Спочатку:
На сторінку книги
Анжела справді чекала відповіді на повідомлення, котре вона щойно надіслала. Дівчина і не підозрювала, що своїм таким неординарним способом зав’язати діалог наштовхнула Артура на зовсім іншу думку.
Вона і гадки не мала, що хлопець сприйме це як насмішку. І тому очікувала продовжити розмову. Можливо навіть з якоюсь надією дивилася на продовження спілкування але вже не заочно. Однак, ніякої відповіді не було. Дівчина не чекала такої реакції. Вона ще деякий час чекала але жодної відповіді не було. Анжела написала про все Ярині. Мовляв, так і так. Та лише розвела руками. «Спати, напевне, пішов» – відписала Ярина. Вона знала це напевно.
Анжела тим часом сиділа в своєму м’якому офісному кріслі, котре їй купила мама, приїхавши минулого року з-за кордону. Так, мама Анжели вже багато років там живе і працює. Тай тато теж. Вони поїхали коли дівчина заледве закінчила початкову школу. Нічого дивного в наших реаліях. Втім, дівчина якось звиклася з таким станом справ.
Вдома Анжела проживала з бабусею. А по суті сама. Бо Ніна Сергіївна жила поруч у своєму будинку. Тож контроль над онукою вона здійснювала так би мовити дистанційно. І це всіх влаштовувало.
А ще, нещодавно Анжела дізналася, що її батьки розлучаються. Кожен давно вже живе своїм життям. Просто до часу всі вдавали, що все нормально. Та прийшов час і кожен був змушений зробити свій вибір. Тільки от про неї, про свою дочку, ніхто надто в той момент не дуже думав.
– Ти вже досить доросла аби зрозуміти. – сказала якось мама.
Вдома бесіда про тата стала носити виключно холодний, темний характер. Оксана звинувачувала свого чоловіка в повній недбалості і безхарактерності. Хоча ясно було і без того, що за всіма цими мудрими словами ховалося зовсім інше. вона просто знайшла собі там якогось сеньйора. Але вдома хотіла виглядати жертвою а не спів відповідальною за розвал сім’ї. Втім, кому нині яке діло до того, хто як живе. Це кожного особиста справа. От тільки совість любить іноді ще де-не-де висовуватися з-під глибоких пластів різних кремів і припарок, часом нагадуючи про себе і про стандарти життя, які кожен намагається обходити стороною.
