Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вона відірвалася від екрана ноутбука, коли за вікном уже царювала ніч. Шлунок жалібно буркотів, а в горлі пересохло. Під напором потреб тіла, які вона тривалий час ігнорувала, пострибала на здоровій нозі до коридору. Озирнулася — і погляд зачепило світло з кімнати чоловіка. Двері мали ледь відчинену щілину — напевно, щоб Віктор міг почути, якщо вона кликатиме. Дивно, що саме там він вирішив влаштуватися: їхні робочі кабінети зазвичай пустували.
Раптом усвідомила: вони довгий час жили під одним дахом, майже не знаючи одне одного, — а виявляється, у них так багато спільного. Взяти хоча б їхнє життєве кредо: «робота — це все і важливіше за все». І те, що справи зазвичай вирішуються в офісі й не переїздять додому, — теж ріднить. Леона не могла пригадати, коли востаннє бачила чоловіка в його кабінеті. Та й сама не могла згадати, коли заходила до свого. Напевно, востаннє це було років три тому — тоді вона контролювала найнятого дизайнера й коригувала його роботу просто в квартирі. Саме тоді наполягла, щоб столи в обох кабінетах були з одного матеріалу й фактури. Єдина відмінність — у чоловіковому вона залишила попередній дизайн і бібліотеку: вважала це його особистою територією. У своєму ж зробила світліше, зі стінами навмисно голими — планувала чіпляти на них плани та скетчі. Та виявилося, що обидві кімнати стояли незайманими: господарі ними просто не користувалися. Сьогодні, звісно, був очевидний виняток.
Отак, вагаючись, вона підійшла до дверей чоловіка — і завмерла. Вони багато пережили разом за ці дні, і все це їх зблизило, та сумніви не відпускали. Чи не переступить вона межу дозволеного, зайшовши посеред ночі до його кімнати? Чи не застане його в незручний момент?
Усі вагання розвіяв спогад про його повністю оголене тіло. Пам'ять підкинула цей образ надто яскраво й невчасно. Від нахлинулих емоцій і ніяковості вона не помітила, як втратила рівновагу. Рука, що трималася за дверну ручку, натиснула від ваги — щоб не впасти, — та це лише погіршило ситуацію: стулка відчинилася, і тіло разом із нею почало нахилятися всередину. Ось так вона фактично ввалилася до кабінету чоловіка й розпласталася на пухкому білосніжному килимі. Леона завмерла — не могла швидко отямитися від того, що за мить сталося.
Віктор такого, звісно, не очікував. Та коли побачив, що дівчина впала й не ворушиться, занервував — різко підвівся й кинувся до неї. Одним рухом підняв її на руки й запитав:
- Десь болить? - і сам почав перевіряти, чи немає видимих пошкоджень.
- Е-м… та наче ні, - відчуття сорому нікуди не ділося, а лише розгорілося. Їй не залишалося нічого, крім як відвернутися — щоб якнайкраще приховати палаючі щоки.
Нарешті переконавшись у цілісності дружини, чоловік поглянув на її обличчя — і помітив, що вона зашарілася до вух і старанно уникає його погляду. Спершу стримано засміявся, а потім уже не витримав — розсміявся на повний голос. У відповідь дівчина ще більш засоромлено насупилася й мовчала. Щойно сміх ущух, вона врешті подала голос:
- Вибач, що увірвалася серед ночі, - він не втримався й знову прихопив смішок.
- «Увірвалася» — не те слово. Краще сказати — ввалилася. Та чому не покликала, якщо щось знадобилося? - і почав чекати, та вона вирішила залишити питання без відповіді й натомість запитала:
- Ти не хочеш повечеряти?
Він промовчав — і просто рушив до кухні. Вона почала виправдовуватися:
- Я просто не думала, що ти вже спиш, тому й не кликала. Та коли побачила світло з кабінету — зрозуміла, що думала не вірно, і вирішила запросити тебе перекусити разом.
- Тоді чому впала? - не дивлячись на неї, він посадив дівчину на стілець і пішов вибирати страви. Перше, що потрапило під руку, — запечена риба з овочами та рисом, друга порція — м'ясне рагу. Показав — почекав, що вибере Леона, — і поставив усе розігріватися.
- Я ще не була певна, чи можу увійти до тебе… А коли підійшла — раптом підвела рівновага, і ось так усе й вийшло, - їй було ніяково вимовляти це вголос, а від недомовленого так узагалі хотілося крізь землю провалитися. Треба було терміново змінити тему, та в голові як назло — порожньо. Врешті Віктор, побачивши, як їй незручно, змилосердився й вирішив допомогти:
- Як щодо завтра? - і замовк, глянувши на годинник на своїй руці, що чемно показував 3:47. Задумливо продовжив: - Тобто вже сьогодні вранці — тебе відвезти на роботу?
- Як — сьогодні? - дівчина мало не підскочила. Покрутившись на місці, побачила циферблат на мікрохвильовці — і теж дізналася, до якої пори просиділа за ноутбуком. Втомлено протерла обличчя долонею. - Ох, ця робота… Не помічу, як від голоду й зомлію, — посміхнулася своїм думкам і додала: - Ти теж не відривався — раз лише зараз помітив, котра година? Ех, ми з тобою безнадійні трудоголіки… А щодо ранку — я планувала поїхати в офіс. Там купа питань, які треба вирішити на місці. Тому була б вдячна, якщо підвезеш. Бо нема в мене нікого, хто б допоміг із цим, - від власних слів їй самій стало сумно, тож поспіхом виправилася: - Тобто таких, що довезли б до офісу. А друзі в мене є, і якщо що — не відмовлять! - і вже хаотично збиралася доводити чоловіку, що вона аж ніяк не безнадійна самотня трудоголічка. Та її зупинив веселий сміх Віктора — він вкотре не міг спокійно спостерігати за її бурхливою реакцією.
- Ха-ха-ха, вірю, вірю, - зупинив її потуги. - Та й узагалі — це я запропонував підвезти, тому можеш не звітувати: мені однаково. І як сама казала — стиль у нас схожий, ось тому зараз і вечеряємо, — дістав розігріті порції.
Їли мовчки.
Швидко проковтнувши їжу, навіть не розсмакувавши, обоє пішли спати. Домовилися, що він зайде по неї о восьмій, а до того треба хоч трохи подрімати. Ось так, поворочавшись, вони здалися втомі — й урешті заснули, думаючи про роботу.
