Спочатку:
На сторінку книги
Артур сів за комп’ютер аж у неділю під вечір. Вчора увесь день аж до пізнього вечора він був зайнятий. А сьогодні зранку допомагав бабусі готувати їсти. Маму викликали на роботу і вона була змушена цілу суботу провозитися з паперами і повернулася додому лише під вечір. Тож Артур не мав коли бити байдики. Зате зараз, коли все вже пороблено, на завтра все готове ще від п’ятниці вечора – можна і зайти в світову павутину.
Останніми часами йому ніхто не писав. Лише шкільний чат змушував час від часу зазирати аби не пропустити щось з нового. Тому, зайшовши сьогодні, Артур був здивований. Перше повідомлення було від Ярини. Дівчина по дружньому підтримувала з ним зв’язок. Тож написала йому ще в п’ятницю про те, що сталося. Аби він, якщо що, був в курсі справи. На це повідомлення Артур відповів. Він подякував і сказав, що був в той момент в бібліотеці і чув про все. Тільки змовчав звідки саме він все знає.
Наступне повідомлення було від того ж таки Вадима. Той теж попереджав Артура про завтрашній «шухер». Аби той був готовий до «продовження шоу». Артур і йому відповів те саме, що й Ярині. Правда одним лише повідомлення а не вів цілу переписку як з останньою.
Третє повідомлення було від Богдана. Чого він хотів, сказати було важко. Колишній друг писав «про все і ні про що» як любив виражатися їхній вчитель з фізики. Швидше за все Богдан просто хотів знайти собі компанію на вихідні. Видно всі попередні «колєгі» десь зробили ноги від нього. Тож він мав намір взятися за Артура. Але його повідомлення висіло надто довго непрочитаним аби він міг очікувати на відповідь. Однак, Артур відповів. Він відповідаючи на питання чи він нікуди не планує виходити, написав що дуже був зайнятим і що нікуди йти не планує і не планував. І швидко перейшов до наступного.
Наступне повідомлення було від Анжели. Дівчина була подругою і однокласницею Ярини. Вони часто разом гуляли, ділилися різними переживаннями, довіряли одна одній різні секрети. Анжела хлопця знала так не дуже. Більше зі слів Ярини. Бо сама вона жила далеко від них, аж на іншому кінці містечка. І бачити могла його лише на перервах. Артур теж з нею не був таким аж знайомим. Тому її повідомлення здивувало. Тим паче, що його зміст був досить неординарний. «Привіт. Вибач, що звертаюся але мені конче потрібна твоя допомога». – писала дівчина.
Артур відписав. Він поцікавився, що такого сталося і чим саме він може допомогти. Відповіді довший час не було тому хлопець відкрив інші вікна і почав шукати потрібну йому інформацію, опрацьовуючи свіжі статті. Як раптом прийшло свіже повідомлення. Писала Анжела. «Тут така проблема. Мені вже досить давно подобається один хлопець. Але я не знаю яким чином до нього краще підійти. Що порадиш?»
Така сповідь ще більше здивувала Артура. Знайшла в кого просити помочі. Це як мінімум не логічно. Тому він чесно відписав, що в таких справах він не експерт і допомогти їй не має чим. А ще порадив розпитати у подруг. І натякнув, що так було б логічніше. Аніж звертатися до мало знайомого хлопця.
Відповіді знову довго не було. Артур вимкнув комп’ютер і пішов готуватися до сну. А от по той бік екрану ще друкувалося повідомлення, котре Артур уже не побачив.
