Спочатку:
На сторінку книги
За вікном починався новий день. І для кожного він починався по різному. Артур, зійшовши на кухню і дізнався одну страшну правду а Ярина зайшовши в мережу – іншу, не менш трагічну.
Дівчина навіть уявити собі не могла, що той вечір для них з Олегом буде останнім. Все було добре. Нічого не передвіщало ніякої біди. Вони гарно провели час. Обоє були задоволені. Олег навіть мав якось набратися сміливості і прийти в гості до неї, офіційно як її хлопець. Мама сама натякнула Ярині аби та запросила.
Дівчина ще раз перечитала повідомлення від одного з друзів Олега. Вона не хотіла вірити в те, що там писало: «Олега більше нема». Вона відкривала те кляте повідомлення ще раз і ще раз аби впевнитися що це не чийсь брудний жарт або чорний розіграш. Але ні, це була правда. Потім їй написала одна знайома, котра розповіла, що у вечері невідомі напали на заправну станцію, де працював Олег і один з них, в ході сутички, вистрелив в хлопця. Рана виявилася смертельною. Олег дорогою до лікарні помер в кареті швидкої.
Ярина мовчки лежала і дивилася в стелю. Дівчина не могла ніяк сприйняти цього факту. Що людина, з якою вона ще вчора так мило спілкувалася, з якою вона будувала якісь плани на майбутнє, до котрої вона так звикла, більше ніколи не під’їде до її хвіртки, де буде чекати її в своїй машині, не повезе нікуди. Що ця людина мертва і більше ніколи не скаже їй ні слова. І все, що вони не доказали одне одному так і залишиться недоказаним назавжди.
Хотілося поплакати. Але сліз не було. Була якась не зрозуміла тиша в голові. Ні болю, ні смутку, ні істерики. Просто повний провал кудись в невагомість.
Лише коли мама зайшла аби нарешті розбудити дочку, бо час підганяв, Ярина просто не витримала і розплакалася. Нарешті її пробило. Мама не могла довго говорити бо спішила на роботу. Вона лише пригорнула дочку і пішла мовчки, розуміючи що слова тут зайві а Ярина відкинулася на подушку і ще довго плакала, згадуючи різні моменти їхніх з Олегом зустрічей, перебираючи думках всі сказані слова і фрази, котрі тепер уже не мали жодного сенсу. Таке воно, життя.
