Спочатку:
На сторінку книги
Олександр Тадейович увесь вечір не міг навіть почухатися лишній раз. Пацієнтові ставало що раз гірше. Жодні засоби вже не давали нічого. Молодий лікар навіть не смів про якесь там диво. Йому би до ранку дотримати хлопця. А там прийде Вадим Данилович.
Олександр знав, що і Вадим Данилович не чаклун. Але принаймні він старший і має вже багатий досвід. А що він? Недавній студент! Олександр Тадейович присів на крісло. Все його тіло аж скував якийсь незрозумілий страх. Це вперше він бачить такий безнадійний випадок. Вперше стикається зі своєю неспроможністю. Його худа тінь падає на стіну поза кріслом.
– Вадим Данилович казав аби вразі чого ви телефонували йому. – каже тихо медсестра. – Він попереджав, що до ночі може ще погіршитися.
Куди ще? Там вже ітак повний фініш! В Олександра аж руки затряслися. Отже, все вже як то кажуть, «вирішено». І тепер він лише має «капітулювати» коли прийде відповідний час. Він ще раз глянув на пацієнта, потім повільно перевів погляд на монітори і тяжко зітхнув.
Ближче до опівночі «почалося». Всі показники почали рух в одному напрямку – до нуля. Все падало разом. Лікарства заледве стримували це падіння. Але вони не могли його зупинити. Олександр телефонував Вадимові Даниловичу шукаючи поради. Або принаймні будучи з ним на зв’язку почувався впевненіше.
– Все. Все падає, Вадиме Даниловичу! – говорив молодий лікар в телефон.
Той підтримував колегу, попутно одягаючись і обіцяв прибути як лише зможе за швидко. А час стрімко мчав вперед.
Вадим Данилович прибув аж через дві години. По дорозі він пробив колесо. Ще й як на зло ні один знайомий таксист не був вільний аби швидко підібрати його. Довелося йти пішли, перед тим піднявши з ліжка свого друга аби той допоміг з машиною.
Однак, коли він зайшов до лікарні на годиннику пробила рівно третя година. В той же самий час в палаті всі апарати показали повний нуль.
– Ви марно їхали. – сказав Олександр, коли Вадим зайшов. – Кінець.
Обоє тяжко видихнули.
– Почекаємо ще якийсь час – сказав нарешті завідуючий. – Принаймні для годиться. Все одно нікого тяжкого нема. Тож може ще полежати під апаратом.
І він не прогадав. Майже через три години, близько шостої, апарати самі почали фіксувати слабкі зрушення. Десь шість хвилин по шостій пацієнт «офіційно повернувся».
