Спочатку:
На сторінку книги
Як і гадав Артур, увесь день аж до самісінького вечора пройшов в роботі. Робили всі троє так, щоаж дух запирало. Ну а як інакше, якщо треба аби було що в зимі дати їсти худобі. І хлопець це добре розумів.
Працювали як завжди, поки не закінчать справу. А вже тоді можна і розслабитися і пообідати. Навіть якщо то вже був вечір. Так бувало не оди раз. Втім, хлопець звик до такого ритму – спочатку довести справу до кінця а вже тоді можна і подумати про себе. Йому в голові ніяк не вкладалося, що може бути якось інакше. Тож коли вони змучені сіли вечеряти, дідусь в черговий раз похвалив онука за його витримку і старанність.
– Артуре, – сказав Трохим Артурович, – ніколи не дивився ні на право ні на ліво. Запам’ятай собі це. Коли ти щось робиш – ти маєш бути зосередженим на роботі. А не на тому, що кому подобається. Бо так ніколи нічого не досягнеш в житті.
Втомлений денною роботою Артур засинав у своїй кімнаті під мелодійне мурчання старого кота – Мурка і тихе шелестіння листя, котре колихав вітер. Сьогодні він нічого не думав. Не було сили. Артур ніби провалювався кудись, в якусь глибоку темну яму. Частково він ще відчував, що знаходиться в себе в кімнаті на ліжку. Але мозок уже відносив його в інший світ. Той, який дарував йому більше аніж було тут.
Сон. О, цей прекрасний момент, коли людина може нарешті відірватися від своїх клопотів, котрі обсідають її увесь день і поринути душею оглядати інші світи доки кволе тіло буде відпочивати і набиратися сили аж до самого ранку.
Артур спав. Його легке і повільне дихання вказувало, що у хлопця легкий, спокійний сон. Лише іноді повіки трохи рухалися. Так, наче б він кліпав. Чи то просто так. Чи може щось таке снилося. Хлопець усміхався крізь сон. Зараз він був повністю щасливий.
А високо в небі над селом світив великий, повний місяць, котрий був свідком багатьох людських вчинків. Котрий бачив обман, фальш, облуду, похіть, зраду і навіть вбивство. І все це тримав в таємниці. Принаймні до часу.
От і зараз він продовжував спостерігати за тим, що діється там, на землі, освічуючи все це своїм хай і «не справжнім» світлом.
