Спочатку:
На сторінку книги
Тільки в лікарні Антоніна Власівна почала приходити до себе. Поруч сиділа Ярина. Внизу, в машині її чекав той самий Олег. Жінка зітхнула. От як то буває в житті. Вона йшла аби вичитати дочці моралі вдома а тим часом опинилася на лікарняному ліжку з кількома переломами і струсом мозку.
Ах, мозок. А був би він в неї, то не втрапила б в таку халепу. Адже, сама винна, що не дивилася куди йде. Йшла би по той бік дороги тротуаром – нічого би не сталося. Ні, злість понесла її цим боком. І треба ж так було аби аж під самий Новий рік злягти.
Ярина посиділа біля неї якийсь час. Вона привезла всі необхідні речі, оскільки пані Антоніна була змушена затриматися тут на певний час.
– Тато зараз говорить з лікарем. – сказала Ярина. – Потім прийде до тебе. А я поїду додому.
– Сама?
– Сама.
– Таксі?
– Власне. – усміхнулася дочка. – Олег чекає внизу. Вже десь години зо три. Ну та відколи ми приїхали. Бо ж чим я потім доберуся назад.
Так, аби дістатися назад додому, варіантів не так аж багато. Точніше зовсім мало. А ще точніше один – таксі. Ну або «пішкарусом» шість кілометрів, півтора з яких треба йти порожньою дорогою.
Пані Антоніна зітхнула. То напевне їй така кара за те, що хотіла за просто так вчинити скандал вдома. Ах, якби ж то люди думали перед тим як розчиняти рота і вивергати звідти всякі правдиві і неправдиві свої висновки. Якби вони трохи інакше підходили до таких розмов, не так нерозважно і менше слухали різних не добропорядних і недобросовісних «колег». О, скількох би тоді можна було уникнути сварок. А скільки конфліктів би могло було не бути. Як же людині ненавченій важко себе контролювати. Як важко стримувати свої емоції аби вони не взяли гору над нею. І тільки десь хтось здатен це робити заради миру і спокою, перш за все для себе самого і для оточуючих.
Ярина якийсь час сиділа біля мами. Вони про щось говорили. Нарешті. За довгий час мовчання, котре між ними було. Ні, вони не мовчали вдома. Говорили. Говорили про все. Лише не проте, що стосувалося їх самих. Так воно, на жаль, буває. Люди все життя спілкуються між собою. Живуть під одним дахом. Але так і залишаються чужими одне для одного. І так промотують своє життя.
