Раді Вас бачити!

Його мати, сподіваючись на примирення, відповіла:

- На машині. Перед нами пройшла снігоприбиральна техніка неподалік, і тому…

Та син не збирався дослухати й перебив її на півслова:

- Ключі.

Батько Леони уже збирався щось сказати, як зять із кровожерливою посмішкою промовив, дивлячись йому просто в очі — зелені, схожі на Леонині, але світліші й менш насичені:

- Ключі. Або я покажу, на що спроможна людина, яку заперли в ізоляції.

Свекор забрав із рук дружини ключі й рипнувся підійти, щоб віддати їх з рук у руки. Віктор махнув ножем і наказав:

- Киньте на стіл.

На диво його швидко послухали, і щойно ключі впали на стіл, Віктор нахилився до дружини й пошепки промовив:

- Бери їх, а я стежитиму за ними. Хто знає, що в них ще за плани в голові. Нам пощастило, що вони без охорони, тож потрібно поспішати. Не дамо їм нас тут замкнути знову, втечемо, скориставшись моментом. Як тільки візьмеш ключі — повернися до мене, щоб я взяв тебе на руки. Залишимо цих старих тварин у їхній же клітці.

Вона хитнула головою на знак згоди й потягнулася за баженим предметом. Та в ту ж мить батько Віторазашевелився і зробив впевнений крок уперед. Віктор одразу це помітив і промовив так, щоб кожен почув:

- Ти ж пам’ятаєш, що я навчався в добрих спеціалістів. - та зробив паузу, щоб впевнитися, що батько слухає - А там мене вчили не лише марширувати на плацу чи честь віддавати. Мене навчили й того, як можна вбити людину різними способами. І так як я був старанним, то й додатково вивчив, де і як заховати труп, як знищити сліди. Ми вже достатньо довго стирчимо в замерзлій глушині серед диких звірів, щоб я перестав бути впевненим у власній психічній стабільності. Тож проблем із приховуванням незаконних дій у мене не виникне. Від вас залежить, чи ви спровокуєте мене.

Він дивився прямо в очі, схожі за кольором на його власні, але значно тьмяніші. Батько не мав сумнівів: зараз син міг піти на необдумані кроки. І хоч слова про вбивство звучали як очевидний блеф, шкоди Віктор справді міг завдати.

Коли свекор прокрокував уперед і вже збирався втрутитися, його зупинив батько Віктора, піднявши руку й перегородивши шлях. Він промовив:

- Добре, ми вас не будемо зупиняти й чіпати. Можете їхати.

І не зводив погляду з ножа, який син так і не відпускав із рук.

- Тоді всі відійдіть від дверей, - наказав Віктор. І справді, всі відступили глибше в будівлю.

Він кинув ніж на стіл, не зводячи погляду з батьків. Ті так і стояли, не ворушачись, кожен реагував по-своєму. Мати Віктора, склавши руки на грудях, із сумом на обличчі переживала за все, що відбувалося. Його батько, з суворим і похмурим виглядом, стояв наче закляклий: йому сильно не подобалася поведінка сина. Для нього образ багатої, чесної й благородної сім’ї був важливішим за реальні стосунки. І зараз він боявся, що Віктор утне щось таке перед свекрами, через що доведеться червоніти.

А ось батьки Леони були зовсім не залучені. Її мати вже ліниво роздивлялася нігті, а побачивши дзеркало біля входу, стала так, щоб поправити зовнішність. Батько Леони, у розслабленій позі, із руками в кишенях, лише спостерігав за розвитком подій.

Це все до скреготу в зубах дратувало Віктора. Він не хотів залишатися й секунди у спільному просторі з цими людьми. Обережно підняв дівчину на руки, підійшов до вішалки з верхнім одягом і накинув на неї свою куртку. Так і вийшов на вулицю в тому, у чому був, навіть без взуття. Їх зустрів пронизливий вітер і сліпуче сонце. Від розпаленого тіла чоловіка відразу здійнявся пар, емоції вирували в ньому. Йому було байдуже і на холод, і на сніг під голими ступнями: тривалий час він загартовував тіло, купаючись у крижаній воді. Для нього такий вчинок не приніс дискомфорту, а навпаки остудив розпалене тіло.

