Раді Вас бачити!

Його мати, сподіваючись на примирення, відповіла:

— На машині. Перед нами пройшла снігоприбиральна техніка неподалік, і тому...

Та син не збирався дослухати й перебив її на півслові:

— Ключі.

Батько Леони вже збирався щось сказати, як зять із кровожерливою посмішкою промовив, дивлячись йому просто в очі: зелені, схожі на Леонині, але світліші й менш насичені:

— Ключі. Або я покажу, на що спроможна людина, яку заперли в ізоляції.

Свекор забрав із рук дружини ключі й рипнувся підійти, щоб віддати їх з рук у руки. Віктор махнув ножем і наказав:

— Киньте на стіл.

На диво, його швидко послухали, і щойно ключі впали на стіл, Віктор нахилився до дружини й пошепки промовив:

— Бери їх, а я стежитиму за ними. Хто знає, що в них ще за плани в голові. Нам пощастило, що вони без охорони, тож потрібно поспішати. Не дамо їм нас тут замкнути знову, втечемо, скориставшись моментом. Як тільки візьмеш ключі, повернися до мене, щоб я взяв тебе на руки. Залишимо цих старих тварин у їхній же клітці.

Вона хитнула головою на знак згоди й потягнулася за бажаним предметом. Та тієї ж миті батько Віктора зашевелився і зробив упевнений крок уперед. Віктор одразу це помітив і промовив так, щоб кожен почув:

— Ти ж пам'ятаєш, що я навчався в добрих спеціалістів. — та зробив паузу, щоб упевнитися, що батько слухає. — А там мене вчили не лише марширувати на плацу чи честь віддавати. Мене навчили й того, як можна вбити людину різними способами. І так як я був старанним, то й додатково вивчив, де і як заховати труп, як знищити сліди. Ми вже достатньо довго стирчимо в замерзлій глушині серед диких звірів, щоб я перестав бути впевненим у власній психічній стабільності. Тож проблем із приховуванням незаконних дій у мене не виникне. Від вас залежить, чи ви спровокуєте мене.

Він дивився прямо в очі, схожі за кольором на його власні, але значно тьмяніші. Батько не мав сумнівів: зараз син міг піти на необдумані кроки. І хоч слова про вбивство звучали як очевидний блеф, шкоди Віктор справді міг завдати.

Коли свекор прокрокував уперед і вже збирався втрутитися, його зупинив батько Віктора, піднявши руку й перегородивши шлях. Він промовив:

— Добре, ми вас не будемо зупиняти й чіпати. Можете їхати.

І не зводив погляду з ножа, який син так і не відпускав із рук.

— Тоді всі відійдіть від дверей, — наказав Віктор.

І справді, всі відступили глибше в будівлю.

Він кинув ніж на стіл, не зводячи погляду з батьків. Ті так і стояли, не ворушачись, кожен реагував по-своєму. Мати Віктора, склавши руки на грудях, із сумом на обличчі переживала за все, що відбувалося. Його батько, з суворим і похмурим виглядом, стояв наче закляклий: йому сильно не подобалася поведінка сина. Для нього образ багатої, чесної й благородної сім'ї був важливішим за реальні стосунки. І зараз він боявся, що Віктор утне щось таке перед свекрами, через що доведеться червоніти.

А ось батьки Леони були зовсім не залучені. Її мати вже ліниво роздивлялася манікюр, а побачивши дзеркало біля входу, стала так, щоб поправити свій зовнішній вигляд Батько Леони, у розслабленій позі, із руками в кишенях, лише спостерігав за розвитком подій.

Це все до скреготу в зубах дратувало Віктора. Він не хотів залишатися й секунди у спільному просторі з цими людьми. Обережно підняв дівчину на руки, підійшов до вішалки з верхнім одягом і накинув на неї свою куртку. Так і вийшов на вулицю в тому, у чому був, навіть без взуття. Їх зустрів пронизливий вітер і сліпуче сонце. Від розпаленого тіла чоловіка відразу здійнявся пар, емоції вирували в ньому. Йому було байдуже і на холод, і на сніг під голими ступнями: тривалий час він загартовував тіло, купаючись у крижаній воді. Для нього такий вчинок не приніс дискомфорту, а навпаки остудив розпалене тіло.

