Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Two Feet – ADHD

Тайлер не міг пояснити собі відчуття, які сповнювали його щоразу, коли Вів поверталась із місії. Звідки у неї енергія? Звідки дивовижний спокій? Звісно, Ілай, як і всі виродки, чиї життя вона забрала, не варті щоб за ними побивалися, та жорстокість Вівіки, первородна, глибинна без натяку на жаль, завжди лякала Тайлера.

Людина, що була настільки безжальною у таких речах навряд чи здатна на достатній рівень емпатії. Він не помічав цього у ній. Вів переймалась людьми яких любила. І тільки. Стороння особа, яка наче ніяк її не стосується – не викликала у дівчини жодних емоцій. Ні гніву, ні співчуття. Це наводило на думку, що він кохав абсолютну психопатку і не знав, чи не перетворився на такого ж самого.

Після вбивства Ілая, обоє ще кілька днів перебували у дивному очікуванні. Вів вкотре повернулась до того стану, коли знешкодила Малроуза старшого, за вбивство власних батьків – справедливість неначе встановлено, та омріяного полегшення це не принесло. Близьких уже втрачено. Втрачено назавжди.

Виходити з образу було зарано, Вівіка ще мусила дати покази поліції, від особи Марти. Кілька важливих дзвінків, детективи були не рівня Торнтону – формально розпитали її про вечір і що сталось із пацієнтом. Вимкнення камер пов'язали зі збоєм мережі, під час якого на півтори хвилини вимкнулось все обладнання та охоронні системи. Добрі зв'язки у поліції посприяли тому, щоб глибоко копати не стали. Все складалось пречудово, Вів не могла натішитись.

Відмившись за шостим разом від мила, що в’їлось їй у шкіру, аби максимально відповідати зовнішності Марти, Вівіка видихнула. Її дратував чужий аромат на тілі, не подобались лінзи, зовнішність, змінена макіяжем і дурнувата перука.

Найдужче їй бракувало довгих нігтів. Знайти нормального майстра манікюру у цьому місті було непросто. Та дівчина нарешті поверталась до себе.

А разом з тим повертала собі й звичні тривоги та хвилювання. Синтія припинила їй снитися кілька ночей тому. У тих снах жінка звинувачувала її у власній смерті. Не складно було здогадатись, що дівчину мучить її власне сумління. Кожна наступна думка чи згадка про жінку, занурювала тіло у стан заціпеніння. Сльози навертались на очі, а біль через втрату ставав нестерпним. Вів судомно видихнула, зіщулившись. Кортіло тікати, забутись хоча б на мить. Просто жити. Доки є така можливість.

Вона відчинила шафу. Рука сама потягнулась до білої сукні. Колір життя, як казала Синтія. Колір, що має стати знаком – попри все, вона житиме далі. Житиме добре на честь тих, кого втратила. Хай як їй болітиме, хай як вона почувається винною за їх смерть.

– Куди ти? – спитав Тайлер, коли дівчина вийшла до вітальні.

– Якщо я проведу ще бодай хвилину у домі, що просмердів цим клятим милом і постійною тривогою – просто збожеволію. Тут неподалік проходить вечірка. Хочу навідатись. Ти йдеш?

Він, звісно, може б і не йшов, якби дівчина обрала для вечірки іншу сукню. Ця була з корсетом, з-під якого визирали принадні вигини грудей і спідницею, що лягала до ніг красивими хвилями, відкриваючи стрункі ніжки, Тай відчув голод, який тамував досить довгий час.

Він відвів погляд, збираючись з думками. Прагнення Вів тікати було йому зрозумілим. Тайлер і сам перебував у тому ж стані, тож добре знав як Вівіка страждала. Він бачив це у її очах, бачив чим продиктоване це бажання піти на вечірку. Після ліквідації Малроуза, хлопець усвідомив, що скучив за нею, хоч вона була з ним у одній будівлі весь час. Та дистанція ставала набридливою, а проблем було настільки багато, що Тай і сам ловив себе на бажанні просто забутися і відволіктися.