Дівчина ж була в повному шоці. І коли вони все ж вийшли на вулицю, а Віктор рушив у напрямку припаркованого білого джипа, вона наважилася промовити:

- Ти ж у футболці… та ще й без взуття. Не ззахворієш?

До машини потрібно було пройти ще чимало. Адже через автомобіль, який Леона залишила в перший день, снігоприбиральна техніка не змогла розчистити шлях ближче до будинку. Тому їхні батьки залишили транспорт там, де була очищена ділянка.

Він відповів тихим і заспокійливим голосом, зовсім не схожим на той, яким щойно говорив із батьками:

- Тут недалеко до машини. Можеш не хвилюватися.

І справді кроки чоловіка швидко скорочували відстань. За лічені хвилини вони вже сиділи в салоні заведеної машини. Віктор навіть не озирнувся на будинок, з якого неквапливо виходили люди. Різко натиснув на педаль газу. Джип зачерпнув колесами сніг і рушив у бік виїзду подалі від будинку.

- Все буде добре? - з надією заглянула в обличчя кожному мати Віктора. - Ми ж правильно вчинили? - вернула свій погляд до машини, яка швидко зникла за білим снігом та горами.

На її плечі зі спини навалилася інша жінка й промовила:

- Та не хвилюйся, ти ж бачила? Помітила, яка між ними хімія тепер літає? Ух, аж мурахи по шкірі пробігли. Як мій зять обережно тримав Леону на руках… А як упевнено пішов босими ногами по снігу. Прямо стало ніяково, що ми їм помішали. Може цю сцену кинути своїй подрузі-режисеру. Як думаєш, любий? - та, побачивши, що її чоловік уже повернувся до будівлі, ледь помітно її посмішка зів'яла і більш нейтральним тоном добавила: - Якщо ти також це помітила, то мусиш зрозуміти, що все було не дарма. Наша ціль, можливо, вже виконана. Залишається чекати гарних новин… і купувати дитячі речі.

- Але ж у Леони наче з ногою щось… - не зводила погляду з місця, де зникла машина, занепокоєна жінка. Їй від початку не подобався весь цей план, і зараз материнське серце зовсім не знаходило собі спокою.

Їй відповів батько дівчини, який повернувся з пляшкою вина в руках:

- Ну що, відсвяткуємо наш успіх?

- Але ж ви самі бачили: Леона постраждала. Хіба ви, як її батьки, не переживаєте? - намагалася переконати старих друзів, достукатися до їхніх батьківських сердець. Та чоловік махнув рукою і промовив:

- Наша дівчинка сильніша за більшість. Маленька подряпина на нозі не стане проблемою. Все буде добре. Тим паче, тепер вони можуть заїхати до лікарні й отримати консультацію від спеціаліста. Те, що вона якось травмувалася, не страшно. Головне, що ми майже досягли мети. І тепер у нас з’являться онуки, з якими ми зможемо поняньчити. Хіба це не гарна новина? А з мухи слона робити не варто.

За їхніми спинами пролунав чоловічий голос, що вигукнув, тримаючи в руках чотири бокали для вина:

- Ну що ж, ходімо до столу. Поки чекатимемо на нашу охорону, можемо відсвяткувати наш успіх!

Усі із задоволенням рушили назад у будівлю. Окрім однієї жінки, яка все ще притискала руки до грудей і відчувала тривогу за дітей. Вона розуміла: знову лишилася єдиною, хто думає, що все це неправильно. Їй довелося поступитися решті.

Поглянувши востаннє на дорогу, де зникла машина, вона ледь чутно прошепотіла:

- Вибач, мій сину… Сподіваюся, з тобою і Леоною все добре.

І неквапливо пішла до компанії, яка вже весело сміялася над чимось своїм.

"Материнське серце не обдуриш — поки всі святкують «успіх» плану, мати Віктора відчуває, що ця пастка вилізе їм боком. А як вважаєте ви: чи виправдовує мета такі засоби? І що чекає на Віктора та Леону в машині наодинці після всього, що сталося?

Чекаю на ваші думки в коментарях! Якщо вам відгукується ця історія, не забудьте поставити сердечко ❤️ та підписатися на мою сторінку, щоб не пропустити наступні гарячі розділи! ✨"