Дівчина ж була в повному шоці. І коли вони все ж вийшли на вулицю, а Віктор рушив у напрямку припаркованого білого джипа, вона наважилася промовити:

— Ти ж у футболці... та ще й без взуття. Не замерзнеш?

До машини потрібно було пройти ще чимало. Адже через автомобіль, який Леона залишила першого дня, снігоприбиральна техніка не змогла розчистити шлях ближче до будинку. Тому їхні батьки залишили транспорт там, де була очищена ділянка.

Він відповів тихим і заспокійливим голосом, зовсім не схожим на той, яким щойно говорив із батьками:

— Тут недалеко до машини. Можеш не хвилюватися.

І справді, кроки чоловіка швидко скорочували відстань. За лічені хвилини вони вже сиділи в салоні заведеної машини. Віктор навіть не озирнувся на будинок, з якого неквапливо виходили люди. Різко натиснув на педаль газу. Джип зачерпнув колесами сніг і рушив у бік виїзду подалі від будинку.

— Все буде добре? — з надією заглянула в обличчя кожному мати Віктора. — Ми ж правильно вчинили? — вернула свій погляд до машини, яка швидко зникла за білим снігом та горами.

На її плечі зі спини навалилася інша жінка й промовила:

— Та не хвилюйся, ти ж бачила? Помітила, яка між ними хімія тепер літає? Ух, аж мурахи по шкірі пробігли. Як мій зять обережно тримав Леону на руках... А як упевнено пішов босими ногами по снігу. Прямо стало ніяково, що ми їм помішали. Може, цю сцену кинути своїй подрузі-режисеру. Як думаєш, любий? — та, побачивши, що її чоловік уже повернувся до будівлі, ледь помітно її посмішка зів'яла, і більш нейтральним тоном додала: — Якщо ти також це помітила, то мусиш зрозуміти, що все було не дарма. Наша ціль, можливо, вже виконана. Залишається чекати гарних новин... і купувати дитячі речі.

— Але ж у Леони наче з ногою щось... — не зводила погляду з місця, де зникла машина, занепокоєна жінка. Їй від початку не подобався весь цей план, і зараз материнське серце зовсім не знаходило собі спокою.

Їй відповів батько дівчини, який повернувся з пляшкою вина в руках:

— Ну що, відсвяткуємо наш успіх?

— Але ж ви самі бачили: Леона постраждала. Хіба ви, як її батьки, не переживаєте? — намагалася переконати старих друзів, достукатися до їхніх батьківських сердець. Та чоловік махнув рукою і промовив:

— Наша дівчинка сильніша за більшість. Маленька подряпина на нозі не стане проблемою. Все буде добре. Тим паче, тепер вони можуть заїхати до лікарні й отримати консультацію від спеціаліста. Те, що вона якось травмувалася, не страшно. Головне, що ми майже досягли нашу ціль. І тепер у нас з'являться онуки, з якими ми зможемо поняньчити. Хіба це не гарна новина? А з мухи слона робити не варто.

За їхніми спинами пролунав чоловічий голос, що вигукнув, тримаючи в руках чотири бокали для вина:

— Ну що ж, ходімо до столу. Поки чекатимемо на нашу охорону, можемо відсвяткувати наш успіх!

Усі із задоволенням рушили назад у будівлю. Окрім однієї жінки, яка все ще притискала руки до грудей і відчувала тривогу за дітей. Вона розуміла: знову лишилася єдиною, хто думає, що все це неправильно. Їй довелося поступитися решті.

Поглянувши востаннє на дорогу, де зникла машина, вона ледь чутно прошепотіла:

— Вибач, мій сину... сподіваюся, з тобою і Леоною все добре.

І неквапливо пішла до компанії, яка вже весело сміялася над чимось своїм.

"Материнське серце не обдуриш — поки всі святкують «успіх» плану, мати Віктора відчуває, що ця пастка вилізе їм боком. А як вважаєте ви: чи виправдовує мета такі засоби? І що чекає на Віктора та Леону в машині наодинці після всього, що сталося?

Чекаю на ваші думки в коментарях! Якщо вам відгукується ця історія, не забудьте поставити сердечко ❤️ та підписатися на мою сторінку, щоб не пропустити наступні гарячі розділи! ✨"