***

Вечірка була відкритою, вхід вільний. Люди просто танцювали босоніж на газоні. Хтось був вбраний у костюми з бразильського карнавалу, розмахуючи пір’ям та щеголяючи відвертим одягом. Хтось у кігурумі, підстрибував під музику. Тут була достобіса різноманітна аудиторія. Це вечірка не рівня Вівіки, та все ж, дівчина заплющила очі, похитуючись у такт музиці. 

Тай взяв собі пива і коктейль для Вів, спинився біля круглого столика зі стоячими місцями, окинув поглядом натовп.

– Як тобі тут? – спитала Вівіка, повернувшись до нього.

– Поки тут безпечно. Нікого підозрілого не бачили, – прокоментував він.

– Я питала не про це, – зітхнула вона. – Розслабся хоч на мить.

Тай стиснув щелепи, а тоді відпив пива. До них наблизився один з танцівників. Синя сорочка у паєтках була розстібнута, відкриваючи підтягнутий смаглявий торс. Блискуче чорне волосся, білосніжна усмішка із ямочками на щоках. Він захопливо подивився на Вів, спиняючись:

– Синьйоріно, дозволь запросити тебе на танець? 

Дівчина окинула хлопця поглядом.

 – Як тебе звати, восьме диво цього грішного світу? – всміхнулась вона.

Тай закотив очі, зробивши три великі ковтки.

– Сеферіно.

– Цікаве імʼя. 

– А тебе як звати, янголе?

Вівіка пирхнула.

– Не забивай собі голівку.

– Тоді… може танець?

– І що буде потім?

– А чого б ти хотіла?

– Залежить від танцю, – знизала плечима вона.

Тайлер видихнув, відвівши погляд. Черговий доказ, що для Вів все це не має жодного значення. Як “забуватися” то вже на повну. І чим він думав? Гіркота сповнила рота, хотілось відвести погляд, втекти, забути про все, та чого він продовжував дивитись?

Чого спостерігав за вправним танцем Вівіки і того Сеферіно? Хлопець вів гарно, та й Вів однозначно володіла навичками. Була впевненою і пластичною. Сукня тріпотіла з кожним її рухом, змушуючи Тайлера тамувати подих і ревнощі водночас. Натовп звернув увагу на гарний танець і плескав в долоні на підтримку, хтось знімав на відео. Коли пісня скінчилась вони усміхнено кивнули одне одному. Сеферіно поцілував їй руку і пішов у натовп.

Вівіка ж повернулась до столика, пригубивши свій коктейль.

– З яких це пір ти танюєш сальсу? – спитав Тайлер, як йому здавалось абсолютно нейтрально.

– Певно з тих самих, з яких ти знаєш що то була сальса, – відсунувши келих, відповіла Вів.

Тай закотив очі.

– Йдеш?

– А схоже, що я танцюю?

– Ну, і дарма.

Вона зробила крок.

– Ти куди?

– Танцювати, а ти далі ціди своє пиво із поглядом серійного вбивці, – зітхнула вона.

– А що робитимеш потім? – спитав він, стискаючи келих.

– Не зрозуміла? – озирнулась Вівіка.

– Затягнеш красунчика у ліжко?

Вів зітхнула, повернувшись до столика.

– Я обіцяла собі розібратись. Випадковий трах з гарненьким танцівником мені з цим не допоможе.

Тайлер кивнув, відчуваючи раптове полегшення. Вівіка ж була напруженою, брови зійшлись на переніссі, щелепи були стиснутими.

– Ще скажи, що сердишся на це запитання, – пирхнув Тайлер, відпивши.

– Не треба чекати від мене необдуманих зв’язків зараз, Таю. Я безперечно люблю секс, і не приховуватиму, що така перева мене дещо дратує, та я не залежу від нього як ти думаєш. І може тобі здається, що природа моїх почуттів до тебе лежить саме у цьому, та я не певна, що це так. Бо мене хвилює твоє самопочуття. І мені не байдуже на те, що тобі погано.

Вона знизала плечима і повернулась на танцмайданчик.

