Спочатку:
На сторінку книги
Тієї ночі Настя ніяк не могла заснути. Вона сіла за комп’ютер і довго переписувалася за подругами. Наче все було добре. Але десь глибоко в середині щось почало її гризти після Денових слів.
Артур їй завжди здавався скритним. Навіть не скритним а гордим. Він мало спілкувався. Ніколи нікуди з ними не ходив. Рідко коли встрявав в проблеми класу. Словом, такий собі ізгой. І вона вірила, що це він собі просто сам так вирішив всіх ігнорувати.
Їй, котра все життя звикла, що ягоди «ростуть на столі в тарілці, молоко в холодильнику а помити за собою тарілку це максимум» зрозуміти той факт, що ти ішачиш як дурний було не просто.
Для чого їй це? Адже тато працює в якійсь компанії, отримує пристойну зарплату і все купує. Мама теж на роботі. Тому Настя далека від таких реалій. Все є все що треба. А її головна ціль добре вчитися, закінчити, поступити, знайти багатого хлопця і одружитися. Ось і все. Все розписано наперед. Чорт. Як все просто.
І тільки зараз, поспілкувавшись з подругами, вона вперше відчула як її ідея про власне майбутнє дала тріщину. Все не так просто, як їй гадалося. Настя вперше за все своє життя відчула сором, що так повелася тоді з Артуром. Ні, він не егоїст. Він просто проживає своє життя. Леся писала, що бачила його місяць чи два тому з якоюсь солідною дівчиною. «Красива. Статна. Виглядає старшою за нього. Але то можливо лише мені так здалося. Вони гуляли разом парком».
Настя зайшла на сторінку Артура. Там нічого. Він ніколи не афішує нічого. Так, наче і не існує. Жодних фото, сторіс, згадок. Словом, ніяк себе не проявляє. Тому нічого дізнатися про нього не вийде. Навіть настрій не вгадаєш.
Дівчина лягла на ліжко і ще довго вдивлялася в темноту кімнати. Вона пригадала собі один випадок, коли вони всі після уроків пішли гуляти на озеро. Це було давно. Їм було років по десять тоді. Вони бігали, гралися, дуріли. Чогось їх усіх потягнуло на дамбу. Стара, іржава споруда не могла вмістити такої кількості, навіть дитячих, тіл. Тому вона зарипіла під вагою. А один з поручнів просто таки відпав. Настя, котра якраз сперлася на нього, пішла в воду. Там було не глибоко. Але так як вона не вміла плавати, то цього було досить. Всі стояли і з жахом спостерігали як вона борсалася у прохолодній воді. І тільки Артур поліз і витягнув її хоч потім і сам теж відлежав у лікарні з запаленням.
Після того вони повернулися до навчання і все згодом забулося. А вона так навіть і не дякувала йому. Ось так.
