Спочатку:
На сторінку книги
Надворі ледь-ледь починало розвиднятися. Ще вранішня зірка стояла високо над горизонтом. Від води тягнуло прохолодою. Трави ще були в росах. А легенький туман ще окутував землю. Десь далеко в небі заспівав жайворонок. Пахло літом.
На ставку, що приховався за схиленими над ним плакучими вербами хтось ловив рибу. А далеко, в селі чиїсь півень в черговий раз, в ролі будильника, нагадував усім що прийшла пора вставати. Бо час не жде. Як і корова в стайні. Десь в селі загавкала собака. То мабуть на їжаків, котрі ще нишпорили по садках в пошуках їжі. Аби як зійде сонце вони, як і всі інші нічні тварі, могли спокійно собі в своїй схованці спати, чекаючи на наступну супутницю-ніч.
Для всіх починався новий день.
Артур вже встав. І доки ще почався якийсь рух, хлопець встиг помити лице і піти поратися до стайні. В літку він завжди вставав так рано. І на те були свої причини.
Хлопець жив з бабусею Дариною і дідусем Трохимом. Вони ще не були такі чисто старі. Але й вже не такі молоденькі. Тож і лишня допомога їм ніколи не була зайва. А допомагати було коло чого.
Господарство Дарина Вітольдівна і Трохим Артурович мали не найменше в селі. Дві корови, пара коней, кури, свинка-дві. А дідусь ще й пасіку вже багато років тримав. Тому і роботи в літку було більше ніж досить.
Втім, роботою Артура було не налякати. Він це любив. Любив і тварин. А в чому любов проявляється? Правильно, у вчинках. От і вставав аби якомога швидше попорати худобу аби швидше випустити пастися. Бо потім, на спеці оводи як обсядуть – то й не буде спасу. А так більше часу проведуть на пасовищі. Ну і він за одно.
– Я вже дав сухого. – сказав Артур до бабуся, котра щойно вийшла з хати.
– Ти в мене молодець! – хвалила його старенька. – Зараз я подою, понапуваємо і підеш пасти. А ти тим часом йди до хати, що поїж.
Так відбувалося з дня в день. Артур був послушним онуком. Він ніколи не воркав до стареньких. А вони в свою чергу ніколи не провокували його на якусь безглузду сварку. Тай сварок в домі Бжільниченків ніколи не було. Бо всі знали свою справу. І кожен старався бути для іншого.