Тай спостерігав за тим як різноколірні спалахи танцюють на її шкірі. Як вправно вона рухається під музикою, як підстрибує її волосся, м’яко опускаючись на плечі. Вона була бездоганною і від того ставало важко.

До будинку вони повертались мовчки. Вів, вочевидь гарно відпочила, а от Тайлер відчував як напруга, про яку він забув на довгий час, знову сповнює його. Ця сукня позбавляла його спокою. Вівіка була приголомшливою, від цього ставало важче дихати і ще складніше фокусуватися на інших думках.

Щойно вони увійшли до будинку, Тай відчув, як замкненість у спільному просторі викликає гаряче відчуття, від якого кортіло вийти на повітря. Вів зняла взуття і мовчки пройшла повз нього, випадково торкнувшись його плечем. Легкі хвости її сукні “погладили” його пальці, змусивши інстинктивно схопитись.

Вів повернулась, відчувши як щось тягне її за спідницю. Тай застиг на місці навіть не усвідомлюючи що зробив.

– Може…відпустиш?

Тайлер, неначе прокинувся, нахмурившись. Розчепив пальці, даючи Вів піти далі, та дівчина лише дивилась на нього.

– Таю?

Хлопець важко ковтнув. Повітря ставало замало, ті парфуми, той запах, тепер уже нарешті її власний, знову сповнював легені, вганяючи хлопця у стан, якого він не мав певний час через обставини.

Він не витримував. Перебуванння у такій близькості на самоті з нею було катуванням. Її запах, її вигляд, одна її присутність у кімнаті, де вони вдвох – зводила його з розуму. Повітря ніби наелектризовувалось, а серце виконувало дурнуваті кульбіти, змушуючи кров приливати не туди, куди б йому хотілось. 

Він скочив і мовчки вийшов геть з будинку, Тай біг геть від ґанку, аж доки не опинився біля самих воріт посеред ночі. Довкола пахло нічними фіалками, прохолода вечора тамувала жар, що прокотився його шкірою кілька хвилин тому у задушливому будинку. 

Небом раптом прокотився грім, Тайлер здійняв очі догори і побачив як скупчились важкі темні хмари. Нічого він не чекав зараз так сильно як зливи. Нехай дощ змиє всі його тривоги, всю тугу за тим дурнуватим відчуттям полум’я, що лишив по собі присмак її губ і заполонив голову від самого моменту, як вони вперше поцілувались.

Почувши як гупнули двері, Тайлер мало не вилаявся. Не зараз, тільки не це.

– Таю? Все гаразд?

Він заплющив очі, не розвертаючись. Почав накрапати дощ, це викликало у хлопця полешгення.

– Йди до будинку, Вів. Я в нормі.

– Що сталось? – її голос був ближче, вона стояла прямо за ним.

– Йди, зараз почнеться гроза.

– Ну, я не з цукру, наче, – хмикнула вона. – Що з тобою?

– Я просто вийшов подихати.

Пустився сильніший дощ. Сизий серпанок сповнював простір. Відгороджував їх, неначе стіною. Таю подобалось це відчуття. Він насолоджувався тим, як вода робить його одяг важчим, як краплі стікають розпашілим обличчям та шиєю, як збудження тліє, неначе застигаючи десь під шкірою.

– Та, що з тобою? – вона торкнулась його плеча, розвертаючи хлопця до себе.

Її волосся намокло і закрутилось довкола вологого обличчя. Дідько, через цей клятий дощ вона була ще більш привабливою. Хіба це можливо?

Відчуття, якому Тай радів всього мить тому, тепер підсилене тим, що він бачив, розбилося. Збудження розгорілося з новою силою, прискорюючи його дихання, дратуючи.

Вона на мить опустила очі, він прослідкував за її поглядом. Біла футболка з принтом імперського шутрмовика із «Зоряних Війн» намокла і прилипла до його торсу, вимальовуючи вигини його м’язів. Вона спостерігала за цим довше, ніж мала. Довше, ніж Тай міг би витримати. Потім підвела очі, зустрівшись поглядом з ним і підійшла ближче. Хлопець затамував подих, відчуваючи, як все його тіло починає тремтіти. 

