Спочатку:
На сторінку книги
Тим часом Юлія рвала і метала. Її пропозицію відкинули. І хто? Артурчик!? Котрого вона вважала тихим баранчиком, якого можна би було приручати до покори. В тому, що він себе так повів, вона вбачала язик Ярини.
«Певне попередила язва! – бурчала Юля. – Ну нічого, я ще до неї доберуся». Вона знала, що Ярина подобалася Артурові. Про це і знала сама Ярина. Але в неї є хлопець. То з якого це дива вона вирішила «спасти» Артура?
Нічого, вона ще про все дізнається. «Всі дівки мають одну негативну річ – вони не вміють тримати язик за зубами. – думала Юля. – І ця не виняток. Побачимо, коли вона проговориться. Я обов’язкового мушу прослідкувати за цим!»
Юля була старша за Артура на рік. Вона вчилася в училищі. І скоро мала стати професійною поварихою. Втім, таке майбутнє, в колі каструль і баняків, її мало тішило. А крім того вона конче хотіла заміж.
Треба сказати, що дівка вона була на вигляд не погана. Навіть можна сказати гарна. Але за цією оманливою зовнішністю ховалася скрита темна душа. І в цьому була вся проблема. І ані красиві великі світло-карі очі з довгими віями, ані гнучкий стан з формами ані довге світло-русяве волосся не могли скрити її холодного серця.
Тому Артур і оминав Юлію. Бо окрім цієї спокусливої зовнішності, на котру так починають задивлятися хлопці в його віці, вона не могла дати йому нічого. А йому потрібні були дружба і любов. Те, що єднає двох людей, минаючи всі перепони на землі. Але любов справжня. Оте вище моральне почуття. Почуття духовного злету душ.
Хлопець підсвідомо розумів, що «не хлібом єдиним» треба жити. І шукав споріднену душу. Душу, котра буде відчувати і розуміти його без слів. Так само як і він її. Душу, котра буде горіти вогнем священного почуття до нього. Ось що йому було потрібно. Але на жаль, такого він не бачив. навіть Ярина, котру він до цього часу так боготворив, почала його розчаровувати. І її образ почав зникати з радарів його внутрішнього пошуку.
