Спочатку:
На сторінку книги
Трохим вийшов надвір. Сонце світило так яскраво аж очі різало. Сніг поволі топився. Скоро треба буде і братися до роботи. А поки що можна просто пройтися оглянути все, як подобає порядному господареві.
В тілі відчувалася слабкість. То певне того, що йде до весни. Не було сонця, тепла. Тож воно і таке відчуття. А ще втома. Ця така якась хронічна втома. І наче б то нічого такого не робив а все ж відчуття, наче повний віз гною розгрузив. Ах, старість.
А може то так хвороба дає? Може і так. Доктор приписав якісь лікарства тай воно наче якось тримає трохи. Хто його там знає, як би воно було без них. Так, лікар сказав, що йому вже не довго. А може все-таки те «не довго» буде довшим аніж гадається? Чоловік зітхнув. Він окинув оком все довкола. І хоча землю ще вкривав сніг, Трохим уже бачив де і що треба буде на весні робити.
О, як людині подобається не думати про те, що її чекає далі. Як вона хоче уникнути цієї неприємної думки, ніби сховатися від не бажаного настирливого шанувальника. Вона, людина, хоче усунути з голови саму думку про те, що наближається і що конче має статися і ніби тим самим зможе усунути або бодай відтермінувати те, що відтермунвати не можливо.
Трохим як ніколи не хотів думати про хворобу. Він, як ніколи раніше, хотів жити. У чоловіка прокинуло бажання, котре вже засинало багато років. Він навіть дивився навколо себе якось інакше,. Не так як до тепер.
Людина не хоче дивитися правді в очі, бо це страшно. Страшно розуміти, що все чим ти жив до сьогодні скоро не матиме для тебе жодного значення. Що все, що ти робив, старав роками втратить всій сенс щойно ти застинеш. Що все, що тебе оточує одного дня буде закрите назавжди для тебе. І найголовніше це те, що ти нічого не можеш вдіяти. Так минає життя.
Трохим зітхнув. Він відчував біль не зважаючи на лікарства. Це був поганий дзвіночок. Видно знову доведеться навідатися до того жреця Асклепія. Ну що ж, він це зробить. Але спершу треба все підготувати до веснування а вже тоді можна і з на тиждень до лікарні.
Трохим погладив пса, котрий прийшов і почав ластитися до біля ніг і пішов далі, бо час не жде.