– Тобі холодно, – помітила вона. – Повертаймось.

– Це не від холоду, – прохрипів він.

Вона уважно спостерігала за ним ще мить. Дощ все йшов, стікаючи гладенькою шкірою, лишаючись дрібними крапельками на віях та бровах. Тай не знав скільки ще витримає. Найкраще для неї було б зараз просто піти. Та Вівіка була впертою, як три чорти.

– Прошу, вертайся в дім, – мало не благаючи, сказав він.

– Чому?

Тайлер опустив очі, відчуваючи, як від пристрасті починає тремтіти всім тілом. Вів дивилась на нього ще певну мить, а тоді наблизилась. Їх груди торкнулись, дихання було прискореним, Тай підняв на неї очі. Трясця, яка вона гарна, це було нестерпно. Її погляд, дотик, коротка відстань, ця клята сукня – все збуджувало його до нестями. Вів поклала руки на його щоки, наближаючи до себе і поцілувала.

Дотик вологих від дощу губ сприймався гаряче, неначе обпікав його. Збудження починало становити серйозну проблему, позбавляючи Тайлера хоч якихось думок, крім, власне чіткої інструкції, як те збудження реалізувати і якнайшвидше.

Її кігтики торкнулись вигину його щелепи, опустившись на шию. Друга рука торкнулась потилиці, її пальці загубились у вологому волоссі. Дощ невпинно лився, зрощуючи їх прохолодною вологою. Їх тіла зіткнулись, притиснувшись одне до одного так близько, що неприємно холодний одяг починав завдавати незручностей. 

Тай поривався стягнути з себе футболку, так йому кортіло відчути дотик оголеної шкіри. Вони цілувались палко і нестримно, викинувши всі сумніви з голови, він піддався натиску Вів, міцно зчепивши руки на її талії. 

Грюкнули ворота. Тайлер притиснув Вів спиною до металевих дверцят, не розриваючи поцілунку. Він цілував її жадібно, ніби намагаючись вивчити кожен міліметр її губ, запам’ятати смак і аромат, закарбувати в собі. 

За мить дощ став ще сильнішим, краплі здавались важкими, неначе били їх голови, обличчя та тіла. Розплющити очей при такому тиску було майже неможливо.

Вівіка схопила Тайлера за руку і побігла з ним до будинку. Вже на ґанку вона повернулась до нього, цілуючи знов, а тоді штовхнула спиною двері.

Його руки вперлись у одвірок, неначе він ще прагнув чинити спротив тим жалючим почуттям, що мав тієї миті. Та поцілунки Вів туманили його розум настільки, що зависнувши у вході ще якусь мить, Тай ривком відпустив одвірок і міцно обійняв дівчину, практично ввалившись у будинок.

Вони не припиняли цілуватись дорогою до спальні, він задкував, під її натиском, просуваючись спиною до кімнати. Коли вони нарешті опинились всередині, Вів потягнула його футболку, кинувши її вбік, а та, важка від вологи, шумно впала долі.

На хвилину відірвавшись від губ, Тай почав цілувати її щоки, її шию і ключиці, спинившись на верхній частині грудей, що визирала з-під затісного, як на його думку корсету сукні, що промок до нитки, а тоді різко відпустив Вів.

– Що таке? – спитала вона, задихаючись, її погляд був сп’янілий поцілунком, а губи здавалось налилися.

– Пробач, тобі краще сьогодні поспати деінде, – хрипко сказав він.

Вів нахмурилась.

– Чому?

– Бо якщо ти лишишся, я не зможу стриматись.

– Стриматись?

Він подивився на неї з осудом.

– Я не можу більше. Не можу дивитись на тебе і вдавати, що нічого не відчуваю. Вдавати, що не хочу, щоб все це сталося. 

– Як і я.

– Не бреши мені.

– Я не брехала тобі ніколи, Таю, – вона підійшла ближче, потягнувшись до корсета.

– Припини, – застеріг він.

