Раді Вас бачити!

Після невеликої паузи світловолосий чоловік промовив.

- Я Діма. А ви, я так розумію, Леона? - простягнув він руку до дівчини на знак знайомства, та на його шляху виріс Віктор. Швидким рухом відвів руку світловолосого вбік і, заклавши руки в кишені штанів, промовив:

- Ага, ти Карі. Ніхто й ніколи не називав тебе Дімою.

- Але ж у документах я Діма, і мама мене так називає… - невдоволено почав відстоювати свою позицію чоловік.

- Ага, - почухав вухо шатен показуючи, що йому не цікаво. - Усім начхати, як тебе називає твоя мати. 

Тут долучилася дівчина:

- А чому Карі? - з цікавістю глянула на чоловіка.

Той лише відмахнувся:

- Воно не варте твоєї уваги. Ходімо на кухню.

За його спиною лунало:

- «Воно»? «Воно»?! - не вірячи, повторював Карі. - Я тобі стільки разів спину прикривав, а ти мене «воно» називаєш!

Віктор різко зупинився. Хлопець, який щойно говорив упевнено, від одного напівоберту чоловіка миттєво відступив назад — туди, де його вже не могли дістати.

- А скільки разів я твою дупу рятував — ти не забув? Ти мені винен таку кругленьку суму, що фактично належиш мені. Та ти не надто вродливим вийшов, тож інші шляхи заробітку для тебе зачинені — от і працюєш у компанії, щоб повернути борг, - холодно кинув Віктор.

Карі не було чим заперечити — це була правда. Віктор повернувся й, ідучи закладеним маршрутом, додав:

- Те, що ти не знайшов способу мене попередити або допомогти вибратися з тієї засніженої дупи, множить суму боргу. Тож до того числа додай ще три нулі.

- Та ну… - зневірено заскиглив у відповідь світловолосий.

- Ще один нуль, - відрубав Віктор.

Запала тиша. Тепер дружина нарешті могла поставити питання, яке давно її цікавило.

- А він узагалі хто? - Прискорила — підстрибуючи на одній нозі, щоб наздогнати чоловіка, — і попри хвору ногу намагалася тримати його темп. Він обернувся до неї й, підхопивши на руки, спокійно промовив: 

- Раніше були в одному гарнізоні, потім потрапили в одну роту — ось воно й причепилося. Отак приютив по доброті душевній — тепер відчепитися не можу.

- Ага, приютив… Краще сказати — надів нашийника та тягає за собою, коли заманеться, — ледь чутно пролунало за їхніми спинами.

- А як ти його врятував, що в нього перед тобою залишився грошовий борг?

- Це вже розповім тет-а-тет, - і, посміхнувшись, тицьнув їй пальцем у лоба, щоб розгладити зморшку, яку вона від цікавості весь цей час тримала на чолі. Дівчина незадоволено потерла лоба.

- А які наші подальші плани? - дуже обережно поцікавився хлопець, який іще нещодавно стояв у далекому кутку спальні свого боса, а тепер опинився за півметра від них.

Вони дійшли до кухні, і Віктор, перш ніж поставити Леону, обернувся до світловолосого та відповів йому на запитання:

- Привези всі речі, які я просив підготувати Світлані, й надай презентацію щодо змін на фондовому ринку для наступної зустрічі директорів.

- Може, мені не їхати до тієї гарпії — хай сама принесе все? Вона ж так зрадіє тебе побачити, що варто тобі зателефонувати — і вона вже стукатиме у двері, - та запізно прикусив язика: два погляди впилися в нього блискавично. Пекельно-жовті обіцяли муки, яких він іще не переживав за все своє життя. Яскраво-зелені мали холодний відблиск, що потаємно щось приховував. Вирішив заткнутися й швидко відкланявся виконувати завдання.

Вони знову залишилися самі. Сьогоднішній день нагадував дурдом — і це він тільки розпочинався.

- Постав мене тут, - підійшовши до кавоварки, дівчина її ввімкнула й запропонувала чоловіку. Він відмовився й почав діставати свій чайний набір.

- З моменту, як я застала тебе за цією процедурою, хотіла спитати, та все нагоди не було. Ти так любиш вчасно вставати й неквапливо збиратися на роботу. Впевнена в цьому, бо ти постійно виходив набагато раніше за мене — рідко коли ми вранці перетиналися. І щоразу, як перетиналися, ти неодмінно діставав свій набір… Навіщо витрачати стільки часу, щоб заварити звичайний зелений чай? — і стежила, як чоловік поетапно виконує вже звичну для нього справу. Не відволікаючись від процесу, він пояснив:

- Пуер — це не звичайний зелений чай. Він краще бадьорить, ніж твоя чорна жижа, та й смак багатогранніший, - дівчина фиркнула й із насолодою пригубила довгоочікувану порцію того, що її чоловік охрестив чорною жижею.

- Але ж була причина, чому ти ним захопився, - не відступала, так і хотіла докопатися до істини.

- Не знаю, він мені сподобався одразу, як уперше спробував, - і нарешті також узявся пити вже готову порцію.

- Може, це пов'язано саме з першою спробою, а не зі смаковими якостями? А може, хтось особливий запропонував спробувати? - на неї зиркнули незадоволено.

- Гадки не маю, я про таке не думаю — часу немає, — хмикнув він, допив першу порцію, поставив чашку й залив нову. - А чому тобі подобається пити каву?

- Бо це перше порушення, яке зробила всупереч батькам, - чоловік лише підняв брову й промовив:

- Тобто підлітком ти порушувала так звані правила, п'ючи каву?

- Ага, - і, допивши, почала мити чашку — звичка, яку набула під час перебування в будинку в горах. Коли усвідомила, що робить, було вже запізно: чашка стояла на місці.

- А як же алкоголь, сигарети? - вона, не обертаючись, поставила вимиту чашку та пояснила.

- Не було можливості — я тобі розповідала про тотальний контроль. А в студентські часи один хлопець покликав мене до кафе. Мені дозволили — точніше, виявилося, що він був сином бізнес-партнера мого батька. Звісно, щойно я дізналася, що він запросив мене не з власної волі, ні про яке продовження не йшлося. Та в той день я дорвалася до кави — і хоч батько забороняв, я знайшла спосіб тиснути на нього. Сказала, що замкнуся в собі через його постійне втручання й контроль. Він охорону не відкликав, але каву я відтоді могла пити вільно — у кафе до навчання й після. Охоронці сиділи надворі в машині й не стояли над душею. Ось так кава й стала моєю улюбленою залежністю.

- А вино?

- Це вже стало доступне пізніше, коли батько вирішив долучити мене до світу бізнес-акул. Бо на той момент вирішив за мене, що я працюватиму в його сфері, - повернувшись до чоловіка обличчям, промовила: - Ну що ж, канікули закінчилися — ходімо розгрібати все, що понакопичилося на роботі.

І вже збиралася стрибнути сама, та її одразу підхопили на руки й віднесли до кімнати. Поклавши на ліжко, знайшов планшет і поставив поруч.

- Якщо щось потрібно — клич, я залишу двері прочиненими, - І, посміхнувшись, вийшов. Ця посмішка якось зачарувала її, і вона ще якийсь час лежала отак — дивлячись на двері, за якими зник її чоловік.