Спочатку:
На сторінку книги
– Ой, я чисто забув! Зараз ще мають кобилу привести. – сказав Артур. – Так що ви якщо хочете то йдіть до хати а я зараз буду ще мати роботу.
З його уст це звучало як з уст старого ґазди. Ніби перед ними стояв не їхній одноліток а дядько років так з шістдесят, котрого вже нічим не здивуєш в цьому житті. Так, Артура мало чим здивуєш. Свиней з дідом різав. Як корова телилася – допомагав. Як кобил приганяли, то він все був. Кури сам рубав вже минулого року. Словом, загартований хлопака. Не те що вони.
– Але якщо хочете – то можете бути тут. Я не бороню. – продовжував поважно Артур. – То не довго.
Коні якраз поверталися назад до нього. Вони радісно іржали радіючи свободі. До Артура вони йшли без проблем. З їсти з його рук кусень хліба або чогось іншого смачного – це для них було окремим задоволенням. А хлопець не боявся, що вони не дадуть себе зловити. Він підійшов і дав обом по куску булочки.
Раптом в цей момент не відомо звідки надлетів чужий жеребець. Здоровенний, чорний як ніч, злющий. Артур лише глянув і відразу побачив його не добрий погляд. А в цьому він вже добре розумівся.
Обидва жеребці відразу ж почали гарчати один на одного. Вони не дозволять чужакові тут бути. Це їх територія. Три роз’ярених, здорових тварини майже по тоні і один хлопець між них. Артур заледве встиг відбігти як всі три почали «вирішвати ситуацію». Чорний був сильний. Він був і вищим і сильнішим. Він кусав, бив копитами, на яких було помітно нові підкови.
Нарешті жеребці трохи втихомирилися. Артур вирішив скористатися моментом. Він швидко накинув вуздечку на чорного і прив’язав його до стовпа, котрий стояв посередині пасовища. Черга була за своїми. В кишені була ще одна вуздечка і шнур. Він їх був взяв про всяк випадок. І вони йому пригодилися.
Але коли хлопець почав підходити до Діка, той насторожив вуха і почав відсуватися від Артура аж поки той не опинився між обома жеребцями, котрі стояли задами один до одного і люто фиркали.
Удар був миттєвий. Артур навіть не встиг зрозуміти що сталося. Чорний жеребець з усієї сили доклався обома задніми ногами. Він наче підняв хлопця над землею і кинув на Діка як м’яч. Той в свою чергу відповів. І Артур, на мить підлетів у повітря і покотився по землі а жеребці відразу ж стали як вкопані.
Денис, Богдан І Метилена, котрі спостерігали з далека за всім що відбувалося не встигли навіть оком моргнути як все сталося. Вони якусь мить стояли заціпенілі від несподіванки.
Меті побігла першою. Артур лежав і не рухався. Вона десь підсвідомо зрозуміла, що щось не так. Коли дівчина підбігла – він лежав на спині.
– Артуре! – крикнула Метилена. – Артуре!
Вона спробувала його потермосити. Але тіло було важке. Вона заледве його обернула і побачила як очиці поволі запливають. Чорт. Пульс. Вона прощупувала пульс. Нема. Ще раз. знову нема. За треті разом вона знайшла слабенький пульс.
– Швидку викликай! Хутко! – крикнула Меті до Дениса. – Артуре!
