Спочатку:
На сторінку книги
Після вечері всі троє поїхали до міста. Там мав бути концерт. Все як завжди. Але ж хочеться якось собі скрасити настрій в цей вечір. Чомусь люди вирішили, що саме посеред зими має починатися новий рік. Не, скажімо, на весні чи восени, коли найбільш логічніше з усіх боків. Але на початку другого місяця зими. Коли довкола холодно, сніг, голі дерева і вся природа відпочиває. Ну що поробиш. Така в них, людей, логіка.
Артур не їхав. Він мав все прибрати. Хоча, Лев Альбертович був не проти зачекати кілька хвилин. Проте хлопець відмовився. Він сказав, що не може поїхати бо має ще багато робити.
– На вечір ще треба йти до стайні. – сказав Артур. – Я не поїду.
Десь глибоко в середині він хотів. Бо як і кожна молода людина хотів вийти. Але свідомість стримувала. Вона глушила ці імпульсивні пориви. Не можна от так-от просто кидатися на першу-ліпшу пропозицію. Не можна кидати тих, хто для тебе дорогий заради кількох хвилин з новими друзями. Не можна.
Все має мати своє місце в системі цінностей. Інакше ти ніхто. Ти будеш бігати як собака за кожним і ніколи не матимеш ні внутрішнього спокою ні поваги. Артур більше не тримав образи ні на кого. Він відчував приязнь з боку Лева. Але й бігти ні за ким теж не хотів. У нього є своє життя, як на то пішло. І воно тут, поки що поруч з дідом і бабкою. І було би не припустимо з його боку все кинути і помчати на той же концерт. І навіть не тому, що справді була робота. А тому, що вони обоє тоді б залишилися в домі осиротілі, самотні зі своїм болем за пазухою.
Тепер, після того як він закінчив прибирати, помив увесь осуд і повністю прибрав на кухні, Артур піднявся до себе в кімнату. Він мав зробити ще одну дуже важливу для себе справу – написати одне повідомлення.
Хлопець сів, увімкнув комп’ютер і настрочив кілька рядків. Потім стер. Ні, так не годиться. Треба написати щось нормальне, розумне, адекватне а насипати заїжджених фраз, наче снігу за комір. Він кілька хвилин думав. А потім його пальці швидко забігали по клавіатурі вибиваючи потрібні літери. Все справу було зроблено. Він натиснув відправити, зачекав поки не появиться позначка, що повідомлення доставлено а тоді вимкнув комп’ютер і пішов різати січку. Робота ж стоїть а час іде.
