Спочатку:
На сторінку книги
Денис всю ніч не міг спати. Йому снилися якісь погані сни. Після того як Артура забрала швидка, він з Богданом помалу пішли додому. На душі було якось не приємно. І не те щоб вони дуже сильно налякалися. Просто таке для них було вперше.
Кілька хвилин тому ще людина була цілком собі здорова, врівноважена, мала якісь свої плани, потаємні мрії. І раптом все – кінець. Вони не могли ще ніяк повірити, що Артура може і не бути. Бо Ден підслухав, як фельдшер говорив не втішні слова і скорботно хитаючи головою сів в машину.
На його, Артура, місці міг бути і він, Денис. Можливо при інших обставинах. Але з таким же кінцем. І хлопцеві вперше стало страшно. Він почав усвідомлювати наскільки цінним є його життя. Наскільки воно дороге йому. Всі ті колишні викаблучування, бажання комусь щось доказати, різні екстремальні викиди – тепер виглядали зовсім інакше. Всі ті його колишні бажання, від яких в батьків десь не десь уже почали пробиватися перші сиві волосини, тепер виглядали безумством. Кому він що хотів доказати не раз? Та нікому.
Всю дорогу додому вони з Богданом йшли мовчки. Той теж мав про що подумати. Ця мовчанка гнітила. Але для кожного з них вона була необхідною. Вони дорослішали.
Наступного дня вони розповіли про все в класі. Всі слухали мовчки. Так, наче якусь розповідь. Ніхто не сказав ні слова, коли Денис закінчив. Ніхто просто не вірив, що настільки все серйозно. Люди не сприймають ситуацію доки не бачать її наочно. Їм здається, що хтось може щось перебільшувати або навіть вигадувати аби привернути до себе увагу. Так думають ті, хто саме так би і поступив. Зрештою, що їм до того? Люди не реагують на те, що стосується виключно когось іншого але не їх самих. Для них чужа смерть це статистика а не непоправне горе. Чуже життя для них мало що варте. Тому вони ним так легко торгують.
Все це закладається з молоду. В момент, коли людина ще формується. Коли вона лише ступає на свій шлях. На неї впливає сім’я, друзі, вулиця, суспільство. Інформація, котра заставляє її прийняти чиїсь бік. І не завжди цей бік може бути стороною добра.
Тут проблема вже навіть не в них самих а в тих, хто свідомо баламутить молоду душу, затягуючи її в прірву фальші і заставляє її вірити в неіснуючі ідеали. Це моральні злочинці. Але найстрашніше, що цими злочинцями часто, на жаль, бувають батьки. Люди, котрі зранку ідуть і б’ють поклони перед своїм богом, одягають маску благочестя на показ, строять з себе моральних і святих. Але за всім цим скривають своє гниле нутро аби потім, коли прийдуть додому або зустрівшись з своїми друзями-подругами вдосталь і з насолодою ритися в бруді, котрий вони так люблять. І котрий живе в них самих.
