Раді Вас бачити!

А тим часом, поки Артур орудував лопатою, Ден кляв всіх і все а Богдан корчив дурня перед Яриною, вся та компанія, котра сиділа в залі в другому ряді і заради якої і було все це влаштовано, дружньо перекочувала до місцевого ресторану, де і продовжили свою «роботу». Але вже дещо вільнішому стилі.

Всі були задоволені. Всім всього вистачало. Тому розмови протікали мирно і повільно переходили в найкращі побажання одне одному. Словом, цього разу все обійшлося, можна сказати. На відміну від минулого, коли було не так весело. Причому всім.

Тож голова, тієї всіє братії, котра оцінювала увесь потенціал цього небагатого містечка, навіть розщедрився на деякі обіцянки. А обіцяв він не багато не мало а цілу «корову». Інакше кажучи, просіть і ми вам дамо все, що зможемо дати!.

Після того вони почали збиратися вже назад до своїх кабінетів. Аби писати у товстих книгах потрібну опінію про проведений день.

– А що то за хлопчина такий виступав? – запитав один з поважних гостей пані Наталію. – Той, що так гарно виступив! – і він чітко описав зовнішність Артура.

– Це один з учнів. – відповіла та. – Він хлопець чемний. Завжди виступає. Вчиться добре.

– Це похвально. А скажіть, звідки він того вірша взяв, якого вкінці розказував? – продовжував допитуватися пан.

– То він сам його написав. – відповіла збентежено Наталія Адамівна. – Але ж то ви розумієте, хлопець молодий ще. Може надто емоційно щось. Хлопчина він добрий. Просто надто такий…

– А хто каже, що він поганий!? – перебив її чоловік. – Я би хотів ближче познайомитися з цим юнаком. Як би то можна було зробити?

Пана цього звали Валентин Аристархович. Він був членом комісії а заразом очолював якийсь напрямок в області. А ще, у вільний від роботи час, пан Валентин писав музику. І був досить не поганим музикантом. І можливо би навіть колись став в дну лінію з багатьма світилами цього напрямку мистецтва. Проте тепле крісло у високому кабінеті і солідна стабільна фінансова винагорода змушували його займатися тим, що йому було не так цікаво. Однак, маючи можливість, знайомства і вплив він іноді брався допомагати дітям, котрих він вважав достойними його погляду.

Про це знали. Але ніхто б ніколи не здогадався, що його погляд може зупинитися на Артурові. Це було дивно. І навіть не реально. А між тим пан Валентин хотів бачити саме цього хлопця.