Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Alicia Keys – Fallin`

– Що скажеш? – виглядаючи чоловіка, що вже втретє не міг завести газонокосарку на своєму дворі, спитала Вів.

– Ну, не знаю…– навівши бінокль у той бік, відповів Тай. – Двічі за тиждень отримати звання ідіота, якось тупо. 

– Може він просто не знає, як влаштована та газонокосарка?

– Знаєш, чистити басейн і тричі в нього гепнутись – теж треба вміти.

– Вочевидь той бідолаха взагалі не знає, як доглядати за власним двором.

– А як тобі ця?

Вів прослідкувала за його поглядом. Жінка, тримаючи стаканчик із кавою, опустилась, аби підняти м’яч, який їй штовхнув її пес. Звісно ж кава пролилася.

– О…прекрасно! Це прямо мій понеділок.

Тай пирхнув.

– Ідіота номіновано?

– Ідіота номіновано, – кивнула вона, потиснувши руку Тая.

Того дня до будинку завітав і Джаспер. Тай за звичкою уважно спостерігав за рухами чоловіка, а тоді, неначе, усвідомивши це – видихнув і відірвав від нього погляд.

– У мене є ідея.

– Я вже боюся, Гарте, – вишкірилась Вів.

– Що як нам піти у караоке?

Вівіка розреготалась.

– Це саме те, чого я боялась. 

Джаспер розреготався і зустрівся поглядами із Таєм.

– О! Привіт, даруй, я не помітив тебе. Ти часом з тими тінями наче зливаєшся.

Він простягнув йому руку:

– Тайлер, так?

Тай потис долоню юриста, киваючи.

– То, що скажеш? – повернувшись до Вів, спитав Джаспер.

– Ну, якщо ми перед тим евакуюємо всіх відвідувачів – чом би й ні?

Джаспер плеснув в долоні.

– Прекрасно! Тоді, заїду за тобою о восьмій.

– Гаразд, – реготнула Вів.

– Пісню для тебе оберу я.

– Боже, благаю, не кажи, що я співатиму щось із репертуару Kongos.

– Дякую за ідею!

Вівіка опустила голову на подушку і реготнула. Тай і собі всміхнувся, дивуючись тому, що раніше таке їх спілкування неодмінно б викликало напад люті. Адже сам факт, що Вів у таких стосунках з якимось чоловіком добивав його повсякчас. Та зараз він відчував абсолютний спокій і, що найдивніше, навіть повагу до заповзятливого юриста. І, звичайно ж, сум, той відкликався гіркотою, та все ж лишався цілком підконтрольним хлопцеві.

Джаспер поглянув на Тайлера.

– А ти співаєш?

– Боже збав, – здійняв руки Тай.

– Ну, до мене тобі далеко, – пирхнув юрист. 

– Це правда, – в один голос відповіли Вівіка і Тайлер.

Гарт пирхнув.

– О, ясно-ясно, це коаліція проти мене? – він обвів обох пальцем із хитрим виразом. – Добре, що ж, Тайлере, може підеш з нами? Влаштуємо баттл? Вів, що скажеш?

Вівіка кинула погляд на Тая. Якась частина хлопця прагнула бути там, та він раптом замислився про корінь того прагнення. Якщо будувати план для змін, треба аналізувати кожну таку дію. Маленьку, крихітну, інстинктивну – бо вони складають мозаїку чогось більшого. Чогось страшнішого і, як висновок, непоправного. Тайлер не хотів знову ставати джерелом проблем.

Він би дав згоду не тому, що любить співати – господи, та живучи серед трьох достобіса талановитих співочих друзів, Тай, володіючи посередніми навичками, хай і з гарним слухом та тембром – ненавидів це. Караоке взагалі його дратувало, він завжди сердився на дивний звук фонограми, що відрізнялась від інструменталу оригінальних пісень, та й обладнання там було не таким як на сцені, від чого голос звучав, неначе хтось співає, схиливши голову в унітаз.

Тож, ні. Тай не хотів у караоке. Його глибинне бажання було бути там і дивитися. Слідкувати за поведінкою Джаспера, за реакціями Вів – контролювати. Та з недавнього часу гостра і болісна думка тверезила його: він не має права нікого контролювати. Навіть якби Вівіка пробачила його, навіть якби все налагодилось і вони були разом – він не мав цього права. Бо повинен був довіряти. І саме тому у них нічого не вийшло. Вів мала рацію. І Тайлер прагнув зламати це і перелаштуватися, хай як непросто давалось руйнувати вже усталені психологічні установки. Він неначе перекроював себе щохвилини, відчуваючи шалений спротив.

