Спочатку:
На сторінку книги
Не лише одна Настя пригадувала собі, лежачи на ліжку. Богдан теж мав що згадати. Після Денисових слів і йому пам'ять повернула давно забуте. Хлопець ідучи додому сам, згадував собі моменти з минулого.
З Артуром вони дружили з дитинства. Але ця дружба була дещо однобічна. Бо Бодик, дружити дружив але не так щоб аж надто. Він швидше використовував авторитет свого друга для прикриття власних косячків. Ну, що гріха таїти – було таке.
Лише тепер він подумав, що якби він був тримався Артура – то тієї ситуації, яка мала місце точно не сталося б. Артур би йому не дозволив зробити таку дурницю. Він би добре відчитав друга за дурну ідею. А Богдан, розбитий слушними доказами, не ризикнув би.
Так, Артур мав слово, що не кажи. Тільки Богдан своїми постійними підсмішками і підколами дістав його так, що одного разу він просто пішов не обертаючись а їхня дружба залишилася в минулому.
Богдан ніяк не міг зрозуміти, чому Артур завжди сприймає все серйозно. Чому не може так розслаблятися як і він? Ну посміялися трохи один з одного, той що? Але ж ні, Артур такого не хоче. Він не любить підколювати інших. Він правильний постійно. Аж занадто правильний. Це Богдана трохи бісило. Бо на фоні свого чемного друга він виглядав так собі, не дуже.
Богдан якось хотів зайти в гості до Артура. Але все якось закрутилося і все не було часу. А коли одного недільного дня зайшов, то баба Дарина сказала, що Артура нема вдома і буде він пізно у вечері. Після того Богдан більше не приходив і нічого потім Артурові не казав.
Дружба. Це таке рідкісне явище, що в її справжність навіть повірити важко. У світі, котрий будований на вигоді і зверхності, щирість вкрай рідкий випадок. Вона дорога як діамант. Але її ніхто не оцінює належно. Принаймні доти, поки вона є поруч.
Так, Богдан мав доброго друга. Але своєю легковажністю сам його відсунув від себе. І лише зараз, на нього прийшло якесь наче прозріння. Та що вже тепер скажеш. Таке воно – життя.
Далі буде...
