Спочатку:
На сторінку книги
Настала осінь. Вона привносила якісь нові відчуття, домішуючи їх до тих, котрі вже були. Спека змінювалася прохолодою ранків, приморозками, пожовклими лисками на деревах. Змінювалася не лише природа – змінювався і сам настрій. Люди поверталися до роботи, діти до навчання. Кожен спішив. Кожен біг. І ніхто не мав часу зупинитися на мить аби оглянутися назад і провести аналіз пройденого етапу життя. Всім було байдуже. Всі рахували лише зміну пори року як щось обов’язкове. Як щось буденне.
Артур йшов дорогою. До школи йому було не так вже й далеко. Ну і що, що він з села. Зате це село майже біля самого містечка. І якщо йти направці – то можна пройти хвилин п’ятнадцять. Може двадцять. Артур ніколи не чекав на автобус, котрий возив дітей. Хіба в зимі, коли снігу багато або холодно чи падає дощ. А коли гарна погода, він завжди йшов доріжками, які вели через поле і таким чином приходив навіть іноді швидше за всіх.
Дорогою він милувався природою. Надихався її неповторністю в кожному русі. Он білочка понесла горіх аби заховати на зиму. Он пес якийсь бігає і нюхає землю. Певне шукає місце де вчора зарив свою кісточку. Там далі пасуться корови. А ще далі тече струмок. Той самий, що тече і попри їхнє пасовище. Але тут він наче якийсь інакший. Тут його оточують густі верболози. Не чищено. Зате пташки мають прилисток.
Далі за струмком починалася вулиця. Тут теж панувала загадкова тиша. Десь собака загавкає, в когось на подвір’ї. Десь півень запіє. Словом, звична для хлопця атмосфера.
Тільки вже в кінці вулиці стояло два триповерхові будинки. Залишок позаминулої епохи. Тут жив Василь, колишній однокласник Артура. Хлопець він був не поганий. Але середовище, в котрому він зростав, знищувало його. І це видно було вже від тепер.
Василь часто любив приходити до школи пізно. Навіть не що пізно. А в такому собі наполовину сонному стані. «Так, наче йому ночі було мало!» – не раз бурчали старші вчительки. Мало. Бо він часто гуляв допізна. Міг прийти додому, коли вже на день благословлялося. Тож і не дивно, що потім увесь день ходив ні риба ні м'ясо. Після дев’ятого Василь пішов вчитися в училище. Тепер вони рідко бачаться.
Артур пройшов будинок. Він вже бачив будівлю школи. До уроків ще цілих двадцять хвилин. А це означає, що в нього є ще час посидіти в старому саду, що за школою і перечитати ще раз все, що він готував на уроки.