Вдавалось не одразу. Тайлер мав зриви, часом гнів повертався, захоплюючи його. Ревнощі виникали хвилеподібно: то захоплювали, то відпускали. Він досі був на “стадії приготування”, та дуже сподівався, що з тих його намагань вийде бодай щось путнє.

Джаспер досі чекав на відповідь. Тай зустрів його погляд і, всміхнувшись, похитав головою:

– Даруйте, уявив себе на сцені, і нудити почало. Я не дуже люблю караоке, тож розважтесь, але чекатиму з нетерпінням на результати баттлу.

– Що ж гаразд, – всміхнувся Гарт. – Я думаю, Вів зніматиме мій сором на камеру.

– О, вона точно зніматиме, – погодився Тай. 

– Що ти там казав про коаліцію? – склавши руки на грудях, спитала Вів.

***

Вівіка гадки не мала з якого переляку вирішила розказати про всі свої тривоги тітці. Це ж навіть нелогічно. Жінка не приховує неприязні, скоріш за все взагалі зловтішатиметься. Та Вів неначе відчувала, що потребує думки збоку. Есті, хай і намагалась, та її поради зводились до того, що вони однакові й обоє мають просто поговорити. Та розмов замало. Вів уже говорила з ним і все це скінчилось. 

Напруга нікуди не зникла, хоч вони і спілкувались наче нормально. Та не могла вона дружити з тим, кого кохала, не могла бачити друга у тому, з ким ділила ліжко. Але і повернути все назад, вона теж не могла. І це починало дратувати її. Вівіка неначе була прив’язана до почуттів, яких і даром не хотіла.

Тітка довго мовчала, розмірковуючи про почуте. А тоді, поглянувши на небогу, мовила:

– Хочеш пораду?

– Від тебе? Ніколи, та відчуваю, що ти все одно її мені даси.

Джаклін хитала головою.

– Якщо Тайлер і справді кохає тебе – ця ситуація змінить його.

– Сумніваюсь. Все скінчено.

– Думаю, у вас все дуже далеко від кінця, – замислено мовила вона. – Категоричністю ти в матір, проте Гарві завжди мав надію. Навіть коли всі обставини вказували на зворотне. І повір, я терпіти його за це не могла, та він нерідко мав рацію у тому, в що вірив. Ти і сама це відчуваєш – крихітну надію, що ще не все втрачено.

Вів зустріла погляд тітки.

– Як це може на нього вплинути? Чхати йому на мої почуття він все викрутив так, як захотів.

– Ну, ти не дуже вмієш їх проявляти, Вів’єн. Не кажу, що Тайлер значно перевершив тебе у цьому. Проте зараз у тебе є прекрасний шанс з’ясувати без зайвих емоцій та пристрасті, чи справді він той чоловік, з яким ти хочеш бути.

– Ти про майбутнє?

– Так. Саме про нього. Цей складний період як лакмусовий папірець. Якщо він буде драматично вибачатися за кожної нагоди, страждати на самоті і спокійно приймати твою чергову гру, ніби з тобою все добре – перевірку він не проходить. Це значить, що він прагне покращень, але, щоб все вирішувалось якось саме, без його дій. Тягти його все життя…– Джаклін хитнула головою, – це не те майбутнє до якого варто рухатись.

Вів нахмурилась.

– Якщо ж він повернеться до початку і почне згадувати за що ти взагалі могла його цінувати, якщо буде поруч і зробить роботу над власними помилками – діло з нього буде. Будь твердою, Вів’єн. Він вже оступився і ти відпустила його. Та це не обов’язково кінець. Це може стати міцним фундаментом для нового початку, але тільки якщо, і почуй мене, дитино – ви обоє для цього працюватимете.

***

Вів рушила до дверей.

– Ти гуляти? – спитав Тай.

Дівчина примружилась. Бляха, тільки б він не пішов слідом. Вони ж уже гуляли сьогодні, знайшли чергових дурників, цього досить. Їй треба залишити цей дім хоча б на годину. 

– Так, – тихо мовила вона.

Тай кивнув:

– Вдягни теплішу куртку, там вітер здійнявся, я змерз, як цуцик, доки машину мив.

Вів пирхнула, потягнувшись по іншу куртку і озирнулась:

– Ти не будеш йти за мною?

