Спочатку:
На сторінку книги
– Ви знаєте, ми з Оленою познайомилися досить не давно. – почав Лев, коли вони вже трохи осилили того що було на столі. – Я теж самотній. І тому розумію її. А вона мене. Ви не сердьтеся, Дарино Вітольдівно, що так все виходить. Я співчуваю вашій втраті. І готовий стати вам за сина. Мої батьки померли кілька років тому. А ви не знали? Ну, так вийшло, що ми були в іншій області тоді. І було якось не до того. А я так забігався, що взагалі забув про все.
Він говорив щиро, відверто, без фальші. То відчувається в тоні. Лев був солідним чоловіком: вихованим, ґречним, культурним. Він не міг фальшувати там, де збирався будувати стосунки. Йому нічого ні від кого не треба. Він повністю забезпечений. Зате йому не вистачає любові. Не вистачає затишку. Того, що дозволяє людині відчути себе любленим, потрібним, своїм.
Він говорив помалу, чітко але тихо. Його голос як голос гіпнотизера: тихий, легкий, трохи грубуватий. Він спокійно веде бесіду. Не напрягає. Не намагається показати себе кращим аніж є насправді. Не хоче нічого прикрасити.
– Ви знаєте, я був трохи здивованим. – починає нову тему Лев, коли до нього нарешті доходить черга знову говорити. – Чомусь думав, що хлопців лише цікавить футбол, диско і розбирати мотор в старому мотоциклі. Але коли випадково йшов попри кухню і побачив як ваш онук вправляється там – я не міг не здивуватися. Чесне слово. Я стояв кілька хвилин перш ніж пройти і поглянути ближче.
Трохим Артурович задоволений. Цей Лев розумний чоловік. Він вміє підмічати щось добре. А отже, біля нього можна чогось навчитися. Того, чого не зміг навчити Олег. Що ж, не збагнені дороги господні. Можливо, воно і на краще. Він лише тихо, аби ніхто не бачив, зітхає. Як жаль, що це не його син. А так, картина просто око милує. Він прийме Лева як свого сина, так як той хоче. Колись не колись приїдуть, погостюють. І на тому спасибі. А Артур залишиться з ними доки вони будуть жити. Про інакше мови не може бути. Тай сам хлопець, навряд чи захоче щось міняти в своєму житті.
Артур сидить мовчки. Він лише дивиться, вивчає кожного з цих двох і Лева і Метилену. Остання чимось схожа на свого тата. Тактовна. Культурна. Передчасна смерть мами зробила свій відпечаток на ній. Дівчина змушена ставати дорослою. Треба дбати про себе. Тому вона розумує цей стан. Втім, це лише її слова. Якою вона є насправді Артур не може визначити. В школі вони пересікалися. Але не так щоб сильно. У цієї яскравої білявки є свій гурт шанувальників. Хоч вона, судячи з бесіди, не дуже від цього отримує задоволення.
