Спочатку:
На сторінку книги
Ярослава Ігорівна почувалася ніяково, коли Артур зайшов до палати і казав, що прийшов її провідати. Жінка справді виглядала не дуже. Видно кляті празники далися взнаки. Або робота її так доконала. Але суть в тому, що зараз перед очима була зовсім не «залізна мадам» а цілком собі хвора старша жінка.
Пані Ярослава була розчулена. Вона не очікувала, що її провідають. Тим паче ті, до кого ставилася не дуже щоб аж. Тому прихід Артура змусив її по інакшому глянути на все довкола.
Ох, як часто ми помиляємося, не думаючи про наслідки. Як часто ставимо клеймо на тих, хто нас оточує. На рідних, близьких, знайомих, друзях. Як часто дивимося з презирством на людей, які на наш погляд є чимось гіршими від нас самих. Для нас вони виглядають якимись нижчими, другосортними, іншими.
Ми судимо по статусі в суспільстві, товщині гаманця, крутішому кріслі або посаді. Але забуваємо глянути і на зворотній бік їхнього життя. Ми не питає яким чином вони стали такими. Бо шукаємо власної користі від дружби з ними. А тих, хто не може нам дати нічого – відкидаємо, відчуваємо на задній план, поводимося з ними зверхньо, грубо, жорстоко. А часом саме вони єдині, хто знатний прийти нам на допомогу в потребі.
Артур не хотів обтяжувати хвору. Тому поклав куплені апельсини, посидів кілька хвилин, попрощався, побажавши швидкого одужання і пішов. А Ярослава Ігорівна ще довго не могла прийти до себе. Їй здавалося, що це привид влетів через двері аби сьогодні їй нагадати всі минулі гріхи, все її ставлення, всю свою нелюбов. Особливо до цього, нічим не примітного, хлопчини.
Не раз вона зривалася на нього, через невивчений урок чи запізнення. Не раз вона казала, що він нездара, якому «нічого не світить більше якогось задрипаного пту». О, скільки разів вона мала конфлікт з його дідом через своє ставлення. І кільки разів вона в душі ненавиділа і «старого дурня» і самого хлопчину. Прийшов час поглянути на все під іншим кутом і змінити свою думку.
Пані Ярослава вперше визнала свою помилку і скупа сльоза покотилася по її лиці.