– Якщо тобі треба компанія – можу піти, – не підводячи очей з монітора, мовив він. – Якщо ні – зачекаю на тебе тут, маю ще певні справи. Тільки не виходь за межі безпечної зони, будь ласка.

Вівіка здійняла брови. Очманіти, хто це такий і де Тай з його пунктиком на “ти сама туди не підеш”? Міркуючи про це, вона штовхнула двері і вийшла на двір.

Телефон задзвонив, виводячи дівчину з думок. Побачивши номер, Вів здійняла брови та прийняла виклик:

– Не може бути! Сама Джаклін Аллен вшанувала мене увагою!

– Вів’єн, – урвала її тітка.

– Тітонько?

– Завтра і до кінця тижня не приходь. Мій будинок оброблятимуть від шкідників.

Вів нахмурилась.

– Слухай, добровільна евтаназія, звісно існує, але тобі не здається це радикальним?

Тітка зітхнула.

– Я не лишатимусь в домі на цей час, господи! Поїду у спа, вже все забронювала.

– То давай я з тобою поїду. Сто років у спа не була.

– Обійдешся. Мені треба тиша, спокій і масажі гарячим камінням, без твого обридливого бурмотіння.

– Що ж…гаразд. У такому разі чекай на дзвінок.

– Навіть не думай.

– Я тобі телефонуватиму. Двічі на день.

– Один раз на два дні.

– Двічі на день, я не торгуюсь.

– Один раз на день, о тій годині, коли ти приходила. Не частіше, інакше вимкну мобільний.

– Домовились.

Джаклін, не прощаючись, завершила виклик. Вів не розуміла чого, та їй від усього цього було геть неспокійно. 

Прогулянка вийшла короткою. Вів повернулась до дому і всілась на канапу. Довгий час дівчина міркувала, втупившись у одну точку. Тай помітив цей її стан, та не хотів втручатися.

– Заварити чай? Або какао?

Вів хитнула головою.

– І випереджаючи твоє питання: нічого не сталось, – зітхнула вона. – У мене все гаразд.

Це нагадувало мантру. Але Тай лише кивнув:

– Якщо раптом стане не гаразд, я – на кухні, добре?

Тай кивнув, залишаючи кімнату. Вів певний час сиділа на канапі, міркуючи. А тоді підвелась і рушила на кухню, мовчки всівшись за стійку.

Тайлер повернувся, поставивши чашку на стіл і сів за ноутбук. Обоє більше не зронили і слова, але Таю було приємно, що Вів прийшла до нього і була поруч. Це уже якийсь рух, хіба ні? Хай мінімальний, та все ж…

***

Вівіка почувалась дивно наступні дні. Їй постійно кортіло плакати, все викликало напругу і втому, дівчина повсякчас прагнула втекти з дому чи з кімнати.

– Ти просто втомлена, – говорила їй Есті. – Твоя нервова система зараз перевантажена. За останні місяці на тебе випало забагато, а те, що ти приховуєш почуття, ховаючи їх за чимось іншим – виснажує тебе.

– Ти почала ходити до психолога? – звела брову Вів.

– І не мрій, – пирхнула подруга. – Просто кажу, що бачу.

– Ну, так. Аналізувати інших значно легше, ніж себе.

– Ви маєте поговорити.

– Ми вже поговорили.

– І що тепер? Будете далі вдавати, що все гаразд?

– Таким був план, – провівши кігтем по подушці, видихнула Вівіка.

– Дурний план, Вів, – хмурилась Есті. – Нічого ж не зміниться.

– Я маю йти.

– Не ховайся від мене. Я хочу добра для тебе, для вас обох.

– Я знаю. Та краще мені від того, вже вибач, не стає. Я не знаю, що робити. Але все це тисне на мене. 

Есті зітхнула.

– Дзвони мені, щойно відчуєш потребу, гаразд? У будь-який час – я відповім.

– Навіть у момент, коли той красунчик буде з тобою розважатися?

Есті всміхнулась, хитаючи головою.

– Що у вас? Трахаєтесь, сволоти?

Подруга розреготалась:

– Так, навіть досить часто, та я не хочу сипати сіль на рану.

– Ні, чого ж... Я рада за тебе. Хоч у когось все гаразд у стосунках.

– Ну, Кессіді я простим хлопцем назвати ніяк не можу, – хитнула головою Есті. – З ним теж бувало складно.

