Спочатку:
На сторінку книги
Артур слова дотримував. Вставав рано, робив роботу а тоді вже збирався і йшов на навчання. Було не легко. Бо що би хто не говорив а кожен день без вихідних отак всюди встигати – це трохи занадто для такого молодого організму. Втім, в кожному поганому є щось добре. Просто треба вміти бачити.
З одного боку це було фізично важко. А з іншого – дозволяло повністю забутив всі свої негативні думки, емоції, переживання, догадки. Ніякого тобі стресу. Тай тітка депресія подала у відставку, бо про неї нема коли думати. Крім того, постійна зміна виду діяльності теж корисна. Адже зациклюватися лише на чомусь одному не можна. А ще, треба визнати, що саме такий ритм сприяв, як би це дивно не звучало, Артуровому здоров’ю. Хлопець хоч і був трохи втомлений проте не був замучений ніякими хворими думками. І це мало велике значення.
Часто люди упускають такий момент. Вони думають, що головне в житті це поїсти, поспати і посидіти онлайн. І таким чином вони поволі обривають будь-які зв’язки зі світом природи, перетворюючись в щось таке не визначене. Потім приходять хвороби. А хвороби приходять від того, що стає надлишок інформації. Бо не кожен, хто щось пропонує, пропагує чи рекламує – робить це виходячи з добросовісних мотивів допомогти іншому. Іноді зовсім навпаки. Проте, людина повністю поглинута гортанням стрічки новин стає настільки загружена тим усім, що не спроможна відділити де є правда а де брехня. І от тоді в двері її душі стукає спочатку нудьга, котра готує місце своїй наступниці – депресії.
Люди бояться праці. Бояться залишатися на самоті. Вони готові на все заради того аби лише не треба було торкатися руками інструменту. Вони навіть готові придумати собі роботів аби ті робили за них всю роботу по дому. Ну а самі тим часом будуть сидіти біля вікна і тихо впиватися внутрішньою порожнечею. Така людська природа.
Артур це розумів, хоч і пояснити так чітко не міг. Він бачив що робилося навколо. Як дехто з його однокласників, котрі не мали ніяких обов’язків вдома ставали літеплими і вже під весну ниділи як старі, столітні бабки.
