Спочатку:
На сторінку книги
Концерт був масштабний. Артур ніколи ще не був на такого роду заходах. Все, що він бачив попередньо – було лише так, бляклим відблиском того, що було зараз. Повний стадіон народу. Артисти, про яких хлопець лише десь чув краєм вуха. Все це мало свою логіку. Адже наступним номером після цього була прем’єра фільму. І вона обіцяла бути грандіозною. Напевне тому і було заплановано обидві події в один день аби підтягнути якомога більше людей з усіх навколишніх міст.
Артур вперше почувався щасливим. Він на якусь мить забувся. І про свої переживання. І про спогади про тата, котрі десь глибоко в душі гризли хлопця. І про свою самотність. І про всі свої образи. Він просто розслабився, дивився і слухав.
Вкінці, коли вже все закінчилося, Валентин Аристархович потягнув його за собою просто за куліси. Там він вітався з усіма за руку як зі своїми старими добрими знайомими, балагурив, знайомив Артура з усіма.
– Валеку, ти завжди шукаєш собі все нових і нових підопічних. Скільки вже в тебе «синів і дочок»? – жартували артисти. – Такими темпами, скоро і нас потісниш геть з усіх кутів.
Той аж цвів від радості. Проте невинно усміхався і відповідав:
– Теж таке вигадали. Не витіснити вас. А для того аби ви, поки ще можете, навчили чогось молодь. Звісно, якщо ваша ласка.
Атмосфера була дружня. Ніхто ні на кого косо не дивився. Всі між собою жартували. А чого злитися, якщо всі вони між собою добрі друзі. Цей неймовірний заряд поволі вливався і в самого Артура. Він відчував як йому тут просто, хоч він і чужий. Валентин Аристархович тим часом розповідав чим саме цей новий його учень такий цінний на його думку.
– Він молодець. – сказала якась солідного вигляду пані. – В нас багато є розумних молодих людей. Але, на жаль, вони не потрібні нікому. Ані суспільству. Ані державі. А іноді і навіть власним батькам. Прикро, що в нас така ситуація. Прикро.
– Добре, що наш Валентин не «плюнув» на все але старається все подати руку допомоги нашим дітям.
– Так, дуже добре, що є ще кому щось робити.
Далі на черзі була прем’єра. І саме туди вони всі порухалися, розглядаючи дорогою красиві будинки, читаючи таблички, в котрих зазначалося що тут жив хтось видатний або відбулася якась подія, і попутно висловлюючи свої думки один одному