– Але ж все добре зараз?

Есті кивнула:

– Все просто чудово.

– Гляньте на неї, закохана по самісінькі вуха!

– Тихо! – прошипіла вона, регочучи.

Вів раділа за подругу, незважаючи на те, що Кессіді чогось викликав у неї підозри. Вона не могла це пояснити, та щось у ньому дуже відштовхувало, щось вислизало з пам’яті щоразу як вона намагалась вхопитися за ту думку.

***

По телевізору завершувався фільм, який обоє, на диво проглянули від початку до кінця. Та вже на фінальній сцені, де герої нібито здобули омріяне щастя і мирний будиночок на березі річки, Вівіка раптом розплакалась.

– Вів? – схопився Тай. – Ти чого?

– Все гаразд, – плачучи, мовила вона.

Тай зітхнув, посунувшись до неї. Вівіка так часто казала це, що вірити у цю фразу ставало дедалі важче. Він поклав руку на її плече.

– Кажу ж: я в нормі.

– А я ні, – раптом відповів він. – Почуваюсь, неначе з похмілля.

Вів підняла на нього заплакані очі.

– Знаєш той момент, коли ти нічого не пригадуєш, а тобі показують фото і відео того, що ти чудив на п’яну голову, де блював, де падав, словом – повний набір. Тільки у моєму випадку ще гірше: я все це пам’ятаю. 

Вівіка пирхнула.

– Тож, я не в нормі. І з цим все гаразд, бо норма штука мінлива, згодна? Сьогодні краще – завтра гірше. Головне, щоб був хтось з ким це можна розділити.

Вів опустила очі.

– Я не обов’язково натякаю на себе, – знизав плечима він. – У тебе є Есті. І придурка Гарта списувати не можна.

– Він не придурок.

– Гаразд, так, я помилився. Але погодься, за його виступ у тому ресторані, ми мусили номінувати його на ідіота всього, бляха, тижня. Це я так…просто звертаю твою увагу.

Вівіка поглянула на Тая і реготнула. Він і сам всміхнувся. По телевізору почався фільм “Догма”, який обоє бачили ще, коли були підлітками. Таю тоді подобались фільми Кевіна Сміта, Вів же, ще тоді вважала їх дурнуватими. Тож цю кінокартину вже не дуже пам’ятала.

За певний час Вівіка заспокоїлась, тож обоє перейшли до мовчазного перегляду. 

Та коли у кадрі з’явився персонаж Азраеля, Вів раптом напружилась. Тай повернув до неї голову:

– Якщо хочеш – можемо вимкнути, я забув про це.

Вівіка хитнула головою.

– Це лише фільм. До того ж реальна Азраель має абсолютно інший вигляд.

– Так. Крила, замість рогів, як мінімум.

– Один хрін. Янголи і в половину не такі святі та благородні, як нам втирали всі ці роки.

– Думаєш, вони всі такі?

Вів поглянула на хлопця. Тай знизав плечима.

– Не думаєш, що з ними як з людьми? Є сволоти, але десь є і нормальні?

– Про демонів так само думаєш? – звела брову Вів.

– Я не вірю у всі ці абсолютні речі. Світ не біло-чорний. Думаю всюди є найкращі представники свого виду, і так само найгірші.

– Йосип драний, коли ти так помудрішав? – глузливо спитала вона.

Тай реготнув.

– Певно, ще з моменту, як мало не сконав.

– Тобто?

Хлопець помовчав, міркуючи.

– Коли мене реанімували, я бачив янгола. З косою і чорними крилами. Він бив мене у груди, доки я не прокинувся.

– Ти не розповідав про це, – помітила Вів.

– Не розповідав. Я тоді думав, що це галюни, кисневе голодування, шок і все таке.

– Ну, мозок завжди шукає раціональне пояснення тому, чого не розуміє. Це нормально.

– Коли Азраель була у твоєму тілі, я одразу помітив зміну. Вона сподівалась, що буде непомітною. Та…її хода, звички, навіть погляд – все було не твоїм.

– А Есті? Вона помітила щось?

Тайлер хитнув головою.

– Вона думала ти заклопотана і від того на себе не схожа. Я не міг пояснити їй, що у тебе вселився янгол, це було б…

– Шалено. Навіть така релігійна людина як Есті б навряд чи це прийняла.

– Але я почуваюсь жахливо, що не розповів. Вона весь час питала…хвилювалась за тебе, а я лише белькотів щось, що не можу розповісти.

