Раді Вас бачити!

Щойно він ступив на синю плитку, як завмер із пакунками посеред холу. Хотів бодай трохи усвідомити те, що зараз відбувалося всередині нього.

Аж тут уже знайома медсестра спустила окуляри на ніс і повчально промовила:

- Уже пізно для відвідувань, та й узагалі — вам треба в іншу частину лікарні, туди, де лежить ваш родич. Я зараз дам вам брошуру з розташуванням відділень, а ви розберетеся і вже вранці прийдете.

Віктор насупився, намагаючись розібрати слова, які вибили його з власних роздумів.

- Я не до пацієнта. Я до вас.

- До мене? - вона навіть ткнула в себе пальцем, не повіривши почутому.

- Ні, не до когось конкретно. Пам’ятаєте вечір, коли я приніс на руках дружину?

- Ну, таке важко забути, - жінка змірила його поглядом. - Хоча вас тоді й зараз не впізнати. То чого приїхали?

- Хотів віддячити. Хірург і травматолог, які нам тоді допомогли, сьогодні чергують?

- Ага, - кивнула медсестра, одразу ж набравши когось по внутрішньому телефону, і за хвилину поклала слухавку.

- А чи багато у вас тут взагалі співробітників на чергуванні? - поцікавився Віктор.

Жінка поправила окуляри й підрахувала:

- Десь чоловік чотирнадцять назбирається.

- На жаль, кави на всю зміну я купити не встиг, проте десертів і випічки точно вистачить на всіх. Де я можу залишити пакунки?

Вона вийшла з-за стійки й провела його до сусідньої кімнати.

- Ось тут можете поставити.

До них швидко спустилися двоє чоловіків, яких викликали.

- Чого знову нас смикають без пояснень? - невдоволено бурчав хірург, солодко позіхаючи на ходу. Та, побачивши Віктора з пакунками, він раптово осікся. Обоє лікарів переглянулися, і рудоволосий першим порушив тишу: - О, це ж наші пацієнти «після курорту».

- І вам доброго вечора, - на їхню бурхливу реакцію Віктор лише тонко посміхнувся. - Це моя подяка за речі, - він передав акуратно випрану куртку та капці, які хірург мовчки прийняв. - Ну і за те, що так вчасно допомогли. Насолоджуйтеся.

- І ви тільки заради цього сюди серед ночі їхали? - здивувався хірург. - Давайте я хоч гляну, як там заживає ваша рана на спині.

- Ні, не потрібно. А от оглянути коліно моєї дружини — життєво необхідно, - відрізав Віктор.

Травматолог, який уже встиг витягнути з коробки каву й пригубиши її, задоволено проговорив:

- Ех, якби всі пацієнти були такі вдячні, як ви… - та під суворими поглядами колег одразу повернув собі серйозний вигляд. - Що ж, тоді ведіть сюди мою пацієнтку.

Крокуючи назад до виходу, Віктор мимохідь розмірковував: а чи зрадів би хірург більше, якби замість цієї «дрібнички» отримав у подарунок лімітовану пляшку віскі?

 Проте всі думки миттєво вивітрилися з голови, щойно надворі він знову перетнувся поглядом із зеленими очима дружини. В пам'яті яскраво спалахнули слова, які він щойно кинув у салоні, не подумавши про наслідки. Наскільки ж ніяково їм зараз буде обом...

Почухавши потилицю, він відчинив дверцята машини:

- Ходімо, травматолог уже чекає.