Спочатку:
На сторінку книги
Заледве встиг минути час обіду, як декому вже досить сильно не пощастило. Права в тому, що маючи багато «лишньої» енергії деякі з випускників почали впадати в дитинство. Не те щоб аж бавитися в пісочку, хоча може би було краще. Спочатку вони як то кажуть просто «дуріли». Але потім їхні невинні жарти почали набирати оборотів. І дійшло до того, що з вікна третього поверху вилетів чиїйсь кросівок. Як то сталося, всі потім клялися, що уяви не мають. Однак, цей предмет впав просто перед носом заучки, Ярослави Ігорівни, котра саме поверталася з килимка в районного відділу освіти.
Жінкою вона була і без того серйозною. А тут ще й такий інцидент. Тож пані Ярослава без лишніх слів піднялася на потрібний поверх і увійшла в клас, тримаючи знаряддя злочину в руках.
– І так, – сказала вона своїм холодним, залізним, командирським голосом, – Хто?
Всі мовчали.
– Цього слід було очікувати! – продовжила пані Ярослава. – Раз батьки мають теплі крісла, то вже можна на голову вчителям сідати. – і вона злобно глянула на Дена.
З Денисом у неї давно не зрослося. Ярослава Ігорівна мала якісь непорозуміння з його татом. Втім, піти на конфлікт не могла. Не було з чим. Але зараз, вона стояла тріумфально дивлячись на клас. Вона таки заткне того вискочку, котрий пиндючиться перед кожним і гордо називає себе Андрієм Вікторовичем. Так, наче це когось до чогось має зобов’язувати. Очима вона ще шукала Богдана. Але того ніде не було. Як і Артура, котрого вона теж не долюблювала. Але від недавно була змушена змінити свою думку, оскільки хлопця хвалили.
Тож вона обернулася і в своїй звичній формі закликала усіх присутніх дочекатися її повторного візиту а сама метнулася до кабінету директора, де застала Артура.
Олександр Юхимович саме щось говорив з хлопцем, коли Ярослава Ігорівна увірвалася до його кабінету. Втім, побачивши мирну обстановку, навіть на якийсь час сама забулася. Але дуже скоро знову була в попередньому настрої.
– Олександре Юхимовичу, ви ще довго будете зайняті? Нам треба поговорити! – сказала вона. – Це дуже серйозно!
– Щось сталося, Ярославо Ігорівно? На вас лиця нема! – запитав директор.
– Ви собі уявити не можете навіть що саме!
– Та ми, власне, уже закінчили. Артур їде на конкурс. – поспіхом відповів керівник закладу. – Він тому і був відсутній від ранку на уроках. Його Маргарита Олексіївна готує до якогось там читання.
Ага. До читання. Отже, цього не було.
– Я не за нього! – відповіла заучка і поклала кросівок на стіл, просто директорові перед ніс.
Той зробив великі очі і навіть трохи відсунувся на кріслі від предмету майбутнього обговорення.
– Ось цим кидають у своїх педагогів! – почала Ярослава Ігорівна.
Артур встиг багато чого почути, перш ніж покинув кабінет в якому розгорався вогонь скандалу.