Вів одним рухом розшнурувала корсет і дозволила йому зісковзнути з себе. Тай вперше бачив корсет який знімався так легко. Та він не встиг замислитись про це, бо з її вологого тіла почала зісковзувати легка сукня, коли та опинилась біля її ніг, а Вівіка лишилась перед ним топлес у тонкій мереживній білизні, хлопець вже не був здатен думати взагалі. Серце його враз прискорилось.

– Я нікуди не піду, бо я знаю, чого хочу, – спокійно відповіла вона, підійшовши ближче. – А ти? Ти сам знаєш, чого хочеш?

Він дивився на неї кілька секунд, вони застигли, щоб зробити вдих і знову злились у поцілунку, міцно притискаючись одне до одного.

– То… – прохрипів він, не відпускаючи її зі своїх рук. – То чого ти хочеш?

– Тебе.

Тайлер підняв очі, що горіли бажанням і здивуванням одночасно, не сказавши нічого більше, він підняв Вів на руки, дозволивши їй охопитити себе за стегна ногами, і повалив на ліжко, цілуючи тепер не з острахом, а з впевненістю.

– Ти вже мене маєш, – прошепотів він.

Кожен рух здавався тим, що було необхідно, неначе нарешті вони обоє були на своєму місці – поруч. Кожен дотик був трепетним і збудливим, а тілом розливалось приємне тепло, що змушувало бажати більшого. Не було жодного хвилювання чи тривог, лише нестримне бажання нарешті пізнати одне одного ближче, стати єдиним цілим і не відпускати. 

Тай був вправним, ніби знав всі потреби тіла Вів, наче вони вже робили це безліч разів і він знав про неї все. Крізь хвилі нестримного задоволення, що накочувались на дівчину, вона всміхнулась: він і справді знав про неї все. Єдиний на цьому світі, хто справді знав.

Коли вони стомлено повалились на подушки, тяжко дихаючи, Тайлер дивився на стелю. Жар з часом починав стишуватись і прохолодне повітря танцювало на оголеній шкірі. Дощ уже припинився, і все здавалось хлопцю дивним сном. 

«Дідько, як же це було добре», – думав Тайлер. 

Такий секс одразу вписуєш до списку знакових. Втім у хлопця не було такого списку. Він ставився до нього, як до однієї з фізичних потреб і не мав нагоди займатись цим з людиною, яку кохав. Бо, власне, кохав все життя єдину жінку.

Мабуть тому цей секс здавався таким сильним і близьким. Бо вони знайомі давно, бо він мав почуття до неї і хотів славити її тіло, зробити все для вдоволення коханої. І Вів відкрилась йому, відповівши тим самим. Тай ніколи не відчував такої уважності до власних потреб, задоволення і комфорту. Її пестощі піклувались про нього, гамували біль і розжарювали тіло і душу. Ніби це було всім, чого він потребував у житті.

Але коли збудження вщухло, жар повністю змінився прохолодою з відчиненого вікна, а простирадло охолонуло, Вівіка здавалась відчуженою. Вона лежала поруч, не зронивши ні слова. Тайлер відчув паніку.

«Якщо вона піде, значить все це не мало значення», – подумав він і став чекати, що вона робитиме далі.

Вівіка ж в цей момент не могла надивуватись відчуттям повного задоволення і цілісності. Секс для неї зазвичай був чимось цілковито буденним, після нього тіло було в порядку, а от душа здавалась пустою і виснаженою. Та тут все було геть інакше.

Та кількість емоцій, що захопила її під час їх взаємодії, досі не вкладалась у голові. Пам’ять підкидала швидкі спогади з різних збудливих моментів і вона відчула як тремтить від вдоволення. Вівіці страшенно хотілось, щоб Тайлер обійняв її і притис до себе. Кортіло повернути тепло, що вже зникало, вкриваючи шкіру прохолодою нічного повітря. Але він, здається, жалкував про те, що сталось. 

