхував їх і вже згодом, руки хлопця лягли на її талію. Есті здійняла підборіддя, переводячи погляд з одного ока на інше.

– Якщо я тобі більше не цікава – так і скажи. Не треба гратися зі мною, це несправедливо.

Він поклав руку на її вилицю, хитаючи головою.

– Згоден, – хрипко сказав Кессіді, а тоді наблизився і поцілував Есті.

Його губи торкнулись її дуже м’яко, демон відчував потребу перепросити за кожну мить, коли та клята печать спрацювала. За кожну її сльозинку, хвилювання чи почуття самотньості. Він поглибив поцілунок, ніжно провівши рукою по її волоссю. Серце прискорилось, мурахи вкрили шкіру. Тепло розливалося тілом, стискаючи живіт.

Есті стиснула пальцями його сорочку, потягнувши на себе. Руки Асмодея лежали на талії Естефанії, наблизивши її. Пальці ковзали холодниими металевими пластинами, викликаючи ледь чутний дзенькіт.

Плечі дівчини здригнулися, мурахи вкрили шкіру, демон відчував хвилі збудження, що долали її, так само чітко, як і власні. Напруга ставала такою явною, що цілком могла б стати ще одним гостем вечірки.

Її губи були гарячими, а дотик язика, змусив демона злегка прикусити його, викликавши раптовий імпульс у аурі Есті. Та здригалась від пристрасті, і для Асмодея це було, певно, найбільшим компліментом.

Його пальці торкнулись проміжку між пластинами, сітчастий матеріал сукні був шорстким, та гаряча шкіра дівчини відчувалась так, наче він торкався оголеного тіла. Той дотик, неначе обпікав Есті, змусивши притиснути Кессіді до себе ще ближче. Її легкий стогін не дозволяв демону втримати залишки контролю.

Неонове освітлення ковзало його шкірою, її плечами, танцювало на матеріалі сукні, кидаючи спалахи. Натовп танцював, музика здавалась оглушливою, гупала, неначе аж у животі. Та для Есті всі присутні просто зникли, відступивши перед кожним дотиком і поцілунком Кессіді.

Все, що було між ними останні тижні відходило на другий план. Всі ці недомовленості, байдужість, мовчання – все здавалось химерним сном. Зараз вона відчувала Кессіді як ніколи. Зараз, їй здавалось, що вона знає його нарешті по-справжньому. І тепер Естефанії кортіло більшого.

Асмодей відчував те саме. Не було більше сил стримуватись, не було більше прагнення відступити. Тепер, все, чого коли-небудь бажав демон – бути з нею попри все. Відчувати як її тіло лине до нього, як вона тане у його руках, як палко цілує його, які почуття викликає у самому Князі Безодні.

Чи не вперше демон хіті, був готовий здатися їй без залишку. Йому кортіло усвідомити як це: хотіти не створену власноруч суккубку, не насильно, з допомогою магії Абаддон, а відчувати щире захоплення та бажання і мати таку розкіш як взаємність. Усвідомлення, що він може мати це, відчувалось як неймовірна радість, якої Асмодей ще ніколи не знав. 

Відчуття полегшення, що тепер, нарешті вона розуміє все – змушувало Есті здригатися. Дівчина не знала, якої миті її щоками почали тексти сльози. Відчула їх уже коли Кессіді почав витирати їх великим пальцем, не розриваючи їх поцілунку.

Він цілував кутики її губ, її щоки, підборіддя та шию. Тягнучий біль внизу живота, змушував її стискатися. Есті й не відчула, якої миті її нога зігнулась, охопивши його стегно, доки гаряча долоня Кессіді не підхопила її трохи вище коліна. Той дотик викликав нову хвилю мурах шкірою. 

Демон відірвався від її губ, осипаючи шию палкими поцілунками.

– Я не хочу більше втрачати тебе, – прошепотіла вона.

Кессіді зустрів її погляд.

– Я більше нікуди від тебе не подінусь. Не хочу більше і секунди провести на відстані, – палко відповів він.

Ці слова кольнули її, здавалось у саме серце. Есті провела рукою по його волоссю, поцілувавши знову.

– Скажи, чого ти хочеш? – тихо спитав Асмодей, не прибираючи руку з її щоки.

Дівчина опустила очі.

– Ти можеш сказати мені, Есті.

Вона прикусила нижню губу, міркуючи. Демон ледь тримав себе у руках тієї миті. Він відчував сумніви у її аурі, це не подобалось Асмодею.

– Що турбує тебе?

Вона підняла очі.

– Я не певна, що ти…

– Справді? Після цього ти не певна?

Естефанія знизала плечима. Він криво всміхнувся, наблизившись. Дівчина затамувала подих, коли його дихання залоскотало шию:

– Один, доволі переконливий доказ впирається зараз у внутрішю сторону твого стегна.

Есті почервоніла і різко опустила ногу, яку перед тим не зрозуміло як закинула на Кессіді.

Він тихо засміявся, поцілувавши її у шию, а тоді зустрівся з Есті поглядами.

– То, чого ти хочеш?

– Скажи ти.

Він всміхнувся, провівши пальцями по її стегну, Естефанія здригнулась, здійнявши підборіддя.

– Я хочу…

Хтось у натовпі зойкнув, музика спинилась. Есті озирнулась. Детектив Джеймс Торнтон лежав на підлозі, втративши свідомість. Люди розступилися, даючи простір Вівіці, що хутко спустиоась і присіла біля нього, торкнувшись щоки Торнтона. Дівчина покликала Тайлера.

– Джиммі…– видихнула Есті, побігши на поміч друзям.