Спочатку:
На сторінку книги
Смерть близької людини завжди трагедія. Вона, як злодій, забирає щось, що мало цінність. Щось, що залишається в пам'яті під грифом «було колись, як він/вона був/а з нами». І це щось назавжди залишиться в минулому. В тому минулому, котре більше ані не повернути ані не змінити. І все, що було сказане або зроблено зле чи добре залишиться вже без виправлення.
Дуже часто люди поступають не правильно по відношенню до своїх близьких, друзів, родичів. Вони гніваються, сваряться, ненавидять одне одного, любими способами намагаються їм нашкодити. Принижують. Критикують, там де це робити не слід. Деколи, навіть, свідомо штовхають людину в прірву депресії і морального вигорання. І от, коли настане кульмінація її земного життя – тоді закінчуються можливості щось виправити. А плач біля ящика з тілом уже нічого не вартує. На жаль.
Артур не плакав. Він не мав сили на це. Хлопець ще вчора вночі, коли всі порозходилися виплакався. Тоді, коли ніхто не бачив. А зараз він стояв наче німа, жива статуя і лише машинально виконував рухи, які вимагав відповідний ритуал.
Перед його лицем лежало старе, зморщене, зсохле тіло, котре він колись так любив і котре він називав своїм дідусем. Тіло, котре для нього було першим носієм інформації, першим вчителем і першим другом. Тепер воно лежало смирно і чекало моменту, коли закриється віко а саму труну опустять в яму і присиплють землею. Для нього все вже скінчено. Принаймні тут.
Артур не був надто релігійним. Але ідея про те, що людина померши тут відроджується в іншій реальності зараз як ніколи його гріла. Бо це, хто би що не говорив, таки дозволяє людині надіятися на щось. Принаймні вірити в те, що ще колись зможе побачитися з тими, кого вона любила.
Хлопець дивився і роздумував. І життя і смерть тепер для нього набирали зовсім іншого вигляду аніж колись раніше, коли це його не стосувалося. Тоді він якось інакше сприймав цю неприємну процедуру. Тепер вони змусили його задуматися глибше над сенсом усього. І в першу чергу над сенсом свого життя. Адже, тепер він чітко усвідомлював, що колись так само як і сьогодні його дід опиниться в такому ж положенні. То що тоді вартує воно – усе це життя? Що з того всього, що він так старається вивчити, зробити – якщо одного дня воно все стане більше нікому не потрібним? А перш за все йому самому!
