Раді Вас бачити!

Щойно за батьками повернувся дверний замок, Леона різким рухом скинула руку Віктора зі свого плеча й крізь зуби процідила:

— Чому ти втрутився?! Якого біса ти мене зупинив?!

Її стримані емоції та шалена лють вирували через край. У такому стані вона була готова зірватися на будь-кого, хто потрапить під гарячу руку. Але, на її подив, Віктор залишався абсолютно спокійним.

— Вони прийшли сюди виключно з однією метою — спровокувати тебе, — тихо пояснив він.

— Можливо, й так! Але який їм із цього зиск? Вони ж нічого корисного від цього не отримають! — Леона різко відвернулася до вікна, аби не дивитися на чоловіка.

Їй було невимовно соромно, хоча вона й сама не розуміла, від чого саме: чи від того, що так легко повелася на банальну провокацію, чи від ганебної поведінки власних батьків у присутності Віктора. Сам факт того, що вона виявила слабкість перед ним, дико її нервував.

— Ну, не скажи, — заперечив Віктор, підходячи ближче, щоб зустрітися з її поглядом, повним сліз, які вона стримувала з останніх сил. — Якщо вони прийшли провокувати, то чітко прораховували свій ефект. Бодай для того, щоб вкотре продемонструвати своє зневажливе ставлення до тебе й твоєї кар'єри. Сам їхній візит доводить: вони вважають свою позицію апріорі вищою за твою. Сперечатися з такими людьми — марна трата сил. Тому я й втрутився, щоб зупинити тебе. Проте я впевнений, що цей їхній раптовий прихід має куди глибше значення. І зрозуміти його зможеш лише ти, Леоно. Але тільки тоді, коли повністю вимкнеш емоції й увімкнеш холодний розум.

Чоловік обережно підвів її до кухонного столу, допоміг сісти й мовчки ввімкнув чайник, збираючись заварити заспокійливий трав'яний чай. Увесь цей час дівчина пильно стежила за його чіткими, впевненими рухами, паралельно прокручуючи в голові кожне слово, кинуте батьками. Зрештою, вона безсило схопилася руками за голову й ліктями оперлася об стіл:

— Нічого не можу придумати… У голові лише каша зі злості й ненависті до них!

Коли Віктор поставив перед нею чашку, вона квапливо пригубила гарячий напій і одразу ж болісно ойкнула.

— Ну й куди ти так поспішаєш? — незадоволено цикнув Віктор.

Він підійшов до холодильника, дістав із морозильної камери жменю замороженої полуниці й протягнув дівчині:

— Тримай.

— Не знала, що в нас взагалі є таке… — здивовано пробурмотіла Леона, обережно притискаючи холодну ягоду до обпечених губ.

Чоловік усівся навпроти, тримаючи свою кружку, й примружився:

— А ти хіба хоч колись робила щось у цій квартирі, окрім сну та перегляду серіалів із поїданням шкідливої їжі й алкоголю?

Леона лише розгублено знизала плечима.

— Отож-бо й воно, — констатував Віктор. — Для нас обох це місце — не дім. Це просто дорогий готельний номер, де завжди чисто, прибрано, є їжа й куди можна прийти будь-коли, щоб переночувати. Але повернімося до головного. Твої батьки дуже хотіли нагадати, що досі мають над тобою тотальну фінансову владу. І твій залізобетонний аргумент про повну самостійність на них взагалі не подіяв. Як думаєш, чому?

Від сильної моральної втоми дівчина потерла лоб, гарячково роздумуючи над його питанням, аж раптом її очі розширилися від жаху. Її наче блискавкою пройняло.