Спочатку:
На сторінку книги
Втім, іноді доля посилає допомогу тоді, коли її зовсім не чекаєш. Справа в тому, що Олена поділилася з Дариною Вітольдівною одним секретом. Жінка шукала поради. А хто міг їй порадити краще за людей, з якими вона прожила багато років під одним дахом! Тому і прийшла до Дарини Вітольдівни аби почути, що вона скаже на те.
Жінка довго думала, прикидала всі за і проти. Не надто їй було до вподоби те, про що говорила Олена. Але нічого кращого придумати вона не могла. А це був єдиний варіант, який дозволяв задовольнити всіх. Тим паче, саме в даному випадку.
Справа в тому, що вже деякий час Олені приділяє увагу один солідний чоловік – Лев Альбертович Скальпель. Він всього два роки старший від неї. Але, як і вона, вдовець. Виховує дочку – Метилену, три роки молодшу від Артура. Сам він має всі претензії джентльмена. Не гульвіса. Не палить. Не вживає нічого. Лікар. Причому дуже добрий спеціаліст. Саме він і вів Трохима Артуровича, поки той лежав у лікарні. Не красень. Але завжди в формі. Словом, чоловік цілком пристойний. До того ж, він якийсь далекий родич Дарини Вітольдівни.
– Що тут скажеш. – зітхнула Дарина Вітольдівна. – Я, звісно, не так собі уявляла свою старість. І ти мене Олено, думаю, розумієш. Втім, раз така справа – то я цілком не проти. Тим більше, що Лева я знаю. Він чоловік не поганий. Зле Артурові не зробить.
А що вона могла сказати, як ще поза минулого тижня до них прийшло офіційне повідомлення зі столиці про те, що Олег Трохимович Бжільниченко був офіційно визнаний мертвим. Згідно цього документу, його решти були знайдені десь аж в горах по той бік кордону. В повідомлені йшлося, що тіло пробуло надто довго в дикому середовищі і з нього мало там що залишилося. Тільки клапті, які були похоронені на місцевому кладовищі. При ньому було знайдено записник з номерами телефонів, документи і мобільний. Саме за цими речами і вдалося ідентифікувати.
– Тепер Артур буде офіційно наполовину сирота і зможе отримувати якусь допомогу. – сказала Дарина до Трохима, коли розповідала йому все. – Бачиш як воно все обертається. А ми ще думали-гадали. От тільки як це все малому сказати!?
– Так, як сказати!? – якось відчужено повторив жінчине питання Трохим.
– Як він сприйме!? Адже це такий удар для нього буде. Можна сказати подвійний. – продовжувала Дарина. – Я сказала аби вони прийшли до нас обоє. На новий рік. А що робити! Ми старіємо обоє. Ти хворий. Допомога потрібна буде. Почнемо носом крутити – залишимося самі. Бо хто ми їй? А Артур ще занадто молодий аби міг дати собі з усім ради!
Вона була права. Іншого разу він би такого не дозволив. Але зваживши все, Трохим змирився з тим, що є. зрештою, все не так вже й безвихідно. За внука він спокійний. А Олена хай собі поступає як хоче. Тим паче, що жити вони з Левом будуть у нього.
