Раді Вас бачити!

Після невеликої паузи світловолосий чоловік промовив:

— Я, до речі, Діма. А ви, я так розумію, Леона? — простягнув він руку до дівчини на знак знайомства, та на його шляху виріс Віктор. Швидким рухом відвів руку світловолосого вбік і, заклавши руки в кишені штанів, промовив:

— Ага, ти Карі. Ніхто й ніколи не називав тебе Дімою.

— Але ж у документах я Діма, і мама мене так називає... — невдоволено почав відстоювати свою позицію чоловік.

— Ага, — почухав вухо шатен, показуючи, що йому не цікаво. — Усім начхати, як тебе називає твоя мати.

Тут долучилася дівчина:

— А чому Карі? — з цікавістю глянула на чоловіка.

Той лише відмахнувся:

— Воно не варте твоєї уваги. Ходімо на кухню.

За його спиною лунало:

— «Воно»? «Воно»?! — не вірячи, повторював Карі. — Я тобі стільки разів спину прикривав, а ти мене «воно» називаєш!

Віктор різко зупинився. Хлопець, який щойно говорив упевнено, від одного напівоберту чоловіка миттєво відступив назад — туди, де його вже не могли дістати.

— А скільки разів я твою дупу рятував — ти не забув? Ти мені винен таку кругленьку суму, що фактично належиш мені. Та ти не надто вродливим вийшов, тож інші шляхи заробітку для тебе зачинені, от і працюєш у компанії, щоб повернути борг, — холодно кинув Віктор.

Карі не було чим заперечити — це була правда. Віктор повернувся й, ідучи закладеним маршрутом, додав:

— Те, що ти не знайшов способу мене попередити або допомогти вибратися з тієї засніженої дупи, множить суму боргу. Тож до того числа додай ще три нулі.

— Та ну... — зневірено заскиглив у відповідь світловолосий.

— Ще один нуль, — відрубав Віктор.

Запала тиша. Тепер дружина нарешті могла поставити питання, яке давно її цікавило.

— А він узагалі хто? — прискорила, підстрибуючи на одній нозі, щоб наздогнати чоловіка, і попри хвору ногу намагалася тримати його швидкий темп. Він обернувся до неї й, підхопивши на руки, спокійно промовив:

— Раніше були в одному гарнізоні, потім потрапили в одну роту. Ось так воно й причепилося. Прихистив по доброті душевній, тепер відчепитися не можу.

— Ага, прихистив... краще сказати — надів нашийника та тягає за собою, коли заманеться, — ледь чутно пролунало за їхніми спинами.

— А як ти його врятував, що в нього перед тобою залишився грошовий борг?

— Це вже розповім тет-а-тет, — і, посміхнувшись, тицьнув їй пальцем у лоба, щоб розгладити зморшку, яку вона від цікавості весь цей час тримала на чолі. Дівчина незадоволено потерла лоба.

— А які наші подальші плани? — дуже обережно поцікавився хлопець, який іще нещодавно стояв у далекому кутку спальні свого боса, а тепер опинився за півметра від них.

Вони дійшли до кухні, і Віктор, перш ніж поставити Леону, обернувся до світловолосого та відповів йому на запитання:

— Привези всі речі, які я просив підготувати Світлані, й надай презентацію щодо змін на фондовому ринку для наступної зустрічі директорів.

— Може, мені не їхати до тієї гарпії: хай сама принесе все? Вона ж так зрадіє тебе побачити, що варто тобі зателефонувати і вона вже стукатиме у двері, — та запізно прикусив язика: два погляди впилися в нього блискавично. Пекельно-жовті обіцяли муки, яких він іще не переживав за все своє життя. Яскраво-зелені мали холодний відблиск, що потаємно щось приховував. Вирішив заткнутися й швидко відкланявся виконувати завдання.

Вони знову залишилися самі. Сьогоднішній день нагадував дурдом і це він тільки розпочинався.

— Постав мене тут, — підійшовши до кавоварки, дівчина її ввімкнула й запропонувала чоловікові. Він відмовився й почав діставати свій чайний набір.

— З моменту, як я перший раз застала тебе за цією процедурою, хотіла спитати, та все нагоди не було. Ти так любиш вчасно вставати й неквапливо збиратися на роботу. Впевнена в цьому, бо ти постійно виходив набагато раніше за мене, рідко коли ми вранці перетиналися. І щоразу, як перетиналися, ти неодмінно діставав свій набір... Навіщо витрачати стільки часу, щоб заварити звичайний зелений чай? — і стежила, як чоловік поетапно виконує вже звичну для нього справу. Не відволікаючись від процесу, він пояснив:

— Пуер — це не звичайний зелений чай. Він краще бадьорить, ніж твоя чорна жижа, та й смак багатогранніший, — дівчина фиркнула й із насолодою пригубила довгоочікувану порцію того, що її чоловік охрестив чорною жижею.

— Але ж була причина, чому ти ним захопився, — не відступала, так і хотіла докопатися до істини.

— Не знаю, він мені сподобався одразу, як уперше спробував, — і нарешті також узявся пити вже готову порцію.

— Може, це пов'язано саме з першою спробою, а не зі смаковими якостями? А може, хтось особливий запропонував спробувати? — на неї зиркнули незадоволено.

— Гадки не маю, я про таке не думаю — часу немає, — хмикнув він, допив першу порцію, поставив чашку й залив нову. — А чому тобі подобається пити каву?

— Бо це перше порушення, яке я зробила всупереч батькам, — чоловік лише підняв брову й промовив:

— Тобто підлітком ти порушувала так звані правила, п'ючи каву?

— Ага, — і, допивши, почала мити чашку. Звичка, яку набула під час перебування в будинку в горах. Коли усвідомила, що робить, було вже запізно: чашка стояла на місці.

— А як же алкоголь, сигарети? — вона, не обертаючись, поставила вимиту чашку та пояснила:

— Не було можливості, я тобі розповідала про тотальний контроль. А в студентські часи один хлопець покликав мене до кафе. Мені дозволили з ним зустрітися. Потім виявилося, що він був сином бізнес-партнера мого батька. Звісно, щойно я дізналася, що він запросив мене не з власної волі, ні про яке продовження не йшлося. Та того дня я вперше дорвалася до частини свободи. В кафе я сиділа без нікого із моїх наглядачів і повільно насолоджувалася першою порцією кави. І хоч батько після тго забороняв походи в кафе, я знайшла спосіб тиснути на нього. Сказала, що замкнуся в собі через його постійне втручання й контроль. Він охорону не відкликав, але каву я відтоді могла пити вільно без нагляду у кафе до навчання й після. Охоронці сиділи надворі в машині й вперше не стояли над душею. Ось так кава й стала моєю улюбленою залежністю.

— А вино?

— Це вже стало доступне пізніше, коли батько вирішив долучити мене до світу бізнес-акул. Бо на той момент вирішив за мене, що я працюватиму в його сфері, — повернувшись до чоловіка обличчям, промовила: — Ну що ж, канікули закінчилися. Ходімо розгрібати все, що понакопичилося на роботі.

І вже збиралася стрибнути сама, та її одразу підхопили на руки й віднесли до кімнати. Поклавши на ліжко, знайшов планшет і поставив поруч.

— Якщо щось потрібно — клич, я залишу двері прочиненими, — і, посміхнувшись, вийшов. Ця посмішка якось зачарувала її, і вона ще якийсь час лежала отак: дивлячись на двері, за якими зник її чоловік.