Це усвідомлення було болісним, бо було чимось новим для неї. Зараз дівчина відчувала наповненість, мабуть навіть щастя, і мала більше почуттів до Тайлера, ніж до цього. Та якщо він жалкує, якщо не хоче цього… Вівіка не була певна, що готова до такого. Дівчина швидко заплющила очі, щоб не дати сльозам побігти по щоці. 

«Ні. Я не ревітиму після сексу з хлопцем. Я ще маю залишки гідності», – подумала вона.

Вів зітхнула. Тайлер весь цей час не рухався, він незмигно дивився на стелю і дівчина відчула, як сильно зачіпає ігнорування її присутності після того, як вона розкрила перед ним не лише тіло, а й душу.

Раптом він порухав рукою, Вів зреагувала на той рух, відчуваючи як серце прискорено забилося.

«Якщо він зараз відвернеться, значить ця ніч була помилкою», – подумала тоді вона. 

В ту саму мить з собою боровся і Тай: 

«Я ж можу просто перевірити, так? Якщо це був лише секс, вона відкине мою руку і піде геть. Чи почне белькотіти, щось про відсутність інших доступних коханців абощо». 

Він повільно протягнув свою долоню і накрив нею руку Вівіки. Тайлер не дивився на дівчину, проте затамував подих, коли вона відповіла на його стискання.

Полегшення було майже фізичним, хлопець видихнув, заплющивши очі. Та тоді Вів здивувала його ще дужче – повернулась і міцно притислась до його грудей, обійнявши руками та закинувши ногу на його стегна. Тайлер обвив руками її голу спину. Ті знову затремтіли від шквалу почуттів. Він поцілував дівчину у маківку, міцно обіймаючи. 

«Невже ми маємо шанс?», – не вірив собі Тайлер. 

Проте його кохана була в його руках, після неймовірної ночі, яка змінила уявлення обох про те, якою може бути близькість, Вів тулиться до нього всім тілом і не збиралась тікати чи уникати почуттів. Хіба це може бути реальним? Він ніколи не вірив у такий кінець.

 ***

Першою думкою, коли Тай розплющив очі, прокинувшись на самоті у ліжку, було те, що всі події минулої ночі лише плід його уяви, чи дивовижний сон. Та подушка поруч досі тримала аромат Вів, її волосся, її парфуми. Вона була тут вночі. А отже…

Тіло сповнило приємне хвилювання. Це дійсно сталось. Тай підвівся, рушаючи у ванну кімнату. Сам не знав чого, та відчайдушно потребував душу. Аби прокинутись остаточно, вхопитись за реальність і переконатись, що сам він уже достатньо бадьорий, щоб прийняти всі виклики нового дня.

Одним з таких викликів, він сприймав подальшу реакцію Вів. Звиклий весь час готуватись до гіршого, Тай прокручував у голові, що робитиме, якщо подруга вирішить проігнорувати незручний факт, що вони вчора вночі займались неймовірним сексом.

Обтершись, він переодягнувся і вийшов на кухню. Вівіка, вбрана у блакитну коротку сукню, що від талії розширювалась у пишну спідничку, варила каву.

– Доброго ранку, – тихо мовив Тай.

Вів озирнулась.

– Привіт.

Тайлеру все ще не було зрозуміло, як Вів ставиться до вчорашнього. Дівчина загадково всміхнулась, наповнивши чашку кавою і поставила на стійку.

– Це мені? – здивувався він.

– Так, Таю. Я варю тобі каву. Хотіла піти плеснути у обличчя, бо спиш ти – хай бог милує.

Тайлер пирхнув. Тепер він взагалі нічого не розумів, та принаймні звична кусливість Вівіки була на місці.

Він опустився на стільчик, відпив кави і поставив чашку, піднявши очі на Вів.

– Ти б ще на задньому дворі сів, – мовила вона, звертаючи увагу на відстань між ними.

– Вибач, я…

– Дай-но вгадаю! Перевіряєш чи буду я ігнорувати тебе після вчорашнього?

Вівіка наблизилась до нього, спершись спиною на стійку. Тай окинув її поглядом.

– Яка мила сукня.

– Думаєш? – провівши ногою по його щиколотці, спитала вона.

