Спочатку:
На сторінку книги
Тим часом Артур спокійно спав в своїй кімнаті на верху. Нині він був замучений як ніколи. Тому і не чув як до кімнати хтось заходив і виходив. Не чув що діялося внизу. Він спав. І йому снився знову дивний сон.
Він стояв під дощем, що лив як з відра. Хлопець майже нічого не бачив. Тільки розумів те, що він посеред якоїсь площі у великому мусті, схожому на те яке було у першому сні. Дощ лив але він був сухим. Тільки обличчя було геть мокрим. Краплі падали на лице, стікаючи по щоках наче сльози. Артур стояв і дивився перед собою. Він був сам-один. Дощ поволі почав стихати.
Раптом поруч себе він побачив діда Трохима. Той підійшов наче нізвідки і став поруч з онуком. Він був молодшим на вигляд. Не такий старий і зморшкуватий а цілком собі солідний мужчина в красивому сірому костюмі. Він стояв мовчки і дивився в той самий напрямок що і Артур.
– Що далі? – запитав Артур.
– Далі!? – повторив, ніби запитуючи себе Трохим Артурович. – Далі життя.
Артур не зрозумів цих слів. Він повернув голову в бік і глянув на діда. Той стояв непорушно і дивився перед.
– Як шкода, що багато всього я тобі так і не сказав. – перервав мовчанку Трохим Артурович. – Та ти хлопець тямущий, сам решту зрозумієш.
– А ти куди? – запитав Артур.
– Вперед. – відповів дід і вказав рукою в напрямку перед себе.
– А я?
– А ти – ні! Тобі ще не час, синку!
– Покидаєш!?
– Так, Артурчику, так. Покидаю. Мій час прийшов. Тож я мушу йти вперед. А ти повертайся назад. – і дід відмахнув рукою назад. – Там тебе чекає. Прощай мій любий синку! Прощай! – і він зробив крок вперед, ще один і ще і ще аж поки не зникнув в густому як молоко тумані.
Артур залишився сам. Знову почався проливний дощ. Він чекав що буде далі. Але далі була самотність і тиша.
Він ступив крок вперед і рушив в тому ж напрямку, якому зник дід. Раптом чиясь жіноча тепла рука взяла йог за руку. Він не бачив самої жінки зате відчував тепло руки, запах її духів і голос. Цей голос йому нагадував голос Марі.
– Тобі ще рано туди! Ходи краще за мною! – і вона потягнула його кудись за собою.
Артур прокинувся. За вікном починало розвиднятися. Але сон він запам’ятав чітко, наче б то було насправді. Так як і перший.