– Треба придумати як розказати про це. Томмі не дарма записував нам те відео. Він весь час говорив про те, що ми маємо бути щирі одне з одним. Навіть після смерті це єдине, що його турбує.

– Думаєш, через це він не знаходить спокою?

Вів знизала плечима.

– Складно сказати. Якщо Габбі казав правду, то стан тих, до кого вони прив’язані може впливати на них і після смерті. Я не хочу, щоб Томмі страждав. І не хочу засмучувати Есті. Вона вірна нам завжди, це найменше, що ми можемо.

Тай кивнув.

– Та все ж, я б волів розповісти про це особисто. Тож, підготуємось, а коли повернемося…

Вів кивнула, повертаючись очима до фільму.

– Ніколи не думав, кому люди насправді моляться? Богу, який створив світ, чи Ісусу?

Тай повернувся до Вів.

– Я думаю до того, що створив світ. Все ж він відповідальний за все лайно, що падає нам на голови. Ісус типу його син, хіба ні?

– Так, але ж він теж бог.

– Напівбог. Мати ж була смертною. Він теж еліта, бо поніс жертву за невдячне людство. Але навряд чи щось дуже там вирішує.

Вів пирхнула, прикусивши губу.

– Як Азраель поводилась під час всього?

Тай зітхнув.

– Вона нагадувала мені нас перед важким завданням. Тільки їй для важливої мети треба було прибрати не лише поганця. І це викликало у неї сум.

– Сум…а як же.

– Ні, справді. Я звісно гнівався за неї щодо цього, та розумів, що іншого виходу не було.

– Як це не було?

– Поміркуй сама: якби Вершник залишив тіло Джима і перемістився у інше – той би все одно помер. За будь-яким розкладом – хтось би загинув.

– Мене дратує сама концепція. Якщо Чума був таким козлярою, як йому дали втекти? Чого не вбили ще там? І чого прийняти людську жертву повинні всі, наче так і треба? Це ж маразм!

– Янголи взагалі ще ті маразматики…

– О, так. Просторікують про долі, причиново-наслідкові зв’язки і переконують тебе у тому, що все це не дарма.

– Саме так!

Вів поглянула на Тайлера, реагуючи на раптову бурхливу реакцію.

– Є щось ще?

Тай мовчав. Вівіка здійняла брову:

– Вона щось сказала тобі про мене, чи не так?

Хлопець зітхнув. Якщо розповість може подумати, що він це вигадав, аби зманіпулювати. Збрехати? А в чому сенс такої брехні? Вони постійно мовчали про щось, бо говорити важче. Це сталось, це відповідь на її питання. Тож, варто бути чесним. Хоч колись.

– Сказала, що я – твій якір.

– Мій, що? – пирхнула Вів.

– Ніби ми мали зустрітись від початку і ти йшла саме туди, де я чекав на тебе. І так все життя.

– А, то це доля, – Вів закотила очі. – Я звісно знала, що фатум ще те лайно, та не настільки ж. До чого вже ті янголи не вдадуться, аби виправдати власну безвідповідальність. Серйозно, щоб здешевити сюжет нашого життя їй варто було ще натрусити, що ми повинні хай там що бути разом, інакше…

– Світу настане гаплик, – клацнув пальцями Тай.

Вівіка глузливо пирхнула:

– Якщо світ і знає про наше існування – йому на це начхати, не обманюйся.

Тай реготнув.

– Твоя правда.

Вони всміхнулись одне одному. Тайлеру кортіло обійняти її, взяти за руку і скоротити відстань у всьому: у спілкуванні, у розташуванні, аби не було між ними тих стін, що заважали.

Та це було зайве. Наближаючись до неї зараз, він би просто почав тиск. А Вів і так була розгублена. Він бачив як важко їй останні місяці, дівчина була виснаженою усіма подіями, Тайлер прагнув більше ніколи не ставати одним із тригерів, через який їй погано. А значить – має лишатись на місці, та бути при цьому у полі її зору. Щоб Вів знала – він буде поруч, щойно знадобиться, та не намагатиметься силою нав’язати власну присутність.

– Піду, певно спати, – зітхнув Тайлер, підвівшись. – Ти ще сидітимеш?

– Так, я зроблю тихіше, – кивнула вона.

– Дякую. Гарних снів.

– І тобі.

Вів провела його поглядом і всміхнулась, повертаючись до фільму, та думками вона була далеко від сюжету.