Тай всміхнувся, відставивши чашку. Певну мить, вони дивились одне на одного. Нога Вів продовжувала злегка гладити його щиколотку. Хлопець підвівся, наблизившись до неї. Певний час вдивлявся у її очі, а тоді поцілував. Дівчина тієї ж миті відповіла на поцілунок, притиснувши хлопця до себе.

Кожна мить, коли вона проявляла ініціативу, торкалась його, цілувала чи притискала до себе – викликала у Тайлера неймовірне збудження і щиру радість. Дочекатись кроку від Вів часом було достобіса важко, тож, коли вона справді робила його, хлопець дивувався, тішився і жадав цього.

Поцілунок ставав глибшим і гарячішим, їх дихання важчало, а шкіра нагрівалась дедалі дужче. Тай вхопив її за талію, підіймаючи і посадив на стійку перед собою, його стегна опинились між її ногами. Ледь відірвавшись від її губ, Тайлер почав осипати поцілунками її шию. Вівіка відхилилась, відкриваючи йому більше простору для “маневру”. Рука Тайлера ковзнула вгору по стегну. Раптом хлопець спинився, піднявши на Вів жалючий погляд:

– А де твоя білизна? – хрипко спитав він.

– А нащо? – спитала Вів, звівши брову. – Я знала, що ти скоро прокинешся.

– О, то я такий передбачуваний? – криво всміхнувся Тай, задихаючись.

– Ні. Та певна, що тобі цього після вчорашнього хотітиметься не менше.

Тай пирхнув, наблизившись, а тоді поцілував її, здаючись нарешті пристрасті, що охопила його з самого ранку.

***

Чергова нудна передача по телевізору мало чим цікавила Вів і Тайлера, що лежали на дивані. Тай поклав голову на груди дівчини, а вона обійняла його ногами. День минав, про роботу думати геть не хотілось. Вони просто насолоджувались одне одним і цією миттю. Телефон завібрував на столі.

Вів повернула голову.

– Не підіймай, – прохрипів Тай.

– І це кажеш ти? – звела брову Вівіка.

– Так, схоже ти погано на мене впливаєш, – чмокнувши її у родимку над грудьми, прошепотів він.

Вів пирхнула, потягнувшись по мобільний.

– Це Есті.

– Ти їй не казала? – підняв голову Тай.

– Ні, ще.

– Треба підготуватись, – зітхнув Тайлер, підводячись.

– Ну, так, для початку вдягнути штани, – окинувши жагучим поглядом оголеного хлопця, мовила Вівіка.

Тайлер смикнув бровами, демонструючи найбільш хтивий вираз, на який був здатний і пішов у бік спальні.

Вів видихнула, вдягаючи футболку Тая і прийняла виклик.

– Привіт, лялю.

– Дзвонили з Орсон-пост, – одразу мовила схвильована подруга.

– І? – звела брову Вів.

– Ти ще не знаєш?

– Не знаю, про що? – застигла дівчина.

– Як про що? Я відправила тобі купу повідомлень!

– Даруй, я з вечора у телефон не зазирала. Була трохи, гм…зайнята.

Есті здійняла брови:

– Чекай, це футболка Тая? – пискнула вона. – Боже, потім розкажеш! – обірвала власний ентузіазм Есті. – Зараз є нагальна проблема.

– То що сталось?

– Тебе “засвітили”. Ми підготували статтю зі спростуванням, треба щоб ти затвердила перед відправкою.

– “Засвітили”?

Вівіка знервовано ковтнула. Тай залишив спальню, тримаючи ноутбук в руках, зблідлий, неначе смерть. Вона наблизилась, розвертаючи екран до себе. 

– От же срань! – видихнула Вів.

Десятки заголовків майоріли у стрічці:

Спадкоємиця імперії Гарві Аллена жива!

Дочка еко-мецената “воскресла” на Мангеттені. Як відома світська левиця жила під прикриттям тринадцять років?

Як фенікс: Вів’єн Аллен повстала з попелу! Де була принцеса еко-бізнесу понад